Спостереження українки, яка 2 тижні відпочивала і вернулась додому. Намагатимусь стисло, ще додам, що я живу в Києві, період часу - кінець літа-осінь 2026, нас почали їбашить реактивними мопедами.
Основні пройдені етапи, як передували моїм думкам сьогодні:
Було важко виїхати закордон на відпочинок, дуже не хотілось їхати, аж до сліз.
В перший день по приїзду в Чехію, маленьке містечко, пішла на фестиваль пива. Було дуже не комфортно, хотілось щось підпалити чи підірвати.
На морі в Хорватія я розслабилась, вперше з 2022, дивилась на море і подумала, що ми, українці, живемо в пеклі. “Нормальність” - це море, це спокій, небо з пасажирськими літаками, без постійного нагадування, що ти смертна в будь-яку секунду.
Вернулась в Київ, вже третій тиждень після відпочинку, про що розповім тут. Легше ніхєра не стало, але, на мій погляд, краще жити правдиво.
Я пишу зрідка, коли щось надто вразить чи щось трапиться, тоді пишу. Пропав друг безвісти - написала, помирав кіт - написала… настільки мене вразила ця думка “нормальності і ненормальності”, вже третій тиждень я намагаюсь увійти в ритм війни, і в мене ніхєра не виходить. Розповідаю про нинішній етап - повернення додому у Київ, жовтень 2026 року.
Поки мене не було ввели “жовті тривоги”, мовляв метро може ходити, магазини працювати на свій розсуд, щоб люди могли працювати, продовжувати свою діяльність. “Жовта тривога” - це коли шахед, реактивна бомба, що рухається зі швидкістю 400-500 км/годину, так швидко рухається, що радари не встигають включити “тривогу” (чи хто її включає), оцей шахед посеред білого дня врізається в міст метро, де по мосту їдуть вагони метро з людьми. Шахеди, які їбурять в академію наук посеред робочого дня, в магазини, склади, жилі будинки, ранком в офіси - оце “жовта тривога”, метро і громадський транспорт може продовжувати роботу, люди можуть працювати. Це ніхуя “не нормально”.
Майже кожен день гинуть люди в Києві, малі, дорослі, жінки, чоловіки, хтось з дитиною гуляв, хтось з собакою, хтось на роботу їхав чи був на роботі. Ми перестали сумувати за загиблими, прапор більше не приспускається, день жалоби не вводиться, бо “жовта тривога” - хіба це страшно? Люди добираються на роботу з Лівого берега на Правий по 4-6 годин і мені здається, що це теж не нормально, скільки та людина попрацює? 2-3 години на день?
Я маю теорію, що ми “заведені” ще 2022 роком. Мемами, котиками, банками, псамиПатронами, ядєрками… Ми звикли, ми виживаємо, ми адаптуємось. Всім весело, коли косар косить траву, а над ним пролітає мопед, через що ти не знаєш, це мопед чи косар, ну каламбур! Коли вивозять сміття під час вибухів, коли тачки їздять без глушника - такий самий безкінечний всратий каламбур. Коли вчергово закривають капустіняр для випробовування ядєрки, меми просто зашкалюють, але жарти про оргію давно перестали смішити. Ба більше, здається 2024 року мене знатно накрила якась алергія, я покрилась прищами, які нестерпно чесались, виявилось то нейродерміт, на фоні нервів почався дерматіт, я сміялась з мемчиків про ядерку, пила вино на Замковій, жартувала і “жила життя тут і зараз”, але організм відреагував посвоєму. Тим самим я підвожу до думки - жить життя правдиво, відповідно реальності, з грунтовним, осмисленим відчуттям і розумінням “нормальності”. Припускаю, що нейродерміт не прийшов би, якщо я свідомо сказала, шо це йобаний пиздець і страшно це. Сумувати і плакати коли хтось загинув, ховатись в укриття під час “жовтої тривоги” (є кілька секунд, але вони є), боятись, коли вчергово начищають ядєрку, трошки запасати продукти і бєнз, бо зима буде пиздецовой, хоча до неї ще потрібно дожити.
Післямова. Вибачте, ми думали ми сміливі і незламні, але ми грьобані самогубці. Думаю тут величезна провина влади, наприклад, про міську владу. Нагадую, зараз жовтень 2026, в новинах: закупили 1000 хризантем, міняють світлофори... Не ставляться бетонні укриття на зупинках, продовжуються правила “жовтої тривоги”, а вчора сказали, що краще виїхати з міста, хоча місто не має бути порожнім - це твердження - такий потужний потенційний мем, шо капець. Це блять деморалізує, от за це я вибачилась напочатку, нині ми деморалізоване суспільство, з підміною понять, живем у війні наче в мирний час, не страхуємо бізнес, косимо траву під дронами, сміємось і п’ємо коли вмирають люди. Нагадую, одна з цілей війни росії - знищити українців, своїми діями ми допомагаємо в цьому. Думаю першим кроком може бути відповідь на питання “Як справи?” - “Ненормально!”.
