2024 Rewind: Twenty One Pilots - Clancy

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка!
Це я, дід Панас. І до вас завітав, щоб розважити вас!
Віршів цікавих, казок - цілий віз, в кишенях, малята, для вас я приніс.

Сідайте ж у коло, отут, - проти столу.
Глядіть, не пустуйте! Вуха для казки свої приготуйте.
Ви любите слухать казки, це я знаю. Отож-бо тихенько, бо я починаю.

Розкажу я про хлопця. Сміливого, пристрасного.
Навколо себе бачить правду умисного.

Звуть його Кленсі. Родом він з Деми - круглого міста, оточеного високими-високими стінами. Дему побудували на заході великого континенту, що зветься Тренч - дикі, рельєфні землі, від яких місто забажало відокремитися суцільним бетоном.

Дема не була щасливою. В ній панували пригніченість, замкнутість і страх. Все це через її порядки. Містом керували дев’ять осіб, ремеслом чимось схожі на жреців - називайте їх Бішопами. Кожному з них в центрі Деми була зведена окрема вежа і кожен з цих Бішопів мав контроль над одним з дев’яти районів міста.

“В чому ж полягала їх влада?” - запитаєте ви. А справа в тому, що Бішопи нав’язували мешканцям Деми одне збочене вірування, що звалося віалізм. Суть його полягала в тому, що цінність і мета людського життя зводилися до одного вчинку - самогубства. І Бішопи усіляко заохочували це прагнення серед населення, бо мали з цього власну вигоду. Жреці володіли особливою здібністю, яку варто назвати “захоплення” (від англ. seizing) - здатність на деякий час взяти під контроль тіло померлої істоти. Можете також називати це психокінезом, це не буде помилкою. Ходять чутки, що Бішопи навіть вміли вселятися в живих істот, хоча в порівнянні з мерцями це було набагато складніше.
Віалізм возвели в статус культу настільки, що людей, які пройшли в ньому повний шлях, забравши свої життя власноруч, в Демі прозвали Славними Померлими. Для таких небіжчиків у Демі створені окремі могили, неонові, які оточують місто по всьому радіусу і формують таким чином некрополіс.
Зазвичай ці могили мали окремий символ - /-|

Кленсі був одним з небагатьох молодиків, які зухвало не підтримували режим у Демі. До хлопця дійшли чутки про те, що за стінами існують безкраї землі, “старий світ”, старіший за Дему і вільний від будь-якого контролю. Кленсі мріє вибратися назовні і побачити це на власні очі.

Разом з групою єдинодумців, Кленсі намагається вперше перетнути межі Деми. Але за стіни вдається вибратися тільки двом - йому та його другу, якого ми будемо називати Факелоносець, Проте за стінами Кленсі гуляє недовго - довга рука Деми досягає його і повертає назад.

Але жага Кленсі до свободи загорілася новим вогнем, тому хлопець одразу ж робить нову спробу вибратися - цього разу шляхом хитрощів він переконує головного Бішопа на ім’я Ніко вивезти його за межі Деми. Знову опинившись за стінами, з допомогою Факелоносця, який перебував там увесь цей час, Кленсі успішно реалізує свій задум і від Ніко залишається тільки згоріле авто. Кленсі дістає з багажника обклеєну жовтою стрічкою куртку, і рушає до альбому Trench.

Це все відбувається під час вступної пісні з Blurryface - “Heavydirtysoul”.
Ба як! А про що ж тоді розказує решта цього альбому?
Я вам, дітки, скажу так - у своїй більшості Blurryface можна сприймати, як буклет до всього, що має статися з Кленсі далі. Альбом слугує гарним описом того, як Кленсі себе почував, існуючи в якості маленького гвинтика в устрої Деми. Але не тільки це. Протягом альбому Кленсі неодноразово визнає свою слабкість під впливом Бларіфейсу - сутності, яка, в його власному розумінні, являє собою весь спектр негативних емоцій, що супроводжують хлопця. Кленсі сприймає Бларіфейса, як свого антипода, та інколи вірить й у те, що вони мають між собою багато спільного.

