Арт і Ліра швидко йшли знайомими стежками Смітника. Аномалії і поодинокі мутанти майже не сповільнювали руху. Ось і Депо. Вони побачили групу дігерів разом з братками — видно, повертались з вилазки. В Депо їх зустрів Зам:
— Радий бачити. Зайдіть до Землекопа.
Сталкери одразу пішли. Землекоп був у своєму вагоні, щось підраховував. Побачив Ліру і Артура, відклав розрахунки:
— Привіт, ветерани. Розмова є.
— Кажи. Ми ще на Барахолку хочемо сходити.
— Пам'ятаєте, я про «крота» казав? На мерків робив. Сивий вирахував. До тайника найманець приходив, записки забирав.
— І що з ним тепер? З «кротом»?
— Не знаю. Сказали, що в аномалію потрапив.
Ліра й Арт переглянулись.
— Головне — вчасно. Казала ж: приведіть, сам все розкаже. От звідки мерки знали, що Арт пішов один.
— Та яка вже різниця, — знизав плечима Землекоп, — проблема вже вирішена.
— В якомусь роді. І проблема ваша, не наша. Але то ми вже самі розберемось. Прохання є: можеш смикнути Ґрунта завтра вранці сюди? — спитав Арт.
— Зв'яжуся з Рудокопом. Передам. Щось важливе?
— Більш ніж.
— Ясно. Дуйте на Барахолку, вранці побачимо, чи прийде Ґрунт.
Арт з Лірою якраз встигли. Сивий саме виходив з групою на Барахолку. Сталкери пішли з ними. Все було, як і тоді: вогонь в бочці, пляшка, очікування черги. Цього разу Арт з Лірою продали хабар майже на сто штук. Торговець, чесно кажучи, прифігів від такого — такі артефакти, як «Полум'я» чи «Золота рибка», приносили дуже рідко.
Ліра з Артом вирішили закупитися в дорогу у Таргана. Тим більше дорога не була далекою і складною: на території Бару майже не було аномалій, а мутанти зачищалися відразу після появи. Артур допоміг донести БК до Депо, як і минулого разу. Прийшли і одразу вклалися спати...
Ранок почався зі сигналу тривоги. Лив кислотний дощ. Арт прокинувся, швидко встав. Зробив кілька вправ, розминаючи суглоби. Ліра ще спала на своєму місці. Артур прикрив її ковдрою, взяв її КПК і пішов до Діода. Механік колупався в якомусь старому радіо. Побачивши Арта, відсунув його вбік.
— Заходь, сталкере. Що там у тебе?
Артур поклав надолонники на стіл.
— Зможеш збільшити радіус прийому? На всю Зону, наприклад?
— Зможу. Тридцять штук і дві години.
— Займайся. За дві години зайду.
Арт пішов до Ліри. Вона сиділа на лежаку, замотана в ковдру. По обличчю зрозумів, що дівчина не виспалася.
— Поганий сон?
— Типу того. — Ліра розповідати не хотіла. Вона швидко запакувалася в броню, потім спитала Арта: — Не бачив мій КПК?
— Бачив. У Діода. Він збільшує радіус дії. Нам це знадобиться.
— Угу, ясно. Тисяч 40 збриє?
— Тридцять за два.
— Ти вирішив все одразу й спустити? — Ліра усміхнулася.
— Ага. Ще й стриптиз від кровососів замовлю, — в тон їй відповів Арт.
Ліра несильно вдарила його в плече і засміялася. Потім запитала:
— Ґрунт не прийшов?
— Ні. Кислотний дощ надворі.
— Зрозуміло. Пішли кави бахнемо. Якщо вона тут є.
Кави не було. Чаю теж. Тільки енергетики. Сталкери розігріли пайки. Апетит був звірячий.
Дощ скінчився. За годину можна було виходити. Гримнули ворота. З боку Агропрому йшов сквад одиночок. Придивившись, Ліра впізнала Ґрунта. Махнула йому. Ґрунт підійшов і невдоволено спитав:
— Що у вас?
— Ноутбук. Треба передати Музиченку.
— А я що вам — ноги чергові? Самі не можете?
