(принаймні, в розумінні середньовічних ченців)
Піст - не просто відмова від заборони їсти ту чи іншу їжу, під постом мається на увазі сама природа їжі, яку їдять, одноманітність цієї їжі, готовність їсти не досхочу (вживати їжу можна було тільки один раз на день). Суворі правила посту регламентували життя монастиря протягом однієї третини року. Від нього звільнялися тільки в разі "старечої немочі" або "дуже важкої праці". Але відмова від м'яса була обов'язковою, бо воно розпалювало пристрасті та сластолюбство. До того ж воно дороге, а цей факт вступає в протиріччя з обітницею бідності.
Ченці, треба сказати, подібні правила не дуже вітали. У XII запитували: "Невже грішно вживати будь-яку їжу?" . Деякі автори нагадують про кліматичні умови, пояснюючи, чому в справі умертвіння плоті вони не заходять так далеко, як святі отці-пустельники: "Якщо киринеянин і здатний харчуватися лише вареними травами й перловим хлібом, то до цього його привчила природа й необхідність", - пише чернець з абатства Лігюже, додаючи: "Але ми, галли, не в змозі вести ангельський спосіб життя".
Заборонялося споживати в їжу м'ясо чотириногих тварин. Таким чином, птиця ставала вже "менш м'ясом", ніж інші тварини. Ще одним аргументом до споживання птахів було те, що їх було створено в один день із рибами. Туга за м'ясом була неймовірно гнітючою, тому в більшості орденів і монастирів запроваджували хоч якісь послаблення цієї заборони. Але варто було хоч трохи дати поблажку, як події приймали стрімкий оборот. І з'являються такі ось дозволи: їсти його по неділях (якщо воно отримане як милостиня), можна споживати його в морі, після кровопускання, якщо за столом перебуває знатний гість. Зрештою, хорошим був будь-який привід.
До того ж, середньовічні ченці були надзвичайно винахідливі в рецептах. Якщо ж не можна їсти м'ясо, то цілком можна обійтися рибою. Як стверджував Б.Жиль, саме риба "врятувала середньовічну цивілізацію, забезпечуючи людину життєво необхідними для неї протеїнами". І її раціон був вельми різноманітний. Ченці Клюнійського монастиря споживали каракатицю, оселедець, осетра, сьомгу - свіжу та копчену. З нагоди свят, у регіонах де це було доступно, споживали мідій.
Ченцям частенько докоряли за пристрасть до вишуканих сортів риби, обігруючи схожість слів "цар Соломон" і "сьомга" ("сомон" - по-французьки). Про таких ченців-ласунів казали: "Тлумачить багато про сомон, а треба б про Соломона". Особливо спритним і багатим вдавалося споживати тюленів, а також так звану "королівську рибу", китове та дельфіняче м'ясо. Технічно, вони для середньовічних ченців залишалися рибами - жили у воді й не мали 4 лап. Рибою вважали навіть морських качок і птахів-буревісників, оскільки, як казали, вони "народжені в морі".
Але, що найцікавіше, в їжу споживали м'ясо бобра - його теж вважали рибою, бо він мав "риб'ячий хвіст". У XVII столітті на прохання Франсуа де Лаваля, єпископа Квебека, , Католицька церква визнала бобра рибою. Богослови Сорбоннського університету, яким поставили запитання, підтримали єпископа Квебека і підтвердили, що бобер є рибою, а тому м'ясо бобра можна їсти по п'ятницях і під час Великого посту. Ось так, легко й кумедно, ченці обходили тему з уникненням посту.
Слід зазначити, що навіть без м'яса раціон ченця був далеко не мізерним. Дослідник Мішель Руш вивчив щоденний раціон харчування ченців і зробив висновок, що: споживання хліба варіювалося від 1,5 до 2 кілограмів (що цілком звичайно для того часу); споживання сиру - від 70 до 110 грамів; сухих овочів - від 135 до 230 грамів; меду - від 0,60 до 1,10 грама. Споживання жиру (там, де це було дозволено) - близько 35 грамів. Солі - приблизно 20 грамів. Вина чи пива в середньому випивали 1,5 літра. Якщо в калоріях - то близько 4700 (ідеться, звісно, не про церковні свята - тоді їх споживання зменшувалося).
Дослідник чернецтва Лео Мулен вважає, що подібна ненажерливість була пов'язана якраз через відсутність м'яса, протеїнів, вітамінів. Тому чернець, який начебто має дотримуватися аскези та споживати в їжу невелику кількість їжі, має вигляд як товстий, червонощокий і пузатий. Він страждає на ожиріння, авітаміноз, погане травлення. Поза постом ченці їли занадто багато. І відсутність м'яса тут була основною причиною. Тож не дивно, що люди шукали йому заміну як могли.
Ченці, підпорядковані суворому режиму харчування, ніколи не відмовлялися від задоволення щільно поїсти. Ось, приміром, опис пісного столу, за яким зібралися бенедиктинці з Сен-Бенінь і картезіанці Діжона: щуки, коропи, оселедець, вершкове масло, оливкова олія, спеції, шафран, нестигле зерно для приправи до салату, крес-салат, синьоголовник; цукор, білий хліб, пиріжки, пироги і яйця; груші, яблука і каштани, а також біле вино до смаженої риби. Щоправда, цей опис належить до XV століття, коли давні суворі правила дещо пом'якшилися.