Однак це не змушує Кленсі замислитися про те, що з Бларіфейсом можна знайти спільну мову. Їх хімія побудована на протистоянні, і Кленсі усвідомлює, що закінчиться воно лише коли одна зі сторін остаточно поглине іншу. Обидві мають для цього свої власні методи. У той час, як Бларіфейс здатний ховатися за вельми улесливими і маніпулятивними зверненням в адресу Кленсі, на кшталт “My name’s Blurryface and I care what you think”, наш герой старається відокремитися від цих зазіхань, зміцнюючи свій зв’язок з Факелоносцем. Разом вони подають себе нетакусиками, що всіляко уникають розкривати себе перед навколишнім світом. Друзі озброюються своїм особливим кредо, яке протягом подальшого розвитку їх історії буде набувати дедалі більших значень:

The world around us is burnin', but we're so cold
It's the few, the proud, and the emotional

Ближче до закінчення платівки Кленсі досить сильно накручує себе навколо власного страху, що перед неминучістю відкритого зіткнення з Бларіфесом, він виявиться занадто слабким.
Адже противник знає Кленсі, як облупленого, маючи гарне уявлення про його незахищені сторони. А от що Кленсі відомо про Бларіфейса, окрім того, що тип на характері вміє залітати хлопцю в голову, і з червоними очима, його ж вустами, говорити все, що захочеться?

Зрештою, все зводиться до найбільшого ризику. Пан або пропав.

Кленсі рушає назустріч невідомому і примудряється побороти Бларіфейса. Позаду Дема та згоріле авто, попереду - безкрайній Тренч і загадкові Бандитос, яких Кленсі мусить відшукати.

So where are you?
It’s been a little while

Тривалий час наш Кленсі подорожував невідомими просторами континенту, в марних намаганнях відшукати легендарних Бандитос - групу кочівників, які присвятили себе спротиву режиму Деми. Вони прагнули приборкати Бішопів і разом з цим відправити схиблений віалізм та його неонову крипту на кладовище історії.

На жаль, Кленсі блукав дикими землями достатньо довго, аби Дема могла оговтатися від його втечі і впасти йому на слід. На полювання за хлопцем вирушив головний Бішоп, який раніше вже став жертвою його хитрощів - Ніко, верхи на білому коні, вже певний час слідкував за Кленсі, очікуючи влучного моменту, аби загнати юнака в глухий кут.

Ось тут, дітки, ми і розуміємо, що сутність головного злочинця в цій розповіді не просто брала початок з самого Кленсі, а все ж таки існувала окремо, та й до того ж мала в Демі найбільший вплив. Неодноразові епізоди, де Бларіфейс, одержував контроль над тілом Кленсі, були проявом лише однієї з багатьох здібностей Ніко.
Тому, знайшовши вихід із Деми, Кленсі виграв битву, але водночас розпочав війну.

Ніко наздогнав втомленого Кленсі і піддав ритуалу розмазування (smearing) - дотик бішопа, що залишав на живих людях темні плями, тим самими пригнічуючи їх волю та самоконтроль.
В той момент, як Ніко разом з Кленсі вирушають назад у місто, останній помічає, як згори за ними спостерігає з десяток людей в комбінезонах. Несподівано, усі вони скидають на юнака дощ з жовтих пелюсток, тим самим на якусь мить, визволяючи його з-під впливу Ніко. Кленсі знову віддаляється від загрози, але згодом усвідомлює, що весь цей епізод був лише видінням, яке спіткало його ще біля палаючого автомобіля. Хлопець одягає свій комбінезон і рушає далі.

Через декілька днів, тепер вже насправді, Кленсі відшукав Кеон - його “рідний” бішоп, що керував районом, в якому мешкав головний герой. За весь цей час, юнак не зустрів жодного бандито. Проте в Дему він повернувся з упевненістю, що ця група людей справді існує.
І через декілька тижнів, бандитос вийшли на зв’язок з хлопцем самі.
Скориставшись підготовкою бішопів до чергових урочистостей віалізму, група бандитос проникла всередину Деми і знайшла Кленсі. Очолював цю групу Факелоносець, з яким Кленсі побачився вперше за тривалий час і водночас з’ясував, що його друг насправді є лідером спротиву.
Усі разом вони тікають назовні, відтепер готові поділитися з Кленсі своїми намірами.

В таборі бандитос Кленсі створював нову музику (так - власне, в лорі альбомів, альтер-его Тайлера Джозефа також музикант), яку підпільним шляхом розповсюджував у Демі, намагаючись достукатися до мешканців і вселити в них жагу до боротьби за свою свободу.

