Преамбула. Про що цей текст?
Ми, люди з першої третини 21 століття, звикли дивитися на розвиток людства як практично нестримну прогресію останніх 400-500 років. А якщо дивитися більш глобально — то від Середньовіччя до наших днів. З таким поглядом прогрес, технологічний і соціальний розвиток є процесами незворотними. Особливо враховуючи наскільки значних успіхів досягло людство за останні 100-200 років — це забезпечило і демографічний вибух (якого не було в історії людства), і невпинне зростання рівня і якості життя майже всюди на планеті. Попри той саме демографічний вибух. Забезпечили такі результати масова освіта, технічний прогрес і глобалізація.
Але кліматичні, соціальні, технологічні, політичні песимісти (чи реалісти, це як піде) все частіше кажуть, що ми знаходимося на порозі великих карколомних змін. Аж до того, що цивілізація і людство всього цього не переживуть. Але, як це і буває, все, що нам здається новим і небаченим — навіть кліматичні чи технологічні виклики — вже колись було. В інших обставинах і в іншому контексті, але було.
Коли у нас кажуть “темні часи”, зазвичай мають на увазі європейську історію з 5 до 9-10 століття, коли впала Західна Римська імперія. Цю добу прийнято називати добою занепаду культури, науки, писемності, часом домінування забобон над здоровим глуздом. Особливо на фоні розвиненої античності. Але з середньовічними темними часами є кілька проблем.
По-перше, це явище дуже гіперболізоване. На більшій частині колишньої західної римської імперії ніколи не зникала писемна традиція, в імперії франків продовжували писати латиною, а у 8 — на початку 9 століття навіть відбувся Каролінзький Ренесанс, який дуже сильно допоміг сформуватися культурі розвиненого Середньовіччя.
А по-друге, навіть гіперболізоване, це явище дуже локальне. В той саме час існувала Східна Імперія, а також переживав державний і культурний розквіт Халіфат, який не тільки засвоїв, але й допрацював і вдосконалив спадщину Античності. В Східній Азії ж розквіт переживала імперія Тан, яка вивела вплив і могутність Китаю на недосяжний у майбутньому рівень.
Але був період у світовій історії, коли всі відомі на той момент розвинені цивілізації Євразії зазнали великого і практично для усіх з них невідворотного краху — це сталося у 12 столітті до нашої ери на просторі майже всього на той момент цивілізованого світу. Найбільше постраждалим було ядро цивілізації — Близький Схід і Східне Середземномор'я. Але в процесі, під час і до кризового 12 століття, значно постраждали й китайська культура Шан, і остаточно загинула Хараппська цивілізація в долині Інду, і багато менш розвинених культур всієї Євразії та північної Африки.
Власне, цей текст про те, як працює механіка КАРКОЛОМНИХ ЗМІН глобального масштабу на прикладі історії 3000-річної давнини.
Глава 1. Колісниця, бронза та клімат.
Почати, мабуть, треба з того, що навіть події 12 століття до нашої ери не були першим відомим нам прикладом, коли під тиском зовнішніх обставин і складні, і примітивні культури переживали кризи. І кліматичні катастрофи (викликані, наприклад, виверженнями вулканів), і більш “м'які” кліматичні кризи траплялися протягом усієї людської історії. Демографічні цикли — перенаселення і депопуляції — трапляються постійно. Перенаселення може виникнути й у долині Інда 3500 років тому, і зараз, на Сході Африки, і в Скандинавії 9 століття, і на півострові Юкатан часів розквіту майя, провокуючи їхній занепад. Так саме депопуляція може статися і в Україні 2022, і на Близькому Сході у 12 столітті до нашої ери, і в Європі 14 століття. Залежить від обставин, технологічного укладу і вдачі.
Щоб не заглядати зовсім у давнину, ми почнемо з 2200 року до нашої ери, коли на Близькому Сході вже кілька століть існували єгипетське Давнє царство, перша ітерація давньоєгипетської державності та будівельники пірамід, і вже не перша ітерація шумеро-аккадської державності у межиріччі Тигру та Євфрату. Саме приблизно в цей час сталася одна з найбільших кліматичних катастроф у історії людства. Щоб не вдаватися у подробиці, кліматичні цикли та виверження вулканів забезпечили приблизно 70-100 років майже постійних посух, і це знищило і Давнє царство в Єгипті, і Аккадську державу у Міжріччі. Перше пережило колапс через політичну й економічну кризу, друге знищили кочівники, серед яких, можливо, були й індоєвропейці.
