Готовий образ допомагає побачити людину. І так само легко ховає те, що в нього не вміщується.
У передмові до «Спогадів троянди» є деталь, яка одразу знімає бронзу з Антуана. Під час роботи над «Маленьким принцом» він міг серед ночі розбудити дім криками.
Не через пожежу. Не через велике одкровення.
Він просто хотів яєчню.
Перед нами раптом з’являється жива людина: пілот і письменник, талановитий, складний, голодний, вписаний у побут і присутність інших людей.
Поруч — Консуело.
І тут, здається, все давно зрозуміло.
Троянда.
Горда, вразлива, ховається за колючками, потребує уваги. Та сама, яку Принц поливає, захищає від протягів, накриває ковпаком, а потім залишає, бо ще не вміє зрозуміти її любові.
Цей зв’язок навіть не доводиться вигадувати за Консуело. Згадуючи малюнок Антуана — розгубленого клоуна з квіткою в руці, — вона пише:
Пізніше я дізналася, що квітка — це я. Дуже горда квітка, як він написав у “Маленькому принці”.
Консуело — Троянда.
Антуан — Принц.
З цією рамкою я читав книгу далі.
Спочатку вона працювала напрочуд добре.
Ревнує — Троянда. Ображається — Троянда. Потребує уваги — знову Троянда.
Колючки на місці. Квітку знайдено.
А потім Троянда раптом зачиняє Принца в кабінеті.
Ще до шлюбу Консуело встановлює нареченому просте правило:
Я замикала свого нареченого в його кабінеті, і лише за умови, що він напише п’ять або шість сторінок, він мав право прийти до спальні майбутнього подружжя. Але не раніше.
«Йому подобалася ця гра».
У казці Принц поливає вимогливу квітку й захищає її від протягів.
У житті «Троянда» стежить, щоб «Принц» не халтурив із нормою сторінок.
В іншій сцені Консуело знову відправляє Антуана працювати. Він просить:
“Відведіть мене за руку, я не можу сам піднятися сходами”…Він був як дитина.
Уранці вона знаходить готові сторінки.
На цьому тлі нічна яєчня теж звучить трохи інакше.
То хто з них Троянда?
Найпростіше було б поміняти їх місцями: справжньою Трояндою був Антуан — примхливий, залежний від турботи, готовий дозволити вести себе за руку.
Гарна інверсія. І така сама пастка.
Ще на початку їхніх стосунків Консуело говорить Антуанові:
Але добре запам’ятайте: я не річ, не лялька.
Через кілька годин спогадів ця фраза неприємно повернулася вже до мене.
Бо я теж отримав готовий образ — і почав вкладати в нього живу людину.
Все, що нагадувало Троянду, помічалося відразу. Те, що не вкладалося в її контур, легко ставало винятком.
Та що далі, то очевидніше: проблема була вже в самому питанні.
Консуело могла залишити слід у Троянді, Екзюпері — у Принці. Та повне накладання не працює: обидва виходять за межі своїх образів, а переставити ролі — лише повторити ту саму помилку.
Проблема була не в Консуело.
Проблема була в способі, яким я на неї дивився.
У «Метафорах, якими ми живемо» Джордж Лакофф і Марк Джонсон пропонують дивитися на метафору не як на прикрасу: через структуру одного досвіду ми осмислюємо інший.
Це допомагає бачити, але не дозволяє побачити все.
Якщо диспут осмислювати як протистояння, видно перемогу й поразку, атаку й захист; спільний пошук відповіді стає менш помітним.
Та сама системність, що дає змогу осмислювати одні аспекти поняття в термінах іншого, неминуче приховує інші його сторони. — Джордж Лакофф, Марк Джонсон
Приховане нікуди не зникає.
Ми просто дивимося в інший бік.
З Консуело сталося те саме: образ Троянди підсвічував гордість, ревнощі, вразливість і колючки, відсуваючи решту в тінь. Символ стискає складність до форми, яку можна втримати. У цьому його сила і межа.
Хитнувся й інший знак рівності: якщо Консуело не вміщується в Троянду, моє читання «Маленького принца» теж не зобов’язане збігатися з авторським задумом. Але довільним воно від цього не стає — текст чинить опір.
Після «Спогадів троянди» сюжет «Маленького принца» лишився тим самим.
Змінилася його температура.
Та спосіб бачення може підказувати не лише, що помічати, а й що робити.
Суперечка як боротьба підказує атаку й захист. Людина як Троянда — колючки. Життя як дорога — напрямок, роздоріжжя, супутників і можливість заблукати.
Якщо спосіб бачення підказує наступний крок, це вже не лише спосіб читати історії.
Тут доведеться вийти з книжки.