You can levitate with just a little help

Кленсі відкрито критикував віалізм (“Neon Gravestones”) і закликав до втечі з Деми (“Cut My Lip”, “Leave the City”), підкреслюючи, що вихід за межі триклятого міста відкриє перед людьми справжню красу життя і цінність вільного вибору.

Для себе ж Кленсі остаточно прийняв усвідомлення, що він також є бандито, готовий боротися за ідеали цих людей, як за свої власні. Йому стала відома кодова фраза “Схід нагорі”, за допомогою якої Бандитос розпізнавали одне одного, їх головний символ, який знаменував собою перевернуту неонову могилу - ||-//.
І відтепер Кленсі також дізнався про їх головний заклик, що слугував стимулом до спільних дій.

Sahlo Folina

Кленсі повторює про себе цю фразу, паралельно приходячи до іншої думки, яка немов би досягла його з іншого виміру. Наче це знову була чиясь спроба контролю, але точно не Ніко, або якогось іншого бішопа.

I created this world to feel some control
Destroy it if I want

Щоб звільнитися з-під її впливу, Кленсі продовжує наспівувати Sahlo Folina.

І в цей момент рука Деми знову хапає його за плечі й тягне у свій бік.
Кленсі вкотре стає заручником похмурого міста, відтепер у в’язниці.

Щойно Кленсі відкинувся з тюряжки, так одразу потрапив під уважний погляд бішопів. За період своєї неволі юнак став для населення Деми доволі відомою особою - записані разом з Бандитос пісні мали своє значення. Щоб приборкати цей небажаний ефект, Ніко та його дев’ятка вирішили експлуатувати Кленсі, як свого головного пропагандиста.
Кленсі стає ведучим головного телевізійного шоу міста - “Доброго дня, Дема”. І щоб хлопча не робило жодних непередбачуваних витівок - за ним, крізь ритуал “захоплення”, постійно вели нагляд два бішопа.

Не маючи жодного вибору, Кленсі розповсюджував пропаганду. Аби якось абстрагуватися від небажаної роботи, хлопець увігнав себе у своєрідний делірій, де у більшості своїй подорожував крізь фантазії разом з Факелоносцем. Але навіть крізь антиутопічні повідомлення юнак примудрився обережно передати справжні заклики, на кшталт “Біжи, біжи геть” в пісні No Chances, або ж фрагменти зі своїх листів, які публікувалися на його підпільному вебсайті, доки Дема його не накрила.
Приховане повідомлення він зміг залишити також у назві музичної збірки, яка була видана під контролем дев’яти веж - “scaled and icy” змогли перевтілити у повідомлення “clancy is dead”, як заклик не вестися на те, що робив Кленсі на екранах телевізорів.

Колись символ потенційного повстання відчувався настільки інертним під контролем режиму, що розбещені жреці вирішили зробити його головним виконавцем на Щорічній Асамблеї Славетних - заході, який влаштовували для елітних мешканців Деми на глибині моря. Для цього усіх гостей та персонал запрошували до просторої субмарини, що відпливала подалі від континенту.

В момент, коли Кленсі з Факелоносцем виконували для гостей пісню “Saturday”, серед бішопів відбулася диверсія. Кеон несподівано розпочав психокінез та підняв з глибин давно померлого морського дракона Треша. Істота зблизилася з підводним човном і розпанахала його вщент, вивільнивши усіх присутніх назовні. Кленсі і Факелоносцю вдалося виринути на поверхню, і підхоплені течією, вони попрямували до невідомих земель.
В центрі Деми, в свою чергу, решта бішопів вбила Кеона за зраду. І залишилось їх вісім.

Друзі досягли невеликого острова Вольдсой, що розмістився на півдні від Тренчу. Тут Кленсі вперше (ау, Chlorine, як ти до цього ставишся?) зустрівся з особливими створіннями, яких звали Неди - своєрідні Фербі у світі Кленсі, які давали себе зрозуміти без жодного звуку. Неди натякнули Кленсі пройти до їхньої печери, де один з них віддав хлопцю свої роги. Озброєний цим інструментом, юнак зрозумів, що тепер також отримав змогу “захоплювати” мертвих, що значно додало йому шансів у боротьбі з Демою. У якості тренування, Кленсі одразу обрав для свого психокінезу мету.

Тіло бішопа Кеона піднялося з холодної підлоги і почало дебош, який призвів до масштабної пожежі всередині однієї з центральних веж.