Кочівники-індоєвропейці у нашій оповіді з'являються не просто так. Народи, які відчувають тиск кліматичних і ресурсних обмежень чи інших людей, йдуть шукати кращої долі. Як раніше аккадці, семіти за походженням, прийшли у Міжріччя, щоб змішатися з шумерами, так і зараз індоєвропейці зі степів рушили на захід, південь і схід.
Вони створили один з головних інструментів першої глобалізації — колісницю зі спицями, яка стала надзброєю того часу. Десь на межі 2 тисячоліття до н.е. одна з гілок індоєвропейців принесла цей винахід на Близький Схід. Де цю супертехнологію від них перейняли семітські народи — аккадці, хурити, які заснують перше Вавилонське царство, і загадкові гіксоси, які з цією надзброєю підуть у Єгипет і близько 1700 року завоюють вже другу ітерацію єгипетської держави — Середнє царство. Інші гілки індоєвропейців теж без діла не сиділи.
Так ось, індоєвропейські міграції першої хвилі забезпечили глобалізацію на принципово новому рівні, дозволили ще більше масштабувати й без того розвинену торгівлю від Індії до Британії. А ще — опосередковано — забезпечили модернізацію для майбутніх наддержав розвиненої бронзи.
Глава 2. Наддержави Бронзової доби та глобалізація.
Єгипет ми залишили завойований колісницями гіксосів. Які за допомоги конячок зуміли подолати Сінайську пустелю і зруйнувати вже Середнє царство в Єгипті. Але ядро єгипетської держави вціліло і приблизно за 100 років витіснило гіксосів, перейнявши у них колісницю. А ще царі з 18 династії створили одну з перших у світі професійних армій, перезавантажили бюрократію і допрацювали концепт культу особистості царя. Після відвоювання батьківщини ідеологія держави змінилася з ізоляціонізму на експансіонізм.
З 1550 року до 1450 року до нашої ери Єгипет здобув статус світової держави, яка домінувала від сучасної Сирії до сучасного Судану і Сомалі. Правителі Пунту, протодержави, яка існувала на території сучасного Сомалі, визнавали верховну владу єгипетського царя. Культуру північної Нубії, яка разом з гіксосами, частково контролювала єгипетський ареал, було знищено фізично. Вцілілі ж забезпечили Єгипту статус розвиненої рабовласницької монархії.
Паралельно з тим індоєвропейці будували перші свої держави — спочатку розцвіло Міттані на території історичної Сирії, але не витримало конкуренції з Єгиптом і іншими індоєвропейцями — хетами. А ось хети стали першою залізною цивілізацією, яка контролювала значну частину сучасної Туреччини та Сирії й були впевненим № 2.
Конкуренція Єгипту й хетської держави вилилася в серію кровопролитних війн, які увінчалися битвою при Кадеші, першою, про яку ми маємо верифіковані свідчення двох сторін. І — в рамках цих саме війн — першу зафіксовану в документах обох сторін мирну угоду й одночасно угоду про розподіл сфер впливу у регіоні.
Семіти процвітали у Міжріччі, де на 1250 рік, переживало перше піднесення Ассирійське царство. Вавилон, хоч і втратив могутність часів Хаммурапі, лишався культурним центром регіону. Далі на схід був Елам. На заході — Мікенська цивілізація з містами-державами на півдні Балкан, цікава культура на Кіпрі, центрі видобутку міді, а також кілька держав і протодержав на заході Малої Азії. В тому числі Троя. Мікенська цивілізація як раз за 200 років до описаних подій поглинула першу морську цивілізацію — Мінойську, ядром якої був Кріт.
Період з приблизно 1550 до 1240 років був періодом розквіту бронзових культур. Зростало населення, складність суспільств та державних механізмів, формувалася складна дипломатична система.
Що ж вміли та мали ці держави й цивілізації?
Розвинена писемність. Вони усі — і мікенці, і єгиптяни, і месопотамці (ассирійці й вавилоняни), і хети — мали свої розвинені системи письма. Лінгва франка регіону була аккадська мова, якою розмовляли ассирійці та вавилоняни, а писали — усі. Всього нам точно відомо про приблизно 20 записаних мов. Наявність лінгва франка, якою спілкувався і, що важливіше, писав увесь регіон свідчить про дуже інтенсивні контакти.
Розвинена наука, в першу чергу математика й астрономія (аж до точних розрахунків затемнень). А ще — взагалі перша стандартизована система вимірювань. Від ваги до часу. Так, розповсюджена тоді по всьому регіону вавилонська шістдесяткова система числення дала нам всю сучасну систему вимірювання часу, а також таке поняття як дюжина.
Складні суспільства. Розвинена концепція протяжної держави, перші системи права і стандартизації, перші розвинені релігійні системи, математика, інженерна справа й архітектура — це все досі можна побачити у текстах чи навіть у вигляді величних споруд того часу. В основному, звісно, в Єгипті.
Але величні міста будували й мікенці (Мікени, Афіни, Спарта, Фіви), і хети (Хатусса), і Вавилон, і Ашшур, столиця Ассирії. Троя теж існувала й була важливим торговельним центром.
Глобальна торгівля. Так, рівень глобалізації дещо відрізнявся від сучасного, але якщо розглядати як цивілізаційне ядро територію сучасного Близького Сходу, Єгипет, Балкани, то між цими регіонами розвинена торгівля існувала вже приблизно 2 — 2,5 тисячі років як мінімум.
Без торгівлі успіх перших цивілізацій був би неможливим. Адже у двох ключових точках нашої історії — у Єгипті й Месопотамії — не було деревини. І вже навіть при будівництві пірамід Єгипет покладався на імпорт цього ресурсу з сучасних Лівану та Сирії. Що вже казати про більш пізні періоди. Тільки для будівництва храму в Абу-Сімбел з Лівану Рамзес II замовив приблизно 400 кораблів з деревиною. На будівельні тимчасові конструкції.
Те ж саме з металом. Якщо мідь зустрічається у природі достатньо часто, то ось олово — метал доволі рідкий. І його головними джерелами були родовища на заході сучасної Малої Азії й у Британії. А яка розвинена бронзова доба без, власне, бронзи?
Але на 15-14 століття до нашої ери глобалізація пішла вже набагато кроків вперед — у ланцюги постачання були вбудовані не тільки вже сталі держави, але й території від Британії до Афганістану і долини Інду. З Британії в регіон їхали олово (це був ключовий елемент для всього балансу цивілізації) і мідь, з узбережжя Балтійського моря — янтар. Завдяки мінойцям-критянам, які успішно колонізували острови Егейського та Іонічного морів, а потім мікенцям, розвивалася й інтенсивна морська торгівля.
Інтенсивність торговельного обміну між Британією і континентальною Європою були такими, що саме британське олово стало основою для повного переходу цивілізацій Близького Сходу від мідно-кам'яної до бронзової доби. А мідь з Вельсу знаходили від сучасної Естонії до Бретані.
Щоб забезпечити торгівлю Червоним морем Єгипту (і далі всього Середземномор'я) з Пунтом (Сомалі), Єменом і — можливо — іншими регіонами вже Індійського океану, десь в середині 2 тисячоліття царі Нового царства збудували т.з. “канал фараонів”. З Нілу до Червоного моря. Так, за 3,5 тисячі років до Суецького каналу.
Глава 3. Що могло піти не так?
Ми не дарма почали цей текст з переміщень великих мас народу, кліматичних змін та інших специфічних чинників. У 14-13 століттях почало повертатися все і відразу. Серія землетрусів зруйнувала кілька великих міст у Греції та на Близькому Сході, але це не було смертельним вироком. Мікени відбудувалися, наприклад. Як і Угарит, хоча Угариту було не вперше. Це — одне з найдавніших міст планети, на момент катастрофи бронзової доби існувало вже майже 5 тисяч років.
На додачу до землетрусів і вивержень вулканів додатково почався і природний цикл похолодання. Цикл похолодання розпочався в середині 14 століття і досяг піка якраз у середині 12. Різкі зміни клімату ведуть до посухи та взагалі розбалансування аграрної культури — так, голод охопив Грецію і Малу Азію. Це доводять і наративні джерела — на стелах царя Мернептаха, сина Рамзеса II, позначено, що саме у ці роки Єгипет відправляв кораблі з зерном хетам, з якими на той час їх об'єднали спільні вороги. У 1198-1196 роках сталася, мабуть, найбільша регіональна посуха в історії. Але загалом вони не згасали у наступні десятиліття.
