0% Mercury – Аокігахара (ЕР). Рецензія

Слухати: https://lnkfi.re/Aokigahara_EP

Соцмережі гурту: Instagram | Facebook | TikTok

Від дебюту до мініальбому: як “Аокігахара” розширює історію 0%Mercury

Перед тим як заглибитися в новий матеріал котиків від металкору, варто трохи оглянутись назад. Листопад 2023 року став часом активної підготовки до випуску дебютного альбому We Should Definitely Do This!, що супроводжувався низкою синглів та рекламних активностей. За тиждень до релізу, щоб підігріти інтерес, гурт випустив сингл Aokigahara з кліпом, який чудово передає їхню інтерпретацію відомого лісу самогубців біля підніжжя Фудзі. Хоча за кількістю переглядів і прослуховувань цей трек не став найпопулярнішим на платівці, утім, його естетика і бездоганна форма помітно вирізнялися. На альбомі є ще кілька таких яскравих композицій, зокрема F. У підсумку реліз отримав схвальні відгуки та увійшов до топів найкращих альбомів 2023 року — цілком заслужено. А тепер поглянемо вперед.

Те, що починалося як звичайний сингл, виросло у повноцінний концепт та завершену історію на мініальбомі Аокігахара, так само символічно випущену в останню релізну п’ятницю листопада. Зацикленість не просто так у цьому тексті. Чи міг хто з нас, слухачів, передбачити, що 0%Mercury розвине цю тему настільки вдало і тонко, залишаючи мінімум запитань. Чи було це задумано заздалегідь минулого року? Ймовірно, це не просто випадковість. Особливо враховуючи нещодавній виступ гурту у клубі Atlas разом з альт-романтиками Burned Time Machine та енергійними металкорщиками Grayshapes.

Цей спін-офф глибше розкриває внутрішній світ головної героїні дебютного альбому, занурюючи нас у її підсвідомість. Аокігахара — це метафорична подорож у ліс спогадів минулого, де гурт запрошує нас захопитися квітучими деревами та замислитися над природою щастя. Як знайти його у найтемніших куточках душі, навіть коли довкола лякає невідомість, а ті, хто були поруч, вже пішли? Ця подорож вчить долати образи та травми, знаходити інструменти для зцілення й, зрештою, повертатися до себе — до дому.

Отже, на мініальбомі п’ять концептуальних треків: два з них акустичні інтро та аутро, одна пісня раніше виходила синглом. У цьому випадку гурт акуратно подає ЕР своїм слухачам, не руйнуючи інтригу раніше виданим матеріалом. Платівку відкриває акустична інтерлюдія “Сайонара”. У японській культурі це слово означає “прощавай” або “до побачення”. Однак його значення виходить за межі звичайного прощання й може містити значно глибший контекст — прийняття неминучості розставання. Це також відсилає до ідей буддизму. Гурт пояснює, що “сайонара” в контексті їхнього мініальбому символізує прощання не лише з людиною, а й з певним етапом життя, настроєм чи переживанням, якому настав час завершитись. Це акустичне інтро є запрошенням до прощання з усім, з чим настав час розлучитись.

Без такого пояснення звичайний слухач навряд чи зрозуміє логіку цього інтро, якщо він не знайомий із японською культурою. Особисто я також одразу не зрозумів, до чого ця акустична мелодія. Тому я не певен, чи виграє гурт від таких методів. Однак, якщо вони прагнули показати ідею прощання на самому початку, цього інтро замало, щоб повністю передати задум. Тим більше, що це класична акустика…

А ми рухаємося далі стежками внутрішнього світу ліричної героїні. Другий трек Ханамі — найбільш життєствердний. Одразу скажу, що це одна з найкращих та найхітовіших пісень на ЕР. Тут 0%Mercury досягли бездоганного балансу між мелодикою звучання та хуковими приспівами, що чіпляють. Таке ми любимо, таке ми слухаємо.

Трек розповідає досить банальну, але водночас важливу історію дівчини, що милується квітами дерев, і ті думки, що виникають у її голові. Текст пісні сповнений екзистенційних питань про природу щастя, страждання та повторюваність життєвого циклу.

Опис дерев, “інкрустованих кришталевими візерунками”, символізує одночасно їхню пишність і вразливість. Через красу природи лірична героїня намагається показати, що вона приховує біль — можливо, страждання заради цього цвітіння. Уявлення про те, що деревам “боляче”, перегукується з думкою, що краса і щастя часто вимагають жертв. Господи, ця лірика чудова! Як же я її обожнюю! У тексті згадуються “самотні гілки” дерев, які “кожного року народжують квіти”. Це така класна метафора людських зусиль, що живуть щодня навіть попри біль і страждання. Водночас звучить скептицизм: “невже вони не вчаться на своїх помилках?”. Можливо, це нагадування про циклічність життя, його радості й болю?

Усе, що звучить у цій пісні, робить її бездоганною. Вона моментально потрапляє в мій плейлист найкращого за рік. Я безмежно насолоджуюся емоційним вокалом Елфі, гітарними рифами хлопців, які нашинкували достатньо крутих мелодій, щоб це спонукало послухати ще раз. Приспів дуже заїдає, і 0%Mercury чудово це розуміють. Сподіваюся, що ставка на хітові приспіви не зникне на майбутніх роботах. Сонграйтинг на висоті. З переходом на українську гурт немовби відчув нове дихання. Елфі говорить, що натхненням для створення пісні послужив вірш японського поета Дзюна Такамі “Загублений борсук”.