Факелоносець приготував для друга човен, щоб крізь Протоку Паладіна, яка відділяла Тренч від Вольдсоя, швидко потрапити на велику сушу. План, який він розробив з Кеоном та рештою бандитос, спрацював, як швейцарський годинник. Кленсі дозволив себе викрасти, аби через такий нелегкий шлях, довжиною у декілька років, опинитися на чарівному острові, де його б навчили навичкам бішопів.

Друзі вирушили до Тренчу, де їх здалеку вже зустрічали смолоскипи товаришів, готових до вирішальної битви за місто.

Цей маленький моторошний острів зробив мені зброю. Ми обидва віримо, що можемо використати її, щоб перехопити ініціативу в цій війні.

До тм’яно освітленої авдиторії зайшов загадковий чоловік у масці. Як тільки він опинився під самотнім променем світла, то показав своє обличчя.

Це він? - питала одне одного молодь, - В телевізорі ж виглядав інакше.

На хвилях у бік континенту, Кленсі не бажав марно витрачати ані хвилини, тому підхопив собі під контроль молодого небіжчика, що був одним з недавніх Славетних Померлих. Хлопець прагнув підготувати мешканців до подій, що нависли над містом великою зграєю стерв’ятників, готових визначити подальшу долю Деми.
Кленсі охарактеризував цей задум, як “надмірну компенсацію” - протидію на всю маячню, яку Ніко вустами Кленсі вливав у населення протягом років його неволі.

Разом з товаришем, хлопець знову ступив на землю Тренчу, маючи за мету зустрітися з бандитос та повести їх у бій. Кленсі долав кілометр за кілометром, щоб врешті-решт досягти табору єдинодумців і зустрітися… з Факелоносцем.

Саме після цієї зустрічі Кленсі усвідомив, що весь цей час, починаючи з повторного ув’язнення, його супроводжував фіктивний товариш,тоді як справжня версія знаходилася поруч з Бандитос і керувала ними. Ба більше - Факелоносець вчиняв подібним чином ще до того, як Кленсі вперше перетнув межі міста. Все з метою підтримки друга, аби тому було простіше долати перепони, які ставали на його шляху. Реального Факелоносця Кленсі вперше зустрів, коли бандитос прибули визволити його з Деми.

Кленсі наточив свою зброю, і разом з ударним загоном вирушив у бік міста. Приблизно в цю ж хвилину бішопи захопили під свій контроль стерв’ятників і почали підготовку до оборони, піднявши з неонових могил армію мерців.

Поки бандитос боролися з мертвою колективною свідомістю міста, відволікаючи на себе більшість уваги, Кленсі тишком-нишком крався до вежі Ніко, аби покінчити з Бларіфейсом раз і назавжди. Опинившись всередині, молодик швидко знешкодив сімох жреців, таким чином вирішивши результат битви за стінами.

Але Ніко виявився спритнішим за колег і атакував Кленсі першим, прагнучи знову “розмазати” хлопця під вагою негативних переживань.
Зрештою, володар Деми, констатував, як далеко вдалося дістатися його противнику, завдяки тому наївному кредо, яке той для себе колись вигадав.

So few, so proud, so emotional
Hello Clancy

Подітися нема куди. Здавалося б, Ніко отримав над ситуацією повну перевагу…
… аж поки Кленсі не розплющив очі.

Пора вже, напевно, згадати, що ми тут взагалі музику послухати зібралися

Twenty One Pilots не були моїм шматком пирогу досить тривалий час. Мене оминув їх підйом в 2015 році, трішки зачепила манія по актуальному на той час “Trench”, більш-менш нормально пропустив крізь себе “Scaled and Icy”…
І зрештою опинився ось тут.

Впевнено можу сказати, що зараз я “в фазі”. За останній місяць мені дуже добре зайшли всі альбоми, що належать до цього мета-сюжету. І, чесно кажучи, музику я люблю тут більше, ніж саму історію. Бо сюжет тут доволі чудернацький. Звісно, він працює і його рух моніторить майже вся фан-база гурту, адже купою різного контенту, що заохочував людей копати у бік істини, Пілоти, здається підсадили нарід на доволі стійку звичку ламати собі мізки і отримувати з цього кайф. Боже, бережи ARG-шників.

Тайлер Джозеф імпонує мені, як вічна дитина. І певною мірою я йому в цьому заздрю. Бо побудувати свою творчість з такою відданістю і прагненням зберегти загальне бачення, незважаючи на усталені правила, які має індустрія… Це водночас і щасливий білет, і купа старань, сліз, болю, крові, хлору, аби побудувати цей розкішний будинок - частинка за частинкою.

