Навіть якщо ви не є вболівальником ви всеодно чули про турецькі футбольні команди або навіть бачили матч, якийсь умовний Фенербахче- Динамо Київ але чому раптом турецькі команди грають в європейській лізі? саме таке питання задали туркам, коли ті подались на членство в Союз європейських футбольних асоціації в 1954-м і 1962 рр., тоді їм рекомендували членство в Азійській футбольній конфедерації і турецька влада відхилила цю ідею у найсильніших виразах, стверджуючи, що Туреччина не є й ніколи не була азійською країною. Але звідки з'явилось таке дивне уявлення?
Щоб зрозуміти чому Ердоган підтримав хамаз, а не Ізраїль, необхідно звернутися трохи до історії Турції і в цьому нам допоможе книга М. Шюкрю Ганіоглу “Ататюрк: Біографія мислителя”. Ця книга не так про Ататюрка як про ідеї, які він привніс в політику Туреччини. Книжка мені сподобалась надзвичайно і я вирішив зробити невеличкий огляд і коротеньке саммері.
Коли говорять про Ататюрка, часто згадують, що він народився в Греції і не є турком, і справді Мустава Кемаль народився в європейській частині Османської імперії, в місті Солоніки. Турки розрізняють Анатолію (азійську частину) і Румелію (європейську частину) країни.
Османська народна культура наділяла румелійців рафінованими рисами, такими як інтелегентність, чарівливість, шляхетні манери. Анатолійців, навпаки, стереотипно вважали сміливими, чесними, прямодушними, простоватими.
Певною мірою румелійські турки виступали у ролі неіснуючої аристократії, що була правлячою елітою імперії. Салоніки як великий урбаністичний центр Румелії утворювали осередок цієї турецької еліти.
Майже всі румелійські мусульмани турецького походження гордо називали себе “дітьми завойовників” (evlâd-i fatihân). Це був давній і престижний титул, наданий 1691 р. нащадкам турецьких першопрохідців, які заселили європейські провінції, і був пов’язаний зі значними податковими та військовими привілеями.
Але ці часи були давно позаду і мусульманська частина громади втрачала свій вплив, майже вся торгівля переходила в руки болгар, греків, євреїв. Навіть батька Кемаля грабанули грецькі бандити, вітчим працював на іноземну компанію, що доручала керівні позиції іноземцям та немусульманам а мусульмани займали посади охоронців та клерків нижчого рівня.
Імперія намагалася реформуватися і звісно все починалося з освіти: менше заучувати Коран, більше математики і французької. Мустафі Кемалю пощастило вступити у військову академію, а згодом і в елітне училище штабних офіцерів, яке на той час намагалися реформувати німці, для цього султан запросив Кольмара фон дер Гольца, який написав важливу для турків книгу "Озброєна нація" “Das Volk in Waffen”.
У ній він стверджував, що війни неможливо уникнути і позаяк війна у модерний час означала боротьбу поміж цілими націями, а не лише поміж їхніми військами, обов’язком військової еліти було вийти за межі її традиційної ролі у суспільстві та допомогти керувати державним кораблем. Військові командири, як уважав Ґольц, повинні були стати чимось більшим, аніж сумлінними державними службовцями.
Гольц сформував світогляд кількох поколінь османських офіцерів. На 1908 р. (тур революція), по суті, весь старший османський офіцерський корпус був переконаний, що його обов’язком було перетворити імперію на озброєну націю. На час здобуття середньої освіти Мустафою Кемалем академія свідомо прагнула випускати не просто здібних офіцерів, а “новий клас”, який би керував нацією.
Але проблема була в тому, що Османська держава, була поліетнічною країною. Як закликати до зброї неіснуючу націю? Витворення озброєної нації потребувало ідеологічної концепції. Ну і власне Мустафа зайнявся цією справою. Тобто ідея націоналізму не з'явилася у нього з нічого, це була провідна теорія для свого часу, власне, цілий потяг націй прокотився Європою і всі намагалися встигнути заскочити в останній вагон.