Екзистенційна тематика, що шукає взаємозв'язок людини з природою, нагадує ще й частково філософію Сартра і його ідею пошуків сенсу у природі, що є частиною мислення про безглуздість існування (рядки “невже на своїх помилках вони зовсім не вчаться”).

Умовний заклик до споглядання краси навколо нас, але й водночас нагадування про внутрішній біль, який ця краса приховує. Щось схоже можна знайти й у знаменитому есе про природу Ральфа Емерсона. Він також стверджував, що людина може досягти духовного пробудження та самостійності через інтимний зв'язок з природою. А це якраз важлива екзистенційна тема мініальбому — і головний кістяк усього концепту. Словом, поєднання світла і темряви, любові до життя, робить трек особливо емоційним і багатошаровим. Просто зверніть увагу на ці рядки, як же це прекрасно:

Для когось кожного року
Вони народжують квіти
на своїх самотніх гілках?
І невже на своїх помилках
Вони зовсім не вчаться?
А може це щастя?
Понівечені бурями, зливами,
Як можна тут почуватись щасливими?
Як?

Третя пісня, “ОМ”, вийшла синглом ще влітку, і я вже робив на неї рецензію. Вона особлива завдяки орієнтальним мотивам, які вносять атмосферу японської культури. Це своєрідна мантра гурту, і мені вона сподобалася ще тоді, а в контексті мініальбому зазвучала ще краще. Трішки сумно, що орієнтальних мотивів малувато — могло бути більше; хотілося почути їх глибше. Музично це маткор, змішаний з металкором. В загальній картині мініальбому "ОМ" звучить емоційно та приречено, з дисонансами, які додають нервового відтінку. Коли слухаєш платівку від початку до кінця, усе це звучить дуже цілісно — немає моментів, де мелодії, ритм чи динаміка провисають. Ханамі, ОМ і МА — це три основні стовпи монолітності матеріалу. Однойменна “Аокігахара” через акустичне аранжування трохи вибивається з цього хаотичного звучання, але текстуально вона є однією з важливих історій ліричної героїні.

Трек “МА” я розглядаю як поетичну метафору боротьби з власними страхами, слабкостями та темрявою в собі, а також як пошук гармонії й сили у прощенні та прийнятті свого досвіду. Зокрема, зверніть увагу на щемливі рядки: “я сонце розвіяне зоряним пилом…”. Прощення тут виглядає як спосіб звільнення — це стосується не лише інших людей, але й можливості пробачити самого/саму себе. Тому ми чуємо рядки: “я пробачаю тобі за те, що я і досі переживаю цей досвід”. Це дуже глибоко та інтимно, на мою думку. Тільки за самі тексти потрібно відправляти епішку у список найкращих за рік.

Трек перекликається з обома попередніми піснями, розширюючи сторітелінг. Вартує похвали вокалістка Елфі за продуману лірику: вона майстерно поєднала всі треки однією історією. Якщо не зважати на завершальну композицію, то “МА” в останніх рядках “демони, страхи, вади стануть квітами” наче закільцьовує весь сюжет. У піснях “МА” та “ОМ” страхи, вади й темрява виступають як виклики, що допомагають усвідомити власну силу. Ці образи поступово трансформуються в символи зцілення й відновлення. І не випадково ця пісня стала особистою мантрою гурту.

У “Ханамі” та “Аокігахара” природа стає метафорою душевного стану: чи то квітучі дерева, чи то загадковий і тривожний ліс. Це середовище відображає як гармонію, так і розгубленість. У кожній з пісень присутній елемент внутрішнього пошуку: лірична героїня знаходить себе через боротьбу, споглядання чи навіть втрату. В “Аокігахара” вона приймає самотність як частину шляху до себе. Водночас у пісні “МА” лірична героїня пробачає не лише інших, а й саму себе, перетворюючи цей акт на ключ до світла й спокою. У “ОМ” просвітлення досягається через відмову від усього тривожного й прийняття світу без зайвого емоційного навантаження. Усі ці пісні — це подорож до гармонії, спокою чи розуміння себе. Незалежно від того, чи йдеться про боротьбу з темрявою, пошук у природі чи досягнення просвітлення, вони всі торкаються теми змін та трансформації. Важливо зазначити, що ці зміни є результатом сублімації життєвого досвіду учасників гурту, відображенням подій, що сталися з ними протягом року — як негативних, так і позитивних.

Обмаль гуртів можуть створити концептуальний матеріал у короткому хронометражі, не втрачаючи його цілісності. У таких випадках дуже важливо мати чітку ідею чи історію, що об’єднує всі треки. Багатьом гуртам бракує як сформованого бачення, так і належної майстерності, щоб розкрити ідею повністю, створивши так званий “короткометражний фільм”. Відсутність фокуса призводить до розпорошеності, коли треки не складають єдиної історії. Але про 0% Mercury цього не можна сказати. Хоч акустичне інтро на початку й здається зайвим, не виконуючи значної ролі, крім назви, загалом матеріал виглядає дуже цілісно. Ба більше, це розширена версія однієї пісні, з якої утворилися три нові. І це прекрасно! Ця історія нарешті завершена. Чекаю від гурту новий повноцінний альбом з купою хітів, маткорової ломки та ще кращих концептуальних історій про життя ліричної героїні, яка захоплюється японською культурою, що робить її схожою на багатьох представників української молоді, яка активно цікавиться Японією.