Цією книгою я поставив крапку на своєму знайомстві із “Дюною”.
Певно Герберт є автором “одного хіта”, оскільки три книги опісля першої він переливає із пустого в порожнє. 4 книга суттєво нічим не відрізняється од попередніх двох, все ті ж безконечні балачки, нуль фантастики, ніякого розвитку сюжету (почався нічим, і нічим закінчився). Єдина відмінність: тут майже все поле віддано Лето, він головна фігура, але фемінізм, що почав показувати свої роги ще в “Месії Дюни”, тут визирнув на повну.
++ с п о й л е р и
В попередньому огляді я жартував про ймовірну смерть Лето-хробака “на банановій шкурці”, но так і сталося xD це абсурд, але після смерти Муад'Діба на сходах храму від рандомного ножа, я не здивувався. Ось як завершилася історія великого і неперевершеного 4000-літнього бога-імператора Лето II Атріда: всі ці тисячі років він дбав про свою імперію: ховав од всіх меланж в підвал, а ще створив блискучу жіночу армію з квадратових рибомовок, які фізичною силою переважають чоловіків, і легко валять на лопатки Дунканів Айдаго, елітних атрідівських мечників. Решту часу Лето просто балакав, теревенив, тріпав язиком, а потім йому закортіло оженитися. Він обрав наречену, сів з нею у візочок, та поїхав до якогось жалюгідного села на весілля, а шляхом, на мосту його перестріли та пальнули з лазеростріла по мостовим опорам, візочок разом із Лето гепнувся з огогошної висоти прямісінько в ріку, яка так зручно протікала під мостом, а від води, як відомо, піщані хробаки швидко гинуть. Fin.
Ну і чим вам не бананова шкурка?!
Що цікаво, книга почалася зі сцен крадіжки Сіоною нотаток Лето, і замахів на нього, коли в крипту спускалися Дункани Айдаго і завжди невдало силувалися вбити “хробака”, а завершилася історія вдалим замахом, і замах цей вчинила жінка, Нейла. Але чому Дункани завжди брали із собою в крипту лазеростріл? — він не шкодить оболонці “хробака”, треба було брати водний пістолетик))
Балаканина в “Богові-Імператорові” досягла нового левелу нудности. В попередніх книгах балаканина урізноманітнювалася зміною локацій, персонажі баляндрасили на бальконі, затим сцена мінялася на печеру в пустелі де розмова продовжувалася. Тут сцени вже не міняються, а міняються персонажі! :D Лето-черв сидить в своєму “орлиному гнізді”, до нього приходить Монео, чеше язиком, тоді Монео йде, заходить Хві, чеше язиком, уходить Хві, приходить знов Монео, не дочесав язиком, дочешує, після нього заходить Айдаго і так по колу.
Книга майже цілком складена з діалогів: нікчемних, слабких, ніпрощойних діалогів, в яких постійно блимають вбогі псевдофілософізми, псевдоафорізми, якась недолуга соціяльно-політична критика, якась неоковирна соціяльно-політично-релігійна аналітика, все це на такому примітивному, дитячому рівні, що здається, “Бога-Імператора” писав підліток 12-14 років. З иншого боку, якщо попередні книги були по суті підлітковими, то це пояснює такий менторський патос з огляду на цільову авдиторію: дітей, підлітків. Наприклад: "Якось ти просив мене продемонструвати Нескінченність. – А ти відповів, що не існує Нескінченності, яку можна продемонструвати." — Браво! Генікально! Вставши аплодую!
Те, що історія несерйозна, дитяча, доводить і єї гумор: часом підіймається питання про статеві органі Лето, чи є вони у нього (в хробака), це така дитячість, як жарти "про піську", дошкільний гумор.
Переклад і стиль
КСДшний переклад нічим не відрізняється од попередніх в серії, містить типові перекладацькі помилки: “підіймався вгору”, “спускався вниз”, “кивав головою” тощо. Художньо текст абсолютно нецікавий, він тяжкий, читається тяжко, натужно, складений з важких незграбних конструкцій, але це може бути просто відбитком авторського штилю, рідко який перекладач володіє художнім стилем, зазвичай переклади властиво буквальні, іноді навіть міра ваги, відстані не адаптується до зрозумілих одиниць (фути, фунти, дюйми тощо).
Ось із чим доводиться стикатися повсякчас в цій книзі:
“Монео займався дедалі більшою громадою дрібних справ”, громадою?
"– Розум цінний, – сказав він (Лето), – лише тоді, коли діє на безсловесному фізичному тлі Всесвіту." — з такої бридні складається відсотків 80 діалогів Лето.
