У свій 250-й ювілей Сполучені Штати повинні знову взяти на себе відповідальність за глобальне лідерство, адаптуючи його до умов більш багатополярного світу.
Дні народження зазвичай повертають нас у минуле. Америці виповнюється 250 років – привід пригадати історію її становлення і подумати про майбутнє. Це не так просто, адже подальший розвиток США навряд чи повторить минуле. Сучасній Америці доведеться адаптуватися до нового світового порядку, який важко передбачити.
Засновники Сполучених Штатів були переконані, що їхня держава має особливу місію та покликана змінити хід світової історії. Джон Адамс вважав створення Америки «днем визволення» — моментом народження нової ідеальної республіки, а Джордж Вашингтон вважав революцію божественним задумом людського щастя. Вони не могли передбачити, що за XIX–XX століття ця країна перетвориться на економічного та технологічного гіганта. Інновації, масова міграція та урбанізація докорінно змінили колоніальну аграрну Америку.
Після війни з Іспанією і особливо після Другої світової війни США стали великою територіальною й військовою державою, а в XX столітті – беззаперечним світовим лідером. Сполучені Штати запровадили міжнародний ліберальний порядок: вільну торгівлю, демократію, захист прав людини та колективну безпеку. Ця система стала основою періоду відносного миру та економічного зростання, що принесло користь мільярдам людей у різних країнах світу.
Та сьогодні ліберальний світовий порядок під сумнівом. Зростання націоналізму і поява нових впливових гравців кидають виклик колишнім правилам. Індія, Індонезія, ОАЕ та інші країни рішуче відстоюють свої національні інтереси і вимагають більшої ваги у світі, де донедавна домінували західні держави. Поступово зростають БРІКС та інші держави Глобального Півдня. Індія, яка головує в БРІКС у 2026 році, вимагає реформ ООН і створення альтернативних фінансових систем, щоб знизити залежність від Заходу.
Деякі держави відмовляються грати за старими правилами. Наприклад, під час фінансової кризи 1997 року Малайзія ввела валютні обмеження всупереч порадам МВФ, а Туреччина балансувала між Заходом і Росією. Навіть союзники США дедалі частіше ставлять під сумнів американську політику. Лідери Франції і Німеччини гостро критикували Вашингтон за відхід від спільних цінностей, а на економічному форумі в Давосі звучали заяви про кінець старого світового ладу.
Окрім політики, помітний і структурний занепад американського впливу. США зараз забезпечують близько чверті світового ВВП за офіційним курсом – набагато більше, ніж ЄС чи Китай. Водночас саме в Індо-Тихоокеанському регіоні зосереджена майже половина світової економічної потужності, значною мірою завдяки стрімкому розвитку Китаю. Пекін щедро інвестує в технології, інфраструктуру і лідерство в розвитку. Китай дедалі частіше пропонує свою модель економічного зростання з мінімальними політичними умовами як альтернативу західній.
За новою американською стратегією світ ділять на сфери впливу: США залишають за собою Західну півкулю, Китаю – Східну Азію, Росії – Кавказ і, можливо, Європу. Решту регіонів нібито залишають на самоврядування. Але такий підхід ігнорує глобальну взаємозалежність: країни укладають торгові та інвестиційні зв’язки не за географією, а за вигодою. Латинська Америка пов’язана з Китаєм, Азія – з Індією, Європа – з Америкою. Жодна зі сторін не відмовиться від вигідних зв’язків заради чужих сфер впливу.
Конкуренція між Сполученими Штатами та Китаєм є однією з головних рис сучасної світової політики, але її не можна повністю порівнювати з протистоянням часів Холодної війни. Економіки цих країн глибоко переплетені: американці купують китайські товари, китайці – західні. Багато держав уникають вибору сторін, розвиваючи двосторонню торгівлю з обома гравцями.
Країни середньої ваги – наприклад, Європа, Японія, Індія, Австралія – намагаються зберегти свободу маневру. Вони укладають торговельні угоди поза рамками США чи Китаю (наприклад, ЄС – з Індією або з МЕРКОСУР) та зміцнюють власні безпекові союзи. Так вони зменшують залежність від великих держав.
Ані повернення до холодної війни, ані відновлення старого балансу сил не здаються неминучими. Натомість постає питання про нові правила гри. Великі порядки зазвичай формуються після серйозних потрясінь. Історія неодноразово показувала, що після великих конфліктів — як після Тридцятилітньої війни у XVII столітті чи Наполеонівських війн у XIX столітті — виникали нові правила та механізми міжнародних відносин. Зараз ми стикаємося з новими кризами: суперництвом за Тайвань, війною в Україні, конфліктами на Близькому Сході. Ці ризики можуть загрожувати мирному устрою.
Що ж робити? Натомість варто спільно сформувати правила, які будуть зрозумілими та прийнятними для всіх сторін. Їхня головна перевага — у широкій підтримці та визнанні з боку більшості країн. Головні принципи мають бути простими: непорушність кордонів (як у Статуті ООН) і відмова від агресії. США та Китай можуть стати посередниками у складних конфліктах. Економічні стосунки варто відновити на основі вільної торгівлі й взаємної вигоди, а не тарифів чи ембарго, які розколюють світ.
Держави повинні утримуватися від безпідставного втручання у внутрішні справи інших (крім крайніх випадків грубих порушень прав людини). Захист прав людини – спільна відповідальність, але санкції слід застосовувати обережно, аби не зруйнувати можливості для миру. Сильні держави також повинні допомагати бідним: знижувати тарифи та інвестувати в інфраструктуру й охорону здоров’я. Спільні зусилля у боротьбі зі зміною клімату, захисту біорізноманіття та запобіганні пандеміям зроблять світ безпечнішим.
Не можна забувати і про роль США. Навіть у новій геополітичній реальності Сполучені Штати можуть залишатися однією з ключових сил, здатних сприяти миру та стабільності у світі. 250-річчя незалежності – нагода повернутися до стабільної і передбачуваної політики. Повага до союзників та міжнародних угод і ставка на дипломатію зможуть об’єднати великі й малі країни навколо миру. Такий підхід був би справжнім подарунком до ювілею Сполучених Штатів.
Джерело — The National Interest