Приблизно у цей саме час почалися — під впливом кліматичних чинників і демографічного тиску — міграційні рухи. В Європі в середині другого тисячоліття почався рух кельтів з районів річки Рейн. Вони рухалися в усі боки, в першу чергу створюючи тиск на інших індоєвропейців, які вже населяли Європу. Ці індоєвропейці рухалися далі.
Так, на територію Мікенської цивілізації прийшли дорійці, які, ймовірно, були родичами протогреків, але менш цивілізованими та з великою ймовірністю озброєні залізною зброєю, менш якісною, ніж бронза. Крім зовнішньої агресії, мікенці вправно воювали один з одним. За їжу і метал.
Вже послаблених мікенців дорійці тиснули до моря. Міста-держави й гіпотетичні протяжні держави регіону політично зазнали повного краху. І хоча дорійці змішувалися з місцевим населенням, стара політична система змінювалася часто набагато більш примітивною. Мікени було зруйновано і вони більше ніколи не відновляться, Афіни занепали й перетворилися на маленьке другорядне місто на наступні 400 років.
Мікенці й інше населення Балкан від бід голоду, епідемій і руху дорійців рушили далі — сідали на свої кораблі та пливли на південь і схід. Спочатку як пірати, потім як мігранти. Якщо раніше піратство у регіоні було рідкістю, то зараз воно збільшилося радикально. А за піратами вже пливли, власно, мігрівні спільноти, часто — багато тисяч людей. Єгиптяни їх назвуть “народами моря”. Цей процес, треба розуміти, розтягнувся на кілька десятиліть.
В інших регіонах теж було неспокійно. На Аравійському півострові, який був особливо вразливим до посух, які прийшли слідом за землетрусами та кліматичними змінами, почався рух арамеїв, які вирушили на північ — власне, на територію історичної Сирії. З Лівійської пустелі на схід, в Єгипет, зазбираються лівійські племена, з півночі на Близький Схід продовжували тиснути нові хвилі індоєвропейців, адже посуха вдарила й по Східній Європі.
Наймогутніша держава світу на той час — єгипетське Нове царство — на фоні тиску лівійців із Заходу, “народів моря” з Середземного моря та Сирії (так, вони там десантувалися, засвоїлися й рушили в різні боки), семітських племен з Аравійського півострова, ще й переживала внутрішню політичну й економічну кризу. І хоча царі Мернептах і Рамзес III зуміли завдати тимчасових поразок усім зовнішнім силам, економічно та воєнно Єгипет був виснажений.
Хетська держава взагалі не пережила цього часу. Ядро хетської цивілізації базувалося в Анатолії, яка сильно постраждала від землетрусів, посуха додала фактор голоду, а зовнішній демографічний і військовий тиск зруйнували сталість держави. Яка просто розсипалася на шмаття, після чого її добили “народи моря” і нові хвилі індоєвропейців на півночі та семітів на півдні.
Разом з хетською державністю загинула й Троя. Саме у цей період місто було двічі зруйноване, хоча до того було важливим торговельним центром, через який йшла торгівля зерном і металом. Сама Троада була важливим регіоном видобутку міді й — гіпотетично — конкурентом Греції на ринку бронзового лиття. Тому війни між мікенцямі й троянцями справді були. Але руйнування Трої відбулося вже після того, як самі Мікени впали.
Десь у цей саме час на територію майбутніх Сирії та історичної Палестини прийшли з моря греки-філістимляни — на честь яких Палестину і названо, а по суші семіти-арамеї, які дадуть всьому регіону нову універсальну мову, яка буде домінувати на Близькому Сході наступну тисячу років.
Прихід греків і арамеїв, який наклався на майже 300 років безперервних війн в регіоні, голод, занепад торгівлі призвів до знищення або довготривалого занепаду майже всіх міст в регіоні. Знайомі вам зараз міста — Газа, Яффа, Ашкелон, Ашдод — були зруйновані, часто по кілька разів. А Угарит був знищений і більше ніколи не відновився. Ми отримали матеріальне підтвердження його існування через 3000 років після руйнування міста.
