Боязнь

Я не боюся людей мертвих тілом,

я боюся людей мертвих серцем,

які нормалізують ясне зло,

тільки-но не загубити комфорт свойого;

Я не боюся людей з помилками,

я боюся людей, що вчиняють дотепер свідомо помилки,

бо ніхто не бачить,

аби засудить;

Я не боюся казати правду,

я боюся спаплюження факту,

від нього втечі,

ніби небачення є сестра відсутности;

Я не боюся освідчуватися в любові,

я боюся засохнути, як пелюстки бузкові,

оддаючи все тепло,

до згорання бути схильно;

Я не боюся відкрито зізнаватися зі собою,

я боюся безбарвних світом зграю,

що зі шляху йно вміло збиває,

понеже своєї волі не має;

Я не боюся боятися,

я боюся знову втратити сенс буття,

у повноводді знаннь топнучи,

я боюся час із любов'ю проминати.

XXIV.V.2025

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
ДВ
Давид Вінницький-Смоляр@Da.Vi_Smo

14Прочитань
0Автори
0Читачі
На Друкарні з 23 жовтня

Більше від автора

  • Повернення|Переосмислення

    Вірш про саморефлексію та «самозбирання» після переломного моменту.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Чудове жахіття

    Історія про те, як одним сьогоднішнім днем я встав як завше. Усе було так звично: сонце зоріло, мирна тиша в нашому селі, що намагається вирости до міста, ще нічого не каже про східні керваві феєрверки, які вже були визволили людей від життя...

    Теми цього довгочиту:

    Проза

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається