1 листопада 1964 року відійшов у засвіти Андрій Мельник — поручник Січових Стрільців, Полковник армії УНР, Другий Голова ОУН, що все своє життя присвятив у боротьбі за вільну українську державу. Перепоховання Вождя наприкінці травня 2026 року стало знаковою подією для усієї України: ми повертаємо додому Героїв і разом із ними — нашу національну пам'ять та історію! Протягом багатьох десятиліть московська пропаганда таврувала, зокрема Андрія Мельника як колаборанта та фашиста, аби українці зненавиділи своїх борців. Донині також існує чимало звинувачень в сторону Андрія Мельника, що підіграють на руку ворога, але історична правда має властивість рано чи пізно виходити назовні, руйнуючи міфи і ворожі наклепи.
Андрій Мельник відзначався далекоглядністю і мудрістю, виваженими рішеннями та розумінням складної геополітичної ситуації для України в ХХ столітті. Попри нерівні сили, він все ж підтримав прагнення Карпатської України до проголошення своєї незалежності, але при цьому було визнано, що вона невід'ємна частина всіх українських земель. Між Августином Волошином і Вождем ОУН був підписаний Акт. Закидаючи звинувачення в перешкоджанні постачання зброї для самооборони Карпатської Січі, несправедливо викреслювати з історії те, що Президент Карпатської України звертався до Андрія Мельника з проханням припинити постачання, як і нелегальний перехід через кордон, бо не було користі від того, що українці стануть гарматним м'ясом, не маючи змоги задовольнити усіх амуніцією та вишколом.
Щодо віри в те, що сили Німеччини здатні перемогти радянську росію — це спроба стратегічно глянути на перспективи, аби для українців виникла змога скористатися результатом задля побудови своєї держави, хоча Андрій Мельник і так уже критично оцінював ситуацію після подій Карпатської України. Є різниця між стратегією і справді колабораціонізмом, коли не нехтуєш життям і безпекою своїх співвітчизників заради власних амбіцій, кидаючи їх під перехресний вогонь. Андрія Мельника звинувачують в поміркованості, але не бажають зрозуміти його далекоглядність: якщо вся країна перетвориться на кладовище мертвих Героїв, хто буде продовжувати боротьбу? Тому безсумнівно він цінував своїх людей і радив проникати вглиб структур, аби зсередини знищувати систему, очікувати вдалого часу та набиратися сил, ресурсів, аніж гарячково кидатись в бій, який через потугу ворога приречений до поразки і як наслідок — ще більші репресивні заходи на рідних теренах. Окупанта завжди потрібно ослабити, але й позиція "ворог мого ворога — мій друг" не зовсім відповідає поглядам Мельника, адже він чудово розумів, що нацистська Німеччина нічим не кращий "союзник", який вперто не бажав визнавати право українців на власну державу.
Слід згадати про похідні групи ОУН під керівництвом Андрія Мельника, які нелегально переходили кордон і на звільнених від радянських окупантів землях розбудовували власні державні інститути. Наприклад, створення Української Національної Ради на чолі з Миколою Величківським. Також відновилося видання газети «Українське слово», розвивалися українські літературні й культурні організації, хоч зрештою нацистська влада придушила самостійницьку діяльність і чільних діячів розстріляла в Бабиному Яру. Тож про який колабораціонізм Андрія Мельника може йти мова, якщо він ще й, по-перше, виявився ув'язненим в німецькому таборі Заксенгаузені, а також постійно був під наглядом нацистських спецслужб, та попри це йому вдавалося координувати діяльність ОУН, очолюючи боротьбу українців-націоналістів за вільну Україну. Міф про співпрацю і зраду вигадала радянська влада, але й свої конкуренти опісля фатального розколу теж вливали олію у вогонь.
Андрій Мельник не змовчав, коли після закінчення Другої світової війни УРСР визнала ООН, надіславши докладного листа, критикуючи, що державу не представляють українці, які боролися, а ті, що опинилися під окупацією радянського режиму. І світ фактично заплющив очі на поневолення однієї нації, аби не стикнутися в новій війні з СРСР.
"... делегат уряду Совєтської України, хто б це не був, ніяк не заступає ідей та аспірацій української нації. Я можу тільки висловити свій жаль, що з нагоди виступати на міжнародньому форумі не може користати Україна Національна, яка під большевицьким режимом і російським пануванням змушена мовчати та не має змоги виявити правдивого українського голосу".
Хіба це також вкотре не доводить, що українська нація позбавлена надійних союзників і приречена самотужки відстоювати свої права? Але націоналісти не здавалися в боротьбі тодішнього часу, навіть якщо їхній голос — це була крапля дощу в пустелі.
Тому також Андрій Мельник цінував і неодноразово підтримував українську еміграцію, адже бачив у ній збереження справжньої історії, культури, традицій, які, безсумнівно, повернуться у свій час на рідні землі.
Особливого значення набували його постійні намагання об’єднати українські політичні сили в єдиний національний фронт. Мельник усвідомлював, що розбрат послаблює українську справу, тоді як національна солідарність є необхідною умовою подальшої боротьби за самостійну Українську державу. Він був переконаний, що особисті амбіції та міжпартійні суперечності не повинні переважати над спільним національним інтересом. Чин Мазепи йому був небайдужий:
"Перед нами затяжна боротьба! Станьте на висоті завдання, покажіть себе гідними впавших братів! Скріпіть ще могутніше нашу боротьбу і, як сказав великий Мазепа, всі в один гуж, в один такт, шоб було одне стадо й один пастир! Остаточна перемога наша! Bсi під прапори Українського Націоналізму!"
Його слова про те, що націоналістична ідея залишилася «єдиною і ненадщербленою», відображають віру в незнищенність українського державницького прагнення. Навіть у вимушеній еміграції, далеко від рідної землі, українці мали зберігати свою історичну пам’ять, виховувати наступні покоління у свідомості національної гідності та працювати задля того дня, коли Україна знову стане вільною, а правда про її боротьбу повернеться до власного народу. І так звершилось, щоправда сьогодні український народ продовжує протистояти споконвічному московську ворогу, що зазіхнув на наші землі та знищує цвіт нації.
Тому слова Андрія Мельника перед смертю залишаються актуальними:
"... Час потвердив, що ОУН потрібна. Потреба її закріплена терпінням і муками в тюрмах, у концтаборах і на засланнях незчисленних її членів. Вона освячена кров'ю тих незліченних воїнів, що віддали життя в боротьбі з окупантами України за її волю.
Але ОУН не осягнула ще остаточної мети. Нещадна боротьба українського народу з окупантами України йде далі. Чолове звено цієї боротьби несуть наші друзі на рідних землях. Їм конечна всестороння допомога їхніх побратимів, що живуть у вільному світі.
Друзі, бережіть ОУН! Скріпіть її своєю жертвенною працею і поворотом до праці тих, що по волі чи неволі на відступах. Працюйте всі разом у взаємній пошані, згоді й любові, звернувшись лицем до краю. Тоді будуть успіхи.
Хай кріпить вас геройський чин полеглих."
Андрій Мельник відійшов у вічність, але боротьба, якій він присвятив своє життя, триває. Бережімо пам’ять про наших попередників. Учімося на їхньому досвіді та помилках. Не дозволяймо розбрату послаблювати нашу національну справу. Адже найкращим вшануванням Андрія Мельника та всіх борців за незалежність України буде також і наша відданість справі, за яку вони боролися.
Вічна пам’ять і шана Вождеві ОУН Андрію Мельнику!
