№3

Попередження!!
- текст може містити жорстокі моменти


"-Після смерті людства через їх ж помилки залишилися особливі меншини. Істоти, що здалеку нагадували людей. Багато хто з них втратив свої людські риси, та стали повністю монстрами. Стали тим чим вони були насправді. Та деякі, все ще залишалися собою, намагаючись не втрачати людяності, яку суспільство вже давно загубило. І ці люди це ми. - ми встали і гордо приклали свого кулака до грудей показуючи як, наскільки ми задоволені тим що досі живі.
Чоловік що сидів навпроти нас дивився з неабияким подивом, та навіть певним незадоволенням. - Ти також не святий.
- В сенсі? - ми прибрали свою руку і глянули на нього. Чоловік залишився незворушним.
- Ти не святий. Ми всі давно не люди, ти тільки поглянь на себе. - він протягнув лезо ножа, та ми різко його відкинули.
- НЕ РОБИ ТАК. - Ми відчули, як можна було побачити наш звіриний оскал в очах на цих словах і різко зупинились.
- От бачиш. - його це ніби геть не збентежило чи здивувало.
Ми стали перед ним і зазирнули в його очі, в його мертві очі які були занадто знайомі. На наш погляд він лише відвернувся в бік та почувся легкий сміх.
- Тільки-но згадай, згадай про те що ти зробив з своїми батьками. Дитино, ти навіть гірше за багатьох тих монстрів - він глянув нам в очі так само. Ми відчували наростання огиди з агресією. Ми відчували, як вже тягнулись до свого ножа.
- Тільки-но подумати, пан поліцейський корупціонер дорікає мені за людяність?
Його сміх одразу змінився таким самим оскалом в очах.
- Не переходь межі, дитино.
Ми дістали свого ножа і приставили його перед очима чоловіка. Він дивився на мене, і..
Вистріл.
Чоловік підійшов до нас та присів на коліна щоб бути на рівні з нами:
- Ох, дитино, я не хотів щоб до цього доходило. Не хотів щоб так було, та ти сам цього захтів. Людство ніколи не було людяним, в нашому суспільстві усі з самого народження плоду егоїстичні суки. І ми ніколи не були винятком. Ми такі самі монстри. Ми і є рушійною силою смерті. Ми і є смерть яку так багато хто боїться - він востаннє подивився нам в наші палаючі очі, та з деякою байдужістю і болем одночасно він поклав іграшку біля нвс, і повільно пішов. А потім почалась темінь, і ми нарешті зрозуміли його слова. Але було вже пізно."