"Побачивши слід, вона йде за ним, щоб довідатися, куди він веде", хто б міг подумати!
"Я врятував би людство навіть від нього самого", думаю, подібне пишуть на туалетних освіжувачах повітря.
Оцінить наскільки жахливо складено це речення: "Айдаго вразило, який цей стіл рідкісний і вартісний, вибраний за свій витриманий стиль. Стіл і подушки такого ж сірого кольору, як підлога, стіни й стеля, – оце й усі меблі." — безконечні "сті", "і", "сі", "ст", милозвучність покинула цей переклад.
У Лето є “повіз”, велика літальна та колесна плятформа, на якій він пересувається, і це смішно... слово “повіз” смішне в цьому контексті, нагадує дитячий повізок із довгою ручкою xD та і я чую репліки Лето дитячим голосом, бо ж Герберт не сказав, що Лето подорослішав, тобто його лице залишилося чоловічним, а тіло охробачилося, оскільки перетворення почалося з малечку, з 10 років, то, мабуть, зовнішність його і не змінилася)) цей комізм підкреслює абсурдність спектаклю. "– Доля гхоли нелегка, – промовив Лето. – Деякі життя складніші за інші. – Мені не потрібна дитяча філософія!" — схоже, Дункан підтверджує, що Лето має обличчя 10-річного хлопця.
Агресивний фемінізм Аракісу
Та найгірше в цій історії, звісно, фемінізм, і не якийсь там лайтовий, а хардовий, кондовий, радфемський, автор вдається до повної облуди, перекручує Генезис, звалює разом із неадекватними феминикинями всі гріхи світу на чоловіків, зве їх худобою та непотребом.
Пригадайте завершення "Дітей Дюни", там Лето мріяв перед Фарадном про його сардаукарів, як з ними він зуміє заволодіти новими світами. Так ось, в цій книзі про сардаукарів вже ані слова, як і про Фарадна, як і взагалі про дім Коріно, натомість Лето сформував жіночу армію з рибомовок, це квадратні жінки, що фізичною силою не поступаються, а то і перевершують чоловіків (про одну говориться, що вона могла “підняти однією рукою чоловіка і кинути його”). “Квадратні” — це не якась алегорія, автор декілька разів саме цим словом описує рибомовок.
Айдаго така армія не подобається, він намагається сперечатися і задає прості питання, приміром: чому жіноча армія краща за чоловічу? Направду в автора нема тямущої відповіді, лише хитке і вбоге припущення, що спирається на... латентний гомосексуалізм, з одного боку, і на славнозвісне дітородження з иншого. Латентний гомосексуалізм, на гадку Герберта, провокує надмір жорстокости, зокрема ґвалтування жінок. Складно знайти тут послідовність 🤦♂️. Та далі — більше. Автор аргументує “кращість жінок” в армії тим, що вони — можуть народжувати. Та-дам! xD
Їй-право, це якась дурня. Насилля в армії провокується не "латентним гомосексуалізмом", а уседозволеністю, відсутністю закону, коли людина, байдуже хто: чоловік чи жінка, потрапляє в умови беззаконня, вона може вчинити все що завгодно, у неї розв'язуються руки, вивільняються єї потаємні бажання, інстинкти (ірраціональне) беруть гору над розумом, в цьому причина насилля військових. Погіршує ситуацію переступ базового закону: не вбивай, а коли людина переступає закон один раз, то планка падає, людина з більшою легкістю переступить його і вдруге. Це очевидна річ, ми спостерігаємо це в іграх, в фільмах (візьміть будь-яке постапокаліптичне кіно, того ж “Безумного Макса” або “Книгу Ілая”), в психологічних експериментах (експеримент “Хвиля”, “Стенфордський тюремний”), в житті на прикладі мародерства під час війни або заворушень (сумнозвісні лутери в США; міста, що втрачають законну владу (як під час окупації в Україні) стикаються із масовим мародерством, буквально: виносять крамницю посеред білого дня, люди йдуть вулицею, бачать це і приєднуються до грабунку).
Герберт кожної слушної, і недоречної миті ілюструє фізичне домінування жінок, наприклад, на почет Лето напали 50 лицеплясів (“Дунканів Айдаго”), озброєних зокрема лазерострілами (це суперпотужна зброя у всесвіті "Дюни"), в охороні почту були рибомовки, і ось як закінчився цей бій: 50 "Дунканів" загинуло, 30 амазонок загинуло, а я нагадаю: Дункан — один з кращих мечників Атрідів, тобто це не якийсь дикун-фримен з крисом, но елітний боєць, який в першій книзі бився один проти багатьох сардаукарів — елітних харконенських солдатів й склав там кости, тут ж бо їх покришили якісь амазонки... які, до того ж, "забороняли" "справжньому" (гхолі) Дункану битися — під приводом його захисту.