Пройде зовсім небагато часу — якихось 100 років — і тут вже будуть домінувати ті самі філістимляни й арамеї, які утвердять серію невеликих держав разом з залишками хетів. А ще з’являться два молодих семітських народи, продукти Бронзового колапсу — фінікійці та євреї. Цікава мінойсько-єгипетська культура на Кіпрі теж була знищена. Кіпріоти кликали на допомогу флот з Угариту, але Угарит вже нічим допомогти не міг.
Неспокійно було й у Міжріччі. Вавилон розгромили еламіти, місто втратило контроль над усіма зовнішніми володіннями. Перша Ассирійська імперія стиснулася до масштабів власного ядра — міста Ашур, під ударами як індоєвропейців, так і арамеїв. Якісь міста й території втрачалися через повстання та політичну кризу, якісь захоплювали нові мешканці регіону, якісь — розорені чи закинуті — не відновилися ніколи.
Крім Середземного моря і Близького Сходу, де завдяки письмовій хроніці колапсу і матеріальним слідам катастрофа добре зафіксована, постраждали й інші регіони. Кліматичні зміни та демографічний тиск ще за приблизно 100 років до середземноморської кризи призвели до серії жорстоких конфліктів у Північній Європі. Від краху торгівлі оловом постраждали не тільки його покупці, але й продавці. Британська культура зазнала деградації та повернеться на порівнянний рівень лише за часів розвиненого заліза. Через посухи та кризу логістики, а також спровоковані ними конфлікти значний відкат відчув і степ. Лише наступна технологічна революція степу — вершники на конях — дозволять вже прото-скіфам знову повернутися на історичну сцену.
Рух народів і природні катастрофи почали порушувати логістику. У Єгипті та в Ассирії відбулося неприємне — радикально впала врожайність і надлишок їжі для торгівлі себе поступово вичерпав. Згадану вище допомогу сусідам вони надавати вже не могли. Руйнування сухопутної та морської логістики призвело до порушення торгівлі ключовими металами — міддю (з Кіпру, Сінаю, Середньої Азії та Уралу) та оловом (з Британії та Середньої Азії) — під які були заточені усі технологічні процеси, в тому числі ведення війни. А це створювало вже загрозу для підтримки військової потужності усіх ключових держав регіону.
Як порушена торговельна логістика, голод (особливо після періоду стабільності та збільшення населення) і війни за ресурси впливають на стабільність політичних систем? Не дуже добре впливає. В підсумку з 1200 до 1100 від 3 імперій і десятка значних держав і культур залишилося приблизно нічого. Навіть Єгипет, який, як ми писали вище, витримав основну хвилю колапсу, був настільки послабленим, що вже в середині 11 століття спочатку розвалився на дві частини, а потім його північну частину захопили лівійці. Єгипет більш-менш оговтався за 100 років, навіть спільно з євреями бив філістимлян. Але потім знову — криза, криза, криза. Власне, тільки Ассирія зі старих держав так оговталася, що зрештою стала першою імперією.
На Балканах мікенський і мінойський період знайдуть своє віддзеркалення у міфології та культурі класичної Греції, але це все ж буде зовсім інша культура. Та всю свою історію греки будуть повертатися до Доби Героїв, як вони назвали бронзову добу, як до “золотих часів”.
Людські жертви голоду, епідемій і війн ми зараз порахувати точно не можемо, але вимірюються вони мільйонами та, ймовірно, десятками відсотків від тодішньої популяції. Людська цивілізація значною мірою повернулася до того, з чого починала 2000 років тому, коли єгиптяни, шумеро-аккадці й індійці створювали перші складні культури. Тобто відкат був набагато більшим, ніж після падіння Західної Римської імперії та класичних цивілізацій того ж з римлянами часу — імперії Хань у Китаї та Гупта в Індії.
Глава 4. Вимірювані наслідки.
Чому ж цей процес назвали Бронзовим колапсом і чому він став настільки руйнівним? Зруйнована традиційна торговельна логістика, складна система дипломатії, скорочення населення (через голод, викликані ним епідемії та демографічний зсув) вели до того, що занепад переживав весь цивілізаційний хребет.
