—Знаєте, сонце з особливою ніжністю споглядало сьогодні на людей внизу, дарувало їм теплі осінні промені. Зовсім скоро воно вже не буде таким ласкавим, тому варто було б насолодитися.
Ми усі немов мурахи, бігаємо туди та сюди, займаючись справами. Тими та іншими. Важливими та не дуже. Корисними та безглуздими.
А ви знали, що ранок - це найкращий час для того, щоб щось придбати? Щось звичайне та типове. Але от вечір...хе, це час, щоб купити щось незвичайне.
І я знаю чудове місце. Повірте, такого ви ще не бачили. Йдемо на базар. Що кажете? Бачили вже базар? Хе-хе-хе, ні, повірте мені, я ж не один десяток років прожив, такого ще не бачили. Зуб даю. Думаєте ви перший, хто це мені говорить? А як думаєте, чому в мене всі зуби ще на місті? Отож бо й воно.
Ну, ходімо вже.
Маленькі наметики вишикувалися шеренгами. Їх яскраві кольори так і намагалися спокусити необізнаного відвідувача.
—Тільки сьогодні знижка на гумор!
—Акція на щастя! Дві банки купуєте, третя в подарунок!
—Ну, а я що казав? Не очікували? Хе-хе. Знаю, знаю. Складно повірити, але доведеться. Тут продають усе.
—Сімейний затишок на зиму! Підходьте! Залишилося зовсім трохи!
—Ой, бачили б ви свої очі, хех. Казав, що все продають, але інколи буває й таке, що щось в дефіциті, отоді треба піднапружити булки, щоб знайти. От наприклад, в тридцаті та сорокові складно було знайти тут щастя чи радість. Взагалі рідкість була. Тільки малеча час від часу приходила, продавала, так купляли за шалені кошти. А зараз цього хоч греблю гати, таким вже не здивуєш.
Що, банки цікавлять? Ну в них найзручніше продавати. Не витече, не збіжить, відливати зручно. Тільки свою тару бажано мати. Так, так, оте, що світиться всередині, оте й продають. По яскравості можна зрозуміти, світлі почуття чи не дуже.
О! Дивіться! Он про що казав! Депресію продають. Цікаво, чи давно той хлоп там сидить з нею? Ходімо глянемо. Не відставайте тільки.
—І що, багато продав?
—Та двоє вже було. Дівчинка-блогер і чоловік якийсь.
—А сам чого понурий такий?
—Та якось...таке продавати...ніяково. Не найкращий товар.
—Але ж купили. Значить треба. А я туристу екскурсію проводжу. Гей, вам часом депресія не треба? Підтримати хлопця не хочете? Страждає он як. Ні? Ну я так і думав. Вас до наметів із добросердечністю відвести треба, а то негоже. Хоч би трохи взяли, малий бізнес підтримати, так би мовити. Бог з вами, йдемо далі. А тобі гарної торгівлі, малий.
—Дякую.
—А ви взагалі вже вирішили, що купити хочете? Ще ні? Хм, зазвичай до цього часу вже ідеї якісь мають бути. Ви ж дивіться, ми лише до опівночі, треба думати швидше, бо піти і нічого не купити негоже. Це місце так просто не відпустить. Тут всі або продають, або купляють...
Ну, ви на мене не дивіться, я - то виключення. Я в свій час стільки всього й продав, і купив, що на три життя вистачить. Тепер от, екскурсії проводжу. Так, ну дивіться, там он малі, дитячу наївність продають. Треба? Ну так, ви вже задорослі для того. Хм, але в нас і старі її продають. Вона трішки з душком, але звикаєш швидко. Все рівно ні? Хммм, а ви вибагливі. Кохання є? Ага...вже маєте...ну а...пристрасть? Не треба? Чи хіть може, га? Чого-чого шепочу, бо про таке гучно не говорять, ну що ви насправді...ясно, добре...а як до ближніх ставитесь? Оленка з крайнього ряду може багато чого запропонувати. У неї там і заздрість, і гнів, і ревнощі. А по ній і не скажеш, доречі. Вся така ніжна, гарна, повітряна, як отой, отой...ну квітка ота, що дунеш, а воно летить...от холєра...да! Точно! Кульбаба! Дякую. Чоловік її прямо таки з хати виганяє, щоб йшла сюди продавати, бо вдома воно не треба їм. А хто бере? Хех. Ну то ці, хто гострі відчуття полюбляють...зараз наче модно казати емоційні гойдалки. Ото для того й беруть. От вже молодь...чого тільки не куплять.
Ну не знаю, що вам треба. Ви не надто красномовні. Води в рот набрали чи шо?
Степан он щедрість майже задарма віддає. Кожен вечір приходить, йде порожній, а наступного вечора вже знову купа банок. Неймовірний чолов'яга.
Ви й так щедрі? Ну таке...тоді хоча б щось, але вже купили б...Але ж балувані мабуть. Не вгодиш.
Гей, гей, куди пішли без мене. Та стійте ж, до Марічки пішли чи шо? Та вона ж стара й не гарна. І вибір ніякий! Може б до дівчат? Там оно і доброта і мудрість! Ну чекайте!
—Фух...ну ви й ходите...ледве наздогнав...Марічко, це наш турист. До тебе зокортілось. Що маєш?
—Віру, та й усе..
—Щось ти сумна сьогодні. І більш нічого нема?
—Це все, що лишилось. Син помер. Похоронка прийшла вчора. То я й продаю останнє, що було. Вам треба? Майже повна баночка...можу й віддати.
—Будеш брати? Невже! Тільки ж ти цей, не жмись, горе у неї, бачиш...
—Дякую вам дуже. Хай вона хоч вам допоможе, як мені не допомогла...
—Ну що, молодець, хоч одне, але купив. Тепер ти знаєш, як то всьо працює. Можеш заглядати, як надумаєш. Найцінніші товари тільки у нас, запам'ятай. Ну і друзям можеш розказати. Ось моя візитівка.