Отже як створити націю? Звісно Мустафа Кемаль почав з історії, не один путін любить маніпулювати історичними фактами. Коли. Наприклад, Ататюрк хотів домовитися з Грецією, то заявляв, що тюрки були засновниками так званої грецької цивілізації і що греки з турками були расово подібні. І навпаки, коли режиму потрібно було наголосити на проблемах між двома країнами, він простежував конфлікт аж до Троянської війни, твердячи, що троянці, які вміли приручати коней, мали тюркське походження.
Якось перед візитом іранського шаха до Туреччини Мустафа Кемаль замовив композиторові Аднану Сайгуну турецьку оперу Özsoy (“Справжній предок”), він особисто редагував лібрето, яке почасти ґрунтувалося на “Шахнаме” Фірдоусі, а почасти – на турецькій міфології, головна тема опери була, що турки з іранцями справжні брати і мають спільне походження.
Ататюрк особисто писав підручники! І звісно за турецькою історичною тезою, колискою людської цивілізації була Центральна Азія, турецька прабатьківщина. Звідти тюрки мігрували до всіх частин Старого Світу, засновуючи основні держави, такі як Шумерська та Хетська імперії, і допомагаючи “відсталим” людським спільнотам, як-от китайці та індійці, створювати свої цивілізації. Так само слід віддати належне туркам і за досягнення греко-римської цивілізації, яка була творінням тюркських народів, які мігрували на Крит і до Італії. Хоча не всі народи Китаю, Індії чи Середземноморського басейну були турецькими у расовому відношенні, вони були зобов’язані своїми цивілізаціями тюркським міграціям, що стали наслідком змін довкілля. Ця теза, що нагадувала гіпотезу Kulturkreise (культурних кіл) німецької дифузіоністської школи в антропології, далі стверджувала, що “тюрки одягалися вже у кам’яному віці у 12000 р. до н.е., тоді як європейці досягли цієї стадії на 5000 років пізніше”. Отже, тюрки були не просто засновниками “світової цивілізації”, а й народом, який поширив її на цілий світ. Якби не було тюркських міграцій, інші регіони світу могли ще довго животіти у примітивному стані. Інакше кажучи, анатолійський турок 20 ст. походив з “раси, яка першою дала людям вогонь, хліб, одяг, знаряддя праці та одомашнила тварин”.
Суспільство почало масово загравати з історичними міфами, банки називали іменами шумерів і хетів (як-от турецькі банки “Сюмербанк” та “Етібанк”, засновані 1933-го та 1935 рр. відповідно), символом Анкари стало хетське сонце, яке, до речі, у 1995 р. хотіли замінити на мечеть, судовий процес з цього приводу скінчився 2008 р. постановою суду, що анулювала зміни і відновила сонячне коло, пославшись на спадщину Мустафи Кемаля.
Ще одним радикальним кроком біла мова. Цікаво, що свої реформи Мустафа Кемаль, обговорював з Елієзером Бен-Єгудою, який займався відродженням івриту як сучасної розмовної мови. Він наполягав, що замість дріб’язкових косметичних реформ треба вводити латинський алфавіт. Для більш ґрунтовної наукової бази Ататюрк замовив Германові Феодору Кверґічу розробити грандіозну теорію на основі психоетнології.
Кверґіч спирався у своїх лінгвістичних поглядах на психоаналіз Зиґмунда Фройда, модні німецькі теорії про символіку звуків і психоетнологію . Його теза стала відомою як “теорія сонячної мови”. Ця теза стверджувала, що примітивні люди початково вказували на речі жестами, – при цьому позначаючи найпошанованіший об’єкт, сонце, вигуком “Аа”, – а також те, що турецька була першою мовою, в якій вимовлялися такі звуки, що пізніше стали словами. За напучуванням Мустафи Кемаля цю теорію було використано, щоб підперти грандіозну заяву, що турецька мова була первісною мовою людства, і теоретично обґрунтувати запозичення слів з європейських мов, адже вони зрештою витворилися зі стародавньої турецької.