— Нам не по дорозі. Ми на Бар і Дику територію.
— То ваші проблеми. Але оскільки я вже тут — передам. Десять штук з вас.
Ліра здивовано глянула на нього:
— А не дофіга ти хочеш?
— Ні, дівчинко. Через те, що я тут, у нас не пішла група на вилазку. І ви це компенсуєте.
Ліра глянула на Арта. Він кивнув:
— Добре. Заплатимо.
Артур забрав у Діода КПК. Відсипав йому за роботу. Тепер можна було слати повідомлення по всій Зоні відчуження. Ноутбук передали Ґрунту. Перерахували десятку.
— Як передаси — скажи Музиченку, що це ноут з Х-18. Його хакер може витягнути з нього інфу.
Ґрунт забрав ноутбук. Його сквад мовчки пішов на Агропром.
— Ну що, принцесо, — звернувся Арт до Ліри, — до Таргана і в дорогу?
— Принцеса, ага... Пішли вже, дон Койот.
Артур засміявся. У Таргана закупили по два боєкомплекти на ствол, пайки. Перевірили снарягу. Можна йти.
Прапор на блокпосту керував обороною. Після дощу на блокпост, змітаючи все на своєму шляху, неслася величезна зграя мутантів: кабани, плоті, коти, пси... Багато мутантів розірвали аномалії, дехто залишився на мінному полі. Загримів ПКМ. Майстер в екзі з вогневої позиції на стосі плит короткими і добре націленими чергами косив тварин. Солдати розосередились згідно з протоколом, встановивши перехресний вогонь. Автомати справно стримували натиск звірів. Плоть заплуталася в колючому дроті і верещала від болю, поки автоматна черга її не заспокоїла. З даху вагончика снайпер відстріляв котів. Наближення баюнів могло зламати всю оборону — невразливим до котів був би тільки майстер в екзі.
Арт і Ліра не встигли. Блокпост «Долгу» відбив хвилю власними силами. Холоднокровність бійців, грамотне керівництво обороною зробили свою справу. Кілька десятків туш залишилися на підході до блокпоста. Коли підійшли сталкери, Прапор стояв на своєму місці, майстер перезаряджав кулемет. Вартові розійшлися по постах. Перед Прапором стояло двоє солдатів.
— Передасте Петренку, щоб прислав зміну. Зміна має принести боєкомплект і провіант. Медицина є. Ще одна хвиля мутантів відбита.
Солдати повернулись ліворуч і відійшли. Прапор помітив сталкерів:
— Привіт, Арте. Ви в Бар?
— В Бар.
— Підете з моїми бійцями. Так буде безпечніше.
— Для кого?
— Для всіх...
Сквад з двох ветеранів і двох долгівців підходив до Бару. Дорогою Ліра розрядила «електру» і знайшла «Душу». Ось і пост на вході. Лейтенант Міхно, командир відділення охорони, попередив:
— Ви входите на територію Бару. Територія повністю контролюється «Долгом». Зброю за спину. Будь-яке безпідставне використання зброї каратиметься розстрілом.
Арт і Ліра перевісили зброю за спину. Долгівці пішли на базу, сталкери — в Бар. Артур відмітив, що пости розставлені грамотно: кожен пост проглядувався з двох інших. Непомітно ввійти було майже нереально.
Пройшли Арену. Вона бездіяла вже більше двох років. Жорстоке видовище було заборонене Вороніним. Арчі, організатор, був змушений пригадати сталкерське ремесло і ходити в рейди. З одного він не повернувся. Його тіло потім знайшов сквад «Долгу» на підземній парковці Дикої території, недалеко від місця, де знайшов свій кінець Гордон...
Ось і «Бар». Людно. Одиночки, кілька долгівців. Пахне кухнею, як колись в шкільній їдальні. Біля стійки двоє мордоворотів — охорона бару. Виводять дебоширів на повітря. Бармен — лисий чолов'яга років п'ятдесяти, одягнений в сорочку в клітинку і теплий жилет, джинси і кеди — з поважним виглядом стояв за стійкою. Сильні руки, густо вкриті волоссям, спритно розливали напої в склянки. До столиків замовлення розносили дві дівчини. Дівчата не реагували на залицяння сталкерів, і ніхто сильно відверто до них не чіплявся — знали, що два дуболоми викинуть за двері.