“Clancy” став для гурту тим особливим викликом, коли вже можна спробувати узагальнити свій шлях і поєднати всі набуті почерки в чомусь єдиному.
І тут далі виходить доволі спекулятивно, бо, з одного боку, можна трохи послухати, трохи подумати і дійти висновку, що так - альбом бере знайоме скрізь: тут є і синтетика “Blurryface”, і авантюризм “Trench”, і м’якість “Scaled and Icy”. Навіть певна присутність “Vessel” також наявна.
Тому і виникає логічне питання, а чи є з такими стрибками щось, власне, від “Clancy”?

Насправді, так. Це “Paladin Strait”. Він передає настрій раніше не притаманний Пілотам. Начебто, відоме вже з попередніх разів укулеле, але це єдиний тут знайомий елемент. Решта - нове, вкрай вразливе, як, власне і сам головний герой платівки. Підніміть руку, хто очікував почути на цьому альбомі більш динамічні, і навіть агресивні композиції, які в передали дух цієї боротьби, яку для вас вище описав вельмишановний дід Панас?
Можете опустити.

“Paladin Strait” зосередив у собі момент одночасної впевненості і розгубленості, адже, як це часто трапляється в ліричному плані з гуртом, працює одразу на дві реалії: одна там, в просторах Деми, з Кленсі, який збирається втілити вирішальні вчинки; а інша - тут, у нас, з Тайлером і Джошем, які трошки розгублено констатують свою любов до того, що створили і до людей, які супроводжували їх на цьому шляху. Заради них вони ладні перетнути бурхливу воду - лише б на тому березі на них і далі чекали, готові невпинно аналізувати будь що, аби наприкінці задоволено визнати, що усі ці десять років вони розбирали доволі очевидний антисуїцидний меседж. І якщо б їм запропонували це все повторити - вони б погодилися, бо відшукали в цій прихильності щось важливе, життєстверджуюче.
Зараз, коли відгудів другий сезону Аркейну, фанати вже всіляко вивчають “The Line“. Здавалося б - це ж йде окремо, не прилаштовуючись до історії Кленсі. Тим не менш, деякі прихильники вже сприймають композицію за сюжетний мостик, який має привести їх до нового альбому, що начебто вийде цього року. Попри те, що дуо повідомляло про те, що “Clancy” - це фінальна глава історії.
Просто перекажу одну з нещодавніх теорій, аби ви самі оцінили рівень попайки:

1) Тайлер публікує в твітері набір літер і дражнить фанів тим, що це взагалі не має ніякого сенсу, жодної криптографії, просто нісенітниця.
Фанати прикидують, що це може натякати на 11 нових пісень і одразу ж знаходять схожі публікації, де фігурує це число, а також фіксують подібне під час промок “Clancy”

2) Вони додають до 13 треків з “Clancy” пісню “The Line“ + враховують сюди своє припущення про 11 нових композицій. Отримують 25 - число, яке вже певний час не дає фан-базі спокійно засинати, бо начебто натякає, що 2025 року щось відбудеться.

3) Настає черга звернути увагу на лого - тут шановні роблять припущення, що символ транслює собою альбом Clancy, потім невеличка горизонтальна лінія - вважай “The Line“. Ну а наступний елемент - майбутній альбом.

4) За їх логікою, заключний лонгплей має називатися “Torchbearer” - бо це другий важливий персонаж вигаданої історії, який несе досить символічне значення для самого Кленсі.

Нормально так навалюють, чи не так? Можна, звісно ж, посміятися, пожурити пальцем, що у “декого занадто багато вільного часу”.

Але якщо ми зараз чисто уявимо, як це виявиться правдою?

Люди там натреновані роками розгадувань історії Кленсі, що сам Тайлер підтвердив лишень перед релізом цієї платівки.

Втім, нехай розгадують.
Наша справа - слухати. Вийде ще щось - залюбки послухаємо ще, хоча втримати хорошу планку якості на подвійних альбомах - це ще той виклик.
Але круто, що один вже заслужив собі на золото не лише через сторітелінг.

Слухати Clancy

Хайлайти:

• Overcompensate

• Backslide

• Midwest Indigo

• Navigating

• Paladin Strait

Спеціально для МУЗОВАНО
Надмірно компенсував Гедоніст