Є у автора в рукаві ще один аргумент на користь “жіночої армії”: “Айдаго наново почав відчувати високу вартість цих жінок як армії. Особиста небезпека їх не зупинить. Вони служили Богу!" — під "богом" мається на увазі Лето, і автор змішує армію та релігійний фанатизм. Трохи далі Герберт каже (вустами Лето), що жінки поважають авторитет, тому Лето їх вибрав для своєї армії, цікаво, а як же дітородження?!
Себто Лето створив тоталітарну секту, в якій він бог, і до якої приймає лише жінок.
Айдаго все ніяк не зрозуміє чому ж Лето створив жіночу армію, на що той йому відповідає: "Зґвалтування чуже жінкам",— геніально! 😁 "логіка" радфемінізму в дії: не знаєш що відповісти, кажи що чоловіки — ґвалтівники. Все просто!
Но зґвалтування це сексуальне насилля, тобто форма насилля, а насилля не властиве чоловікові, це проблема культури та інтелекту, або психічних розладів.
Лето суперечить собі, він казав, що жінки не є мілітарно агресивними “за природою”, якщо це так, навіщо створив "жіночу армію"? :D і як бути з тим епізодом, коли в сутичці із лицеплясами, 50 "Дунканів" загинуло, і тільки 30 рибомовок з "жіночої" сторони? Взагалі ця його армія карикатурна: квадратні жінки із чоловічою статурою, чоловічою силою, але вони жінки, це карикатура, Герберт не зумів придумати оригінального концепту "жіночої армії" і просто перелицював чоловічу армію на жіночу.
Автор повторює за радфеміникинями мантру “чоловіки — непотрібні, жінки самі здатні впоратися із самовідтворенням”, і якщо ви знаєте риторику радфемінізму, то розумієте, що лежить за цією мантрою: геноцид. Такі тези не є “умоглядним експериментом”, не є “міркуванням в полі біології”, це пасивний (латентний) заклик до геноциду чоловіків. Конкретно в книзі це проявляється в закликах створити суспільство "вільне од чоловіків".
Далі Герберт зненацька називає жінок “творцинями релігії”, приписує їм монополію на релігію, такий ж наратив провадить Браун в своєму "Коді да Вінчі". Підстав для цього — нуль. Про які релігії мова? Де ви бачили релігії із головуючими жінками? Навіть у найпримітивніших племенах є шаман, а не шаманка. Це повна маячня, служить вона виключно образі чоловіків.
У Герберта жінки не тільки започаткували релігії, но і спроєктували космічні кораблі: "Думаєш, це чоловік спроєктував перші космічні кораблі Гільдії? Ваші історичні книжки запевнили тебе, що це Аврелій Венпорт? Вони брешуть. Це була його коханка Норма. Подарувала йому проєкт..." — в такий спосіб він пробує нівелювати і привласнити здобутки чоловіків.
Автор звинувачує чоловіків в усталені "розшарованого клясами суспільства", буцімто це чоловіки прагнуть до клясовости суспільства, а такі суспільства за автором "найсильніше провокують насилля". Се нелогічне звинувачення, оскільки, по-перше, жінки не прагнуть взагалі ніякого суспільства, по-друге, чоловіки творять не тільки клясові, а й безклясові суспільства (совок, кндр, китай тощо), які так само провокують насилля, коли не більше))
Справа не в чоловіках, насилля не властиве чоловіку, насилля властиве низькій культурі, низькому інтелекту, це взагалі не питання статі.
Герберт порівнює чоловіків із худобою: "Мої гурії приручають чоловіків, – сказав Лето. – Це одомашнення...", і що іронічно, саме він — Лето, чоловік, виховує і одомашнює фрименок, дикунок Аракісу, зробившись їхнім богом, натомість яких чоловіків "одомашнюють" його "гурії" невідомо, автор не показує цих чоловіків.
Лето мріє про матріархат: "Хлопчики все життя підпорядковуватимуться жінкам, що дасть їм можливість «легшого переходу від хлоп’яцтва до батьківства».", але зусім не розуміє (що дивно, бо ж і сам чоловік) чоловіків. Ніколи чоловік не буде “підпорядковуватися” жінці, з чого б це? Бог створив першим Адама — чоловіка, потім жінку, яку, до всього, Адам і назвав Євою, і “дівчацтвом” було зафейлитися в Едемі, з-за чого тепер страждає чоловік.
