На тлі воєн в Україні та в секторі Газа Іран та Росія стають дедалі ближче. Чи буде тепер сформовано військовий союз?
Росія та Іран нині, схоже, рухаються в одному напрямку, коли справа стосується зовнішньої політики. «Причина страждань людства — це однобічність і несправедливий світовий порядок, який знову стає очевидним у секторі Газа», — сказав президент Ірану Ібрагім Раїсі на зустрічі зі своїм російським колегою Володимиром Путіним 7 грудня 2023 року. З огляду на фон, на якому було зроблено цю заяву – ірано-російський саміт у Москві – вона коротко резюмує, як війна в Газі призвела до того, що Іран став твердим партнером Росії у своїй позиції стосовно Ізраїлю, і війна бачить, що надалі підкріплюється спільні позиції з інших важливих міжнародних питань. Хоча Путін явно не підтримав заяву Раїсі, він не розчарував свого гостя, вказавши на порозуміння двох держав з регіональних питань, включаючи конфлікт у Газі як на тему двосторонніх переговорів.
Зустріч Раїсі та Путіна стала найважливішою дипломатичною подією між Іраном та Росією щодо Гази з початку війни, але не єдиною. Відразу після початку війни у секторі Газа ця тема неодноразово ставала предметом телефонних розмов та особистих зустрічей представників обох країн. Крім двосторонніх рамок, ця спільна позиція щодо Гази також обговорювалася та обговорюється на багатосторонніх платформах за участю як Ірану, так і Росії.
На особливу увагу тут заслуговує тристороння зустріч Ірану, Росії та Туреччини в рамках «Астанинського формату». Хоча цей форум присвячений насамперед Сирії, три держави наголосили у своїй підсумковій декларації, що важливо не допустити поширення збройного конфлікту за межі сектору Гази та не допустити втручання у конфлікт інших держав регіону. Вони також висловили «глибоке занепокоєння з приводу гуманітарної катастрофи в секторі Газа» та наголосили на необхідності покласти край «жорстоким нападам Ізраїлю на палестинців та направити гуманітарну допомогу в Сектор Гази».
Зростання згоди між Іраном і Росією щодо Гази також відображається в офіційних заявах, які обидві держави публікують незалежно одна від одної. Така згода була очевидною з моменту початку російського вторгнення в Україну та підтримки цього вторгнення з боку Ірану, оскільки обидві країни звинувачують політику Заходу, особливо США, у міжнародних проблемах та кризах. І Іран, і Росія назвали реакцію Заходу на конфлікт у Газі лицемірною, протиставивши її реакції Заходу на інші конфлікти у всьому світі, особливо в Україні. Цей наратив спрямований на викриття передбачуваних розбіжностей та спотвореному погляді у зовнішній політиці Заходу. Обидва уряди також виступають за розв'язання регіональних проблем та виступають проти будь-якого втручання Заходу на Близькому Сході.
Зближення поглядів і уявлень між Іраном та Росією фактично виходить за межі безпосереднього контексту війни в Газі. Це частина ширшої стратегії, спрямованої на зміну світового порядку у бік багатополярної структури, в якій домінуванню Заходу буде кинутий виклик, а альтернативним центрам сили, таким як Іран та Росія, буде відведено важливішу роль. Одночасно даремні спроби міжнародних інституцій, у тому числі ООН, покласти край війні в Газі, пояснюються негативним впливом Заходу на ці інститути.
Цей аспект є більш важливим. Переговори в астанинському форматі щодо Сирії ясно показують, наскільки віддана, поряд з Іраном та Росією, Туреччина, яка також розкритикувала реакцію Заходу на війну в Газі, віддана створенню альтернативних платформ для вирішення конфліктів та міжнародного співробітництва. Акцент на секторі Газа у підсумковій заяві зустрічі в Астані, по суті, означає, що Іран, Росія та Туреччина мають намір продовжувати тристоронню співпрацю в Сирії, яка також мала місце певною мірою на Південному Кавказі під час останньої війни між Азербайджаном та Вірменією (так званий формат 3+3) у ширший контекст на Близькому Сході. Попри часткову відмінність позицій, Газа може стати ще одним театром тристоронньої співпраці між Тегераном, Москвою та Анкарою після Сирії та Південного Кавказу.
У будь-якому випадку, як багато хто й очікував, коли вибухнула війна в Газі, Росія використала конфлікт як можливість розширити свої відносини на Глобальному Півдні, особливо з мусульманськими країнами, які критикують дії Ізраїлю в Газі. У цьому контексті відносини Росії з Ісламською Республікою відіграли особливо впливову роль. З одного боку, Іран, як ключовий прихильник ХАМАСу і головний противник Ізраїлю, використовує будь-яку можливість посилити міжнародну підтримку свого союзника і послабити позиції Ізраїлю. З іншого боку, позиція Росії підтверджує керівництву Ісламської Республіки, що це було мудрим рішенням підтримати Москву в українському конфлікті.