Побачивши Ліру, з-за столика до неї, хитаючись, підійшов якийсь мужик. Він був одягнений в комбез «Долгу», але без нашивки і знаків розрізнення. Одиночка.
— Опана, краля, ти не хочеш скласти товариство справжньому сталкеру? — він спробував взяти її під руку.
Ліра мовчки долонями ляснула його по вухах і потім долонею в лоб. «Справжній сталкер» сів на дупу. Встав і, бурмочучи, пішов за свій столик. Ніхто на це не звернув уваги.
Арт і Ліра підійшли до Бармена.
— Привіт, Ліро. Давно тебе не було.
— Давно. Кілька місяців. Це Арт. Ми напарники.
Бармен оцінюючим поглядом заміряв Артура.
— Знаю я, хто він. Дипломат Смітника?
— І Темної долини.
— Ну звісно. Ви в справі чи як?
Ліра дістала КПК.
— Кімнату треба. В користування. Щоб було де до рейдів готуватися.
— На який термін?
— На постійно.
— П'ять штук на тиждень. Або 17 на місяць. Так вигідніше.
— Давай на місяць.
— Без проблем.
Бармен зайшов у підсобку. За хвилину вийшов, поклав ключ на стійку. Ліра перевела купони.
— Бізоне, — покликав Бармен одного з охоронців, — відведи гостей.
Бізон мовчки взяв ключ і показав жестом йти за ним. Кімната була невеликою, але доволі затишною. Було все необхідне: навіть фіранки на вікні, навіть душ. Звідки вода — неясно, та й неважливо. Головне, що є. Видно, що технарі «Долгу» зуміли відремонтувати і заживити життєзабезпечення заводу «Росток». Очисні споруди працювали, свердловини теж.
В кімнаті було дві шафи, дві скрині, стіл, старий, але чистий диван, ліжко-півторачка. В шафі — старі подушки і ковдри. Стіл і стільці біля вікна. На столі — плитка з балоном газу. Умивальник. Прямо п'ять зірок в умовах Зони. Ліра одразу пішла в душ. Арт розібрав і почистив зброю, склав у скриню. В іншу склав медикаменти і провіант. Підбив запаси: їжі на двох вистачить на п'ять діб. Якщо економити — на вісім. По три боєкомплекти на ствол — малувато. Для Дикої території і Янтаря мало. Але на Янтарі можна закупитися у вчених.
Вийшла Ліра. Артур пішов змити з себе бруд. Ліра оглянула почищену зброю, розкладені речі в скринях, усміхнулася. Дістала пательню, розігріла пайку, заварила чай. Артур вийшов з душу, побачив обід. Мовчки поїли. Дорога була недалека, але вони втомилися. Артур помив посуд і сів на диван. Тіло гуділо. Ліра прибрала зі столу і підійшла до нього. Сіла на руки... Її руки м'яко обвили шию, губи доторкнулись до вуха...
— Ось наше «потім». І воно буде зараз...
Артур не пручався. Губи Ліри м'яко доторкнулись до його губ. Арт міцно притиснув Ліру до себе. Його долоні міцно стиснули сідниці дівчини. Ліра відчула «причандал» Артура і м'якими рухами витягла його, потім повільно сіла. Артур мало не задихнувся від задоволення. Темп наростав, ставав скаженим... Відсутність інтиму довгий час сказалася на тривалості — Артур розрядився за кілька хвилин... Відчуваючи пульсацію лона Ліри, Арт м'яко стиснув її груди і ніжно їх цілував... Вперше за весь час в Зоні він відчув себе по-справжньому щасливим... Ліра кайфувала від його дотиків. Водоспад насолоди огорнув її повністю...
Вони лягли на ліжко. Ліра пригорнулася до Арта. Втім, Ліри тут не було — була Аліса, мрійлива і чутлива дівчина. І був Артур, сильний і надійний чоловік поруч. Завтра вони знову стануть ветеранами Артом і Лірою та підуть на Дику територію і Янтар. І, можливо, в один бік...