На Першому турецькому лінгвістичному конгресі, проведеному 1932 р. і наживо трансльованому по радіо для слухачів, яких для цього спеціально скликали до центрів міст і містечок, було зроблено чимало посилань на цю теорію.
Нарешті релігія! Проблема була в тому що султан османської імперії був водночас халіфом сунітського ісламу, щось на зразок папи римського для мусульман, мусульман не тільки Туреччини а і Єгипту, Індії, совєтського союзу і дуже багато народу, насправді, сподівалося, що Мустафа Кемаль очолить іслам але Ататюрк вибрав інший шлях. І звісно своє бачення він досить прозоро виклав в шкільних підручниках. Пророцтво Мугаммада було міфом, сфабрикованим мусульманською традицією; Коран – це власний твір Мугаммада; Пророк перейняв чимало звичаїв від юдаїзму, рушійною силою ісламу була не релігійна пристрасть, а хижість арабських племен.
“потоки бедуїнів, що вихлюпувалися з Аравійської пустелі, рушили долинами Ірану до культурних і процвітаючих [турецьких міст]” і “приспали національні почуття та національну гордість, тому що мета релігії, встановленої Мугаммадом, проводити арабську націоналістичну політику... Ті, хто прийняв релігію Мугаммада, мусили придушити свою національну свідомість і повсюди присвятити свої життя звеличенню імені Аллага... За цих обставин турецька нація нагадувала тих, хто завчив Коран напам’ять, не розуміючи значення жодного його слова, і таким чином був збитий з пантелику”.
Зараз нам складно уявити такі зміни в суспільстві, сама тільки зміна календаря радикально вплинула на історичну пам’ять! нові покоління більше не могли зрозуміти деякі народні терміни, вигадані для важливих подій, таких як “війна 93-го” з посиланням на румійський календарний рік 1293 р., коли розпочалася Російсько-турецька війна 1877–1878 рр.; “Революція 1324-го” – це молодотурецька революція 1908 р.; чи “п’ятнашки” – це османські солдати, народжені 1315 р. згідно календарю гіджри (1897–1898) і призвані під час мобілізації безпосередньо перед Великою війною. У травні 1935 р., тижневі вихідні остаточно були перенесені з мусульманської п’ятниці на християнську неділю.
Ще більш радикальною була капелюхова реформа. У суспільстві, в якому уряд століттями жорстко впроваджував правила щодо одягу, носити західний капелюх було для мусульманина все одно, що зректися віри. “Капелюхова реформа” 1925 р. вимагала від державних службовців носити капелюх як “один із наочних символів боротьби з фанатизмом і забобонами” і як засіб для “вступу до сім’ї світової цивілізації”. Ця реформа викликала сильнішу реакцію, ніж скасування халіфату трохи більш ніж за рік перед тим. Нікого не переконували пояснення релігійних авторитетів, що носіння капелюха не було порушенням ісламу. У надзвичайній спробі приборкати опір реформі Суди незалежності засудили чимало її опонентів і навіть прирекли до страти кількох очільників агітації проти капелюхової реформи.
Здавалося б Туреччина мала би якось осмислити всі ці жахи і дійсно сьогодні дуже мало пригадують запеклі дебати про хетів, брахіцефальну будову черепа, типи турецької крові, турецькі витоки діалектів тласкальтеків чи глобальну цивілізаційну місію прототюрків за доби неоліту. Але і по сьогодні у військових училищах Туреччини викладаються обов’язкові курси з “Системи мислення Ататюрка”, які офіцерський корпус уважає душею військової освіти. Так само і всі випускники університетів, незалежно від їхньої наукової спеціалізації, зобов’язані до одержання дипломів скласти іспит з історії Турецької революції та принципів Ататюрка. Президент республіки та депутати парламенту, вступаючи на посади, присягають “залишатися вірними принципам і реформам Ататюрка”. Незмінна друга стаття нинішньої конституції Туреччини, запроваджена 1982 р., виголошує, що “націоналізм Ататюрка” є одним із первісних догматів республіки, а її 42 стаття роз’яснює, що “освіта та викладання повинні здійснюватися згідно із принципами та реформами Ататюрка”.