Поширення війни в Газі на інші регіони Близького Сходу та втручання довірених осіб Ірану та недержавних союзників в «Осі опору» – від хуситів у Ємені до іракських ополченців – посилили й так складну динаміку між Іраном та Заходом. Західні держави, особливо США та Великобританія, все частіше покладають відповідальність за напади хуситів у Червоному морі та операції шиїтських ополчень в Іраку та Сирії на Іран. Після розширення іранської ядерної програми, підтримки Тегераном Москви у війні в Україні та придушення масових протестів в Ірані у 2022 році війна в Газі справді є додатковою проблемою в ірано-західних відносинах. Відновлення іранської ядерної угоди або укладання нової угоди між Іраном та США. В результаті слід очікувати, що Іран ще більше розгорнеться у бік своїх східних партнерів, особливо Росії та Китаю.
Крім того, війна в Газі виявила обмеженість іранської стратегії асиметричної війни з використанням довірених осіб та недержавних союзників. Хоча авіаудари США в Ємені, Іраку та Сирії не відновили стримування, на яке сподівався Вашингтон, вони ясно дали зрозуміти, що мережа недержавних союзників та довірених осіб Ірану вразлива. Військові операції Ізраїлю проти ХАМАС, що продовжуються, зараз значно послабили військовий потенціал палестинської міліції. Деякі аналітики підозрюють, що це може призвести Іран до розробки ядерної зброї як останній засіб стримування.
Як альтернативну або додаткову стратегію Іран міг би розглянути можливість створення військового союзу з дружніми державами, такими як Росія та Китай. На цьому фоні слід розглядати візит голови Ради національної безпеки Ірану Алі Акбара Ахмадяна до Москви та підвищену увагу обох сторін до укладання угоди про довгострокову стратегічну співпрацю. Водночас з'явилися повідомлення про те, що Іран зрештою вирішив постачати балістичні ракети до Росії. Крім того, Росія закупила нову модель іранських безпілотників Shahed 238. Все це вказує на те, що обидві сторони все більше схиляються до побудови стабільного військового партнерства, виходячи зі своїх практичних потреб та довгострокових стратегічних перспектив.
Навіть якщо Іран вирішить розробити ядерну зброю, це залежатиме від підтримки Росії. Саме тому відносини з Росією такі важливі для країни. Наразі немає конкретних доказів того, що Росія схвалить створення Іраном ядерної зброї. Однак це не зовсім неможливо, а залежить від майбутніх відносин між Росією та Заходом.
Вищезгадані чинники зміцнили довіру Ірану до Росії як стратегічного партнера. Водночас російсько-ізраїльські відносини, схоже, наближаються до точки неповернення. Насправді для Росії важливо, щоб Ізраїль не підтримав Україну. Але, враховуючи війну в секторі Газа, Ізраїль повинен приділяти пріоритетну увагу власним потребам у сфері безпеки принаймні у короткостроковій перспективі, і, схоже, не може надати значної підтримки за кордоном. Крім того, Росія зараз цілком упевнена у досягненні своїх цілей в Україні. Це не означає, що Росія хоче будувати свої відносини з Ізраїлем зовсім по-іншому, а скоріше те, що Москва вважає, що тепер має перевагу в цих відносинах.
Однак є й фактори, які можуть поставити під загрозу перетворення ірано-російського партнерства на міцний союз. Зокрема, російська мета розвитку відносин з арабськими державами Перської затоки з метою залучення інвестицій та використання цих відносин для дипломатичних маневрів важлива для Москви – настільки важлива, що Росія була готова розглянути позицію Об'єднаних Арабських Еміратів щодо трьох островів у Перській затоці, через які воюють ОАЕ та Іран. Це викликало безпрецедентну критику Москви навіть у найвищих політичних колах Ірану.
Зрештою, Росія була змушена підтвердити свою відданість територіальній цілісності Ірану. Зараз поліпшення відносин між Тегераном та арабськими столицями, частково завдяки війні в Газі, полегшує балансування Росії у відносинах з обома сторонами Перської затоки. Однак немає жодної впевненості у тому, що так буде й у довгостроковій перспективі.
Автор Доктор Хамідреза Азізі – запрошений дослідник у галузі досліджень Африки та Близького Сходу у Фонді науки та політики (SWP) у Берліні.
Джерело IPG–Journal