Герберт перекручує Біблію, каже, що "яблуко" вперше з'їла не Єва, а Адам, і потім переклав провину на Єву... що це, диявольські брехні чи невігластво?
Инший епізод нападу на Святе Письмо: автор описує Ґаруна, це нібито фримен, який, одначе, на фримена не схожий, затим називає його "підлабузником", а опісля цитує Біблію про "вбогих духом" які успадкують Всесвіт, із питанням: чи це не вони? Себто він проводить зневажливу паралель між "підлабузниками" і "вбогими духом", і через своє неуцтво не знає, що "вбогий духом" це не підлабузник, а той, хто не вищиться духом, а упокорює себе.
Трохи дальше Герберт суперечить собі: називає героїчний патос мистецтва барбарським, водночас висміює "вбогих духом".
В діалозі Лето і Хві виявляється, що "більшість чоловіків не мають принципів", і "більшість чоловіків проживає своє життя без жодних викликів", це просто беліберда і називання чорного білим. По-перше, де ви бачили жінку із принципами? По-друге, життя чоловіка суцільно є викликом, тому що він несе на собі тягар тих самих, славнозвісних "гендерних ролей": захисник, мисливець-збирач, будівник, голова сім'ї, правитель тощо, натомість жінка просто сидить вдома і виховує дітей.
"Цікаво також, що сьогодні зазвичай чоловіки займаються землевпорядкуванням. Вони є чоловіками-мужами. Колись це було тільки жіночим обов’язком." — хтось може дібрати, що це за дурня!? А з таких нісенітниць складено всю цю історію. Про яке таке "землевпорядкування" мова, і що значить "чоловік-муж"? Лето тут суперечить собі, бо ж щойно він казав "чоловіки живуть без викликів", себто легковажно, безтурботно, а тут виявляється, вони цільно зайняти якимось "землевпорядкуванням"? Ну і, це що, на Дюні, на планеті-пустелі жінки займалися "землевпорядкуванням"? Може “пісковпорядкуванням”? xD
"– Мовчи, жінко, – буркнув Айдаго. Вона зиркнула йому на маківку. – Не звертайся до мене так, а то зав’яжу тобі шию довкола щиколоток! Айдаго напружився і почав обертатися. Монео скривився, помахом руки звелів Айдаго сидіти. – Попереджаю тебе, Дункане, що вона, схоже, зуміла б це зробити. Я не можу їй дорівнятися..."
Передумови такій чоловіконенависниьцькій риториці з'являлися вже в другій книзі, де Алія представлялася не меншим, а то й більш значущим (могутнім) персонажем аніж Пол, там само вперше з'явилися "амазонки" — охоронниці Алії, і загалом було видно куди клонить автор. Чоловічих персонажів ставало дедалі менше, от і в цій книзі їх по суті двоє: Лето та Дункан, Монео “картонний”, все що він робе в кадрі: каже “Так, володарю”, “Слухаюся, повелителю”. Таке.
І що це за ім'я "Сіона"? Від гори Сіон? Чи її батько Sion?
Кавайні хижаки
Лето каже що він хижак, і в контексті своєї "розплідної програми" в якій він виводить "покращеного чоловіка" стверджує: хижак покращує породу стада. Але це не так, хижак поменшує породу стада, чим більше хижаків, тим менше стада. Якщо б хижаки покращували породу стада, його (стада) ставало б більше, а хижаків менше. В природі хижак нападає зазвичай на слабшого, тобто саме слабший у стаді стає здобиччю, а слабший він бо старий, або хворий, чи замолодий. В першому випадку та особина і так не дала б потомства, тобто не вплинула б на генофонд стада, в другому вона не встигла те зробити. Ба більше, в першому випадку "слабка" особина вже могла дати потомство, а опісля стати жертвою хижака. Тому про покращення генофонду стада з-за допомогою хижаків не йдеться.
Релігія Дюни
Здавалося де-де, а в книзі з такою назвою Герберт нарешті розкриє релігію Аракісу, розповість що це за культ, яку він має мету, часом у нього проскакували уривки то з Біблії, то з корану, то ще звідкілясь, і крапку в цьому питанні ставить Лето, той самий “бог-імператор”, він промовляє одкровення: "релігії руйнівні, вони руйнують імперії та окремих людей"... скидається на те, що релігія Дюни — це атеїзм, ну, чи абсурдизм.
