Вчергове не дочекавшись автобуса сіла написати відгук про 62 маршрут, автобус, що курсує наймальовничішими місцями Києва. Серйозно, це, мабуть, один з найгарніших маршрутів міста, виїжджає з Національного ботанічного парка Гришка, через Арсенальну на Хрещатик, Європейську площу і вниз, Володимирською гіркою на Поділ. Йому можна дозволити мати характер, його можна зрозуміти, коли він не хоче їхати вчасно, і просто губиться десь на маршруті. Підозрюю, що десь на Володимирській гірці зрозумівши, що йому набридла одноманітність він може виїхати на Набережну і помилуватись Дніпром, взяти каву на Андріївському узвозі, прогулятись по ботсаду врешті решт. Я все це розумію, тому прощаю йому дуже багато, але й історій в нас з ним не менше.
Скільки разів він не приїжджав, уїжджав раніше або пізніше, пропускав зупинки, пальців на двох руках вже не вистачає, щоб порахувати. Я знаю цю його особливість і придумала своєрідне гадання на 62 автобусі. Наприклад, чи дійсно мені потрібно в Жовтень на кіно, навіть якщо я купила квиток? Зібралась на пляж на Труханів острів? Колесо фортуни в колесах 62 автобуса знає краще за мене. І навпаки, коли я бачу, що він зупиняється і відчиняє двері, можливо це запрошення до надзвичайної пригоди в моєму житті? Я так призвичаїлась до цієї особливості, що змінила стиль життя, тепер я не намагаюсь кудись встигнути за розкладом транспорту, я просто виходжу і покладаюсь на долю, на шанс. Це моє рішення вчергове підкріпив мій улюблений маршрут 62.
Я живу на вулиці Джона Маккейна, знаючи про особливість характеру автобуса я ризикнула. Перед новим роком мала завезти кілька кульків речей до зупинки Юний Технік. Я все прорахувала, я була впевнена, що сяду на цю дику конячку. Підготувалась заздалегідь, одягнулась, підготувала торби з подарунками, вийшла за 15 хвилин до того, як він має бути на зупинці за розкладом. Підходжу до світлофора на бульварі Лесі Українки, вимушено чекаю поки у мене червоний і бачу як автобус весело проїжджає по іншій стороні бульвару, в бік зупинки Юний Технік, на 10 хвилин раніше розкладу. До наступного автобуса лише годину чекати, таксі коштує всі гроші світу, на гарячій лінії Київпастранс довгі гудки. Гадаю, що працівники на гарячій лінії Київпастранс мають гарно розвинену інтуїцію і не беруть слухавку, коли відчувають, що пасажир на грані нервового зриву через транспорт. Сьогодні я повторила свою нещодавню помилку і понадіялась на 62 автобус, думала прогулятися і подихати на Трухановому острові. Після 30 хвилин на зупинці в мороз я чудово зрозуміла, що мені не потрібно гуляти, тепліше вдома, хоча і без опалення. Дякую мій улюблений маршрут. Хоча я бачила, як ти їхав в сторону ботанічного саду, але назад ти так і не поїхав, мабуть, вирішив теж прогулятися.
Цікавим є той факт, що в умовах блекауту на тролейбусні маршрути поставили автобуси, бо електроенергії не вистачає. Київпастранс неодноразово нагадує, що розклад тролейбусних маршрутів не діє, але поки я стояла на зупинці й чекала на 62 автобус я з подивом помітила, що тролейбусні маршрути ходять чітко за графіком! Але не 62 автобус, о нііі!
Маю ще ряд цікавих багаторічних спостережень за 62 автобусом. Водії змінюються, але не характер маршруту, немає сенсу сварити й замінювати водіїв. Можливо допоможе запросити священника, щоб освятити маршрут, або провести необхідний обряд за народними традиціями. Або прийняти той факт, що 62 маршрут втілює оцю харизму киянина, бажання до волі, свободи, іноді відпочинку. Наче автобус є на маршруті, але щоб проїхатись на ньому пасажири мають бути в гармонії зі Всесвітом, але водночас бути готовими, що вони не поїдуть цим маршрутом, десь на такому духовному балансі можна сісти в автобус. Наостанок хочеться додати, що 62 незмінний в одному, це моє “маршрутне таксі” додому після вечірнього кіносеансу в Жовтні, який розпочинається о 19 чи о 19:30, після кіно можна встигнути чого-небудь випити, обговорити стрічку і сідати в автобус, який уходить з Контрактової рівно о 22:20. Баланс є навіть в таких, здавалось би, запущених випадках, тьфу-тьфу…
