Вступ
Гадаю, що запитання про те, чим є людина, тобто результатом біологічного(генетичного) чи соціального розвитку себто, що в людині переважає, завжди є та буде актуальним. Щодо біологічної складової все дещо складніше, адже межі між генетичним та соціальним достатньо розмиті.
І багато психологів, чи в такому руслі людей, відстоювали певну опозицію, інколи без жодної "толерантності" до іншої сторони, що вже дає певні підозри, щодо раціональності точки зору в цій суперечці "соціального" та "біологічного". Все ж, зараз людство іншої точки зору, котра балансує між цими двома частинами розвитку, в ідеї якої полягає кореляція "біологічного" та "соціального" в рівних "кількостях".
Та все ж, я нещодавно зустрівся із викличним запитанням про виключення "соціуму" із подальшого розвитку та змін людини. Давайте розберемось в цьому разом.
Архетипи розвитку: біологічний та соціальний
Що ж у людині переважає, біологічна чи соціальна складова? Давайте глянемо.
- Щодо соціальної складової, хочу відмітити певну аксіому із психіатрії/психології, що соціальна взаємодія відбувається іще в утробі матері. Така примітивна взаємодія, звʼязок головного мозку дитини та матері, вони наче співпрацюють, і не завжди у злагоді. Іще соціальна взаємодія відбувається опісля народження, вона виражається у артикуляції та міміці дитини спрямованої до опікуна, котрий, в свою чергу, віддає належне фізичним дотиком або іншими видами погладжувань(ремінісценція на Е. Берна).
- А біологічною (чи генетичною) складовою є, знову ж таки, нейробіологічна взаємодія дитини та матері, а також сам вплив матері на свій плід своїми гострими шкідливим звичками, емоціями, почуттями тощо. Також тут заслуговує власне місце і епігенетика з генетикою.
Зрештою, на моїх словах можна звести все до того, що між цими фундаментальними факторами розвитку присутня кореляція й те, що вони тісно повʼязані, та жоден з них не є ареал-специфічним. Якщо із розвитку прибрати один із цих факторів, то апріорі людини існувати, як такої, не може. Вони, як ви помітили, дають певні розгалуження, динаміка яких тісно повʼязана.
Тому, роблячи висновки потрібно признати що з двох складових природа бере однакову кількість "матеріалу" для створення нової людини.
Подальший розгляд
Найцікавіше іде далі, що ж переважає в людині після її народження, після виходу із віку, коли фізичний дотик - біологічно зумовле потреба?
Я звик говорити, що далі людина будує на своєму біологічному підґрунті із ресурсів, отриманих у соціальній взаємодії ранніх літ. І тут перед нами зʼявляється питання: "що відіграє більшу/важливішу роль у формуванні поведінки?".
Наразі присутні науково доведені факти, мабуть вже й постулати, що поведінка міцно закріплена й незмінювана. І до чого це тут? А до того, що фундаментальну роль у формуванні поведінці відіграють перші роки життя, коли обидва архетипних фактори корелюють у рівності, а коли приходить час крокувати уперед, в доросле життя, на цю сформовану поведінку нагромаджуються соціальні фактори, котрі можуть інколи дати хибне уявлення про себе та інших. І протягом цього "соціального нагромадження" можуть визиркувати неочікувані та гострі потреби, котрі зумовлені певними незадовленими потребами у перших роках життя, отже вони біологічно зумовлені ранньою взаємодією батьків та дитини. А також вони можуть бути зумовлені й епігенетично, і це не лише якісь потреби, котрі недостатньо задовільнили батьки. А іще вони можуть бути зумовлені незавершеними справами трішки пізнішого дитинства. Ну це вам так, для загального розвитку.
У кожній людині, у кожній душі є травми
Як додаток розгляну цікаву тему, щодо психічних травм.
У всіх, без винятків, в певному сенсі травмована психіка. Це не обовʼязково якийсь ПТСР, панічний розлад чи щось таке, але з впливом (епі)генетики, це незадоволені потреби раннього дитинства. Ті потреби, які в дитинстві були недостатньо задоволені, ну може якась десята відсотка не дотягнула до норми, котрої та дитина потребувала, а може у неї епігенетично зумовлений високий поріг, котрий потрібно переступити або та сама ситуація, але із надмірним їх задоволенням. Кожна людина відрізняється від іншої буквально всім, мінливість матінки природи продуктивно попрацювала з нами, що говорити про якісь соціальні шаблони - безглузде заняття. І в кожного якісь власні особливості, про котрі батьки не знають, отже не можуть їх врахувати у своїх вчинках.
Тут можна перераховувати іще багато речей такого штибу, але я не буду вас затримувати цією душнотою.
Чи можлива людина без соціуму
Людська істота - частина цілого... вона сприймає свої думки та почуття як щось відокремлене від решти - такий собі оптичний обман свідомості 💭 Альберт АйнштайнАрхетипи розвитку. Фундаментальні аспекти розвитку людини
Зрештою, гадаю, що цікаво буде розібрати тему про вимкнення "соціального" зі списку архетипів розвитку, адже "біологічне" навряд чи вдасться.
Отже, повернемось до цитати,та що вгорі. Гадаю, Айнштайн має на увазі те, що зараз називають індивідуальністю, особистістю, кордонами. Люди відмежовуюються від того Цілого, про яке торочать філософи, і не завжди зі власного бажання. І такі дії зумовлені розвитком, розумінням того, що всередині тебе власний всесвіт із мільйонами розгалужень, що ти анітрішечки не схожий на "усіх інших". Люди шукали всередині своєї плотської сутності щось, що зараз обмежується певними особистісними кордонами. Ніхто не знав, що всередині є те, чому потрібен захист та відмежування від інших.
Я не говорю про абсолютне відмежування, мова йде про вибудовування раціональних меж "Я", "Ти", "Ми" за кордонами яких існує близькість.
Без "соціального" людина не була би людиною, не було би сутності, котру потрібно обмежувати, і в тій сутності було би пусто, адже вона наповнена досвідом, отриманим за її межами.
Закінчення
Важливо розуміти, що, все ж, людина соціально-біологічна істота. І є безглуздим применшувати значення одного архетипу, збільшуючи значення іншого.
Ця тема завжди відкрита для пізнання для вас, тому беріться за науково-популярну літературу, нонфікшин та досліджуйте :)
Якої ви думки, щодо цього? Чекаю ваших коментарів, буде цікаво разом обговорити це!
Дякую вам, що читаєте мене.