На 423 стр. Лето порівнює релігії із хижаками, коли наводить аналогію з пристосуванням жертва-хижак, хижак-жертва. В цій аналогії релігія виступає в ролі хижака тому, що Лето сам називав себе хижаком, а він міцно асоціюється із релігією, хоча б з назви книги.
Словесний пронос Проповідника “Месії Дюни” продовжується і в 4-й книзі, окрім нудних і беззмістовних "журналів Лето" з яких подаються безсмислові цитати на початку кожної глави, Лето іноді сам розтікається мислю по древу, ось пару прикладів його "глибокодумних" викладень: "Мої істини є творивом міфів і брехень, на які завжди розраховували тирани, маніпулюючи масами в самолюбних проєктах"; "єдине майбутнє, яке триватиме, безсловесно лежить усередині тебе”.
Антиейблювотизм, мілітарія та буржуазія
Ось цікавий приклад неявної самоцензури в дусі антиейблюїзму: "– Вони означають те, що тобі сказано. Чи ти нездатний чути? – Я маю вуха, мілорде! – Невже? Я їх не бачу. – Ось вони, мілорде! Ось і ось! – Айдаго вказав на обидва свої вуха. – Але ж вони не чують. Значить, ти не маєш вух, їх немає ні тут, ні тут", замість того, щоб сказати “ти глухий”, він крутиться мов той в'юн присолений на сковороді, щоб бути “гарним хлопчиком” для цензорів. Відсутність вух не означає відсутність слуху. Звісно я не хочу сказати, що Герберт тримався антиеблізкої політики (не певен що вона існувала в ті роки), тут це, думаю, просто неоковирна гра слів, а зауважив я на ній у фокусі вже новітніх проблем із цензурою.
Герберт вустами Монео стверджує, що "з підлітків виходили найкращі солдати" через повищену сексуальність. По-моєму це цільне божевілля і тупість, бо єдина причина, чому здавен у солдати записувати передовсім підлітків (дітей) — вони незрілі, їхній світогляд незрілий, вони не мають принципів, ідеології, вони несформовані, а такою людиною дуже просто маніпулювати! Зачекай доки чоловіку сягне років 30, а потім спробуй йому запропонувати йти воювати, подивишся що він тобі відкаже, але хлопець 14-18 років, якого спочатку програмують через військомат, навіюють йому "військовий обов'язок", “борг перед батьківщиною”, унормовують в його свідомости саме явисько мілітарії через ігри, а потім забирають в армію, не чинитиме спротив, так і працює мілітарія — це молох, що пожирає дітей.
Рефреном тут проходить антибуржуазна риторика, автор вустами Лето ганить аристократів, каже їм час на покій, час змиритися із виром змін та відступити, виглядає це напрочуд дивно у автора кінця 20 ст., після комуняцкої пошести. Подібні випади траплялися у Герберта і в попередніх книгах. Видно, що він співчуває тоталітаризмові.
Смішне, дурне, недолуге
"– Владико, ми дістали звістку з Онна. Бене Ґессерит вислали повідомлення, що тлейлаксу нападуть, перш ніж ви дістанетеся мосту. Айдаго пирхнув. – Вони дещо спізнилися, ні? – Це не їхня провина, – сказав Монео. – Капітанка Варти Рибомовок їм не повірила." — це так по-жіночому: покладатися на інтуїцію))
Лето оточив себе колишніми бунтівниками і думає що це дає йому якісь преференції безпеки, по суті це є черговий наїв автора.
Те, як Лето б'ється: звернувшись у клубок та покотом наскакуючи на ворогів, виглядає сміховинно.
Після того як наречена Лето спитала: "– А як інакше я маю служити тобі, Владико?", — "Лето згадав, що вона належить до приматів, а він уже не зовсім." — Лето вважає свою наречену мавпою.
Герберт вірить в хаос: "Заперечуєте існування хаосу".
Підключаємо логіку і закриваємо книгу
Спираючись на логіку, виходить, що вся ця авторська затія із "жіночою армією", рибомовками, словом: матріархатом, фальшива, бо Лето, спираючись на авторський посил: "деспоти — це погано", є поганим персонажем, адже він деспот, відповідно, все що він робить є поганим.
Принаймні у них є "конвенція проти ядерної зброї", і це слушно: чому на Землі є заборона хемічної зброї, а ядерна дозволена?! Це безглуздя.
"– Що? – в унісон промовили вони, схилившись, аби розібрати його дедалі слабший голос." — оце питання "що?" читач так само завдає на протязі всього цього галай-балаю, що зветься "бог-імператор Дюни", а голос автора дедалі слабшає.
🌟1\10