Першим і найбільш гірким для нас наслідком була втрата писемності. Загинула мікенська писемність, як і раніше — мінойська, хетською мовою більше не буде написано жодного слова, ареал аккадського письма скоротився від всього регіону Близького Сходу і Східного Середземномор'я до Ассирії та залишків Вавилонської держави. Тільки єгипетські системи письма (і повсякденне, і ритуальне) не зазнали руйнівного удару.
Чому люди перестали писати?
Значно скоротилася кількість тих, хто писати банально вмів. Основну масу тих, хто міг писати складні тексти, вбивали в першу чергу. Воєнна аристократія, чиновники, жерці, торговці.
Примітивізація економіки та відкат до базових аграрних налаштувань. Тобто дуже скоротилася регіональна торгівля (аж до повного згортання на якийсь час), а торгівля й економіка дуже сильно бустила писемну культуру, особливо шумерську й аккадську.
Загибель більшості великих держав позбавила необхідності у писемності як в адміністративному інструменті. Наприклад, у Хатуссі, столиці Хетської імперії, при розкопках виявили величезний архів, який вели на більше ніж 10 мовах (усіх помітних мовах держави, аккадській і єгипетській). Там були й хроніки, і статистика, і архів адміністративного та дипломатичного листування.
Писемність збереглася, у підсумку, лише у ядрі Ассирії, у Вавилоні, в Еламі та в Єгипті.
Другою жертвою стала протяжна держава як концепт. До формування перших повноцінних держав залізної доби майже всюди устрій примітизувався від розвинених рабовласницьких монархій до рівня міст-протодержав (хто вцілів) і вождівств. Ось вам мапа станом на 1000 рік і порівняйте її з тією, з якої ми починали — Єгипет розірвало на шмаття, Ассирія і Вавилон ледь оговтались, вся інша територія — невеликі протодержави.
Третьою жертвою стала бронзова міська культура. Про десятки (якщо не сотні) зруйнованих міст ми говорили, але навіть ті міста, які вціліли, значною мірою знову повернулися до формату “великих селищ”. А чергова зміна річища річки Євфрат, наприклад, просто змила (фізично) старий Вавілон. На додачу до попередніх нашесть. І Вавілон, який багато хто знає по Біблії або завоюванням персів та македонців — це вже зовсім інше місто, хоча і населене переважно нащадками мешканців старого міста. На мапі нижче - зруйновані вщент міста:
Четвертою жертвою стали технології. Крах складних держав і писемності призвів до втрати багатьох технологій, особливо в архітектурі та містобудуванні загалом. Тут найбільш ілюстративною є Греція. Приблизно за 300-400 років після описаних подій — коли Греція почала долати наслідки “темної доби” — ми побачили перші описи руїн, наприклад, давніх Мікен. Які в уяві греків 800 року до н.е. будували… циклопи. Настільки величезними та грандіозними виглядали бронзові технології. В Єгипті також таких грандіозних споруд як за часів Нового царства вже ніколи не будували. Але там це пов'язано не стільки з втратою технологій, скільки з занепадом держави.
Один з цікавих прикладів втрачених технологій — водогін і гаряче водопостачання. Так, критські мінойці, а потім — мабуть, навчилися в них — мікенці будували складні системи водопостачання та водовідведення. В тому числі — подача окремо гарячої, окремо холодної води. Звісно, таке було доступне тільки еліті, але знову буде доступно лише приблизно за 700 років.
Сюди ж можна віднести втрачену технологію лиття бронзи, купу різних технік роботи з камінням, дорогоцінними металами, будівництва гідротехнічних споруд, медицини, математики та астрономії. Годі й казати, що “канал фараонів” було закинуто на майже 500 років (згортання торгівлі та політична криза в самому Єгипті зробили його експлуатацію неможливою) і серйозно його спробують відновити лише за перського володарювання у Єгипті.
Загалом, нас, людей 21 століття, феномен втрати технологій може дивувати. Але насправді ми можемо онлайн спостерігати щось подібне на прикладі промисловості України чи Росії, хоча здавалося б. Механізм насправді ж доволі простий — достатньо втратити одне-два покоління носіїв знань, доцільність застосування, і вже кладка стін як у Мікенах буде здаватися магією.
Окремо треба про залізо сказати. Раніше було розповсюдженим називати саме перевагу залізної зброї над бронзовою причиною краху старих цивілізацій. Але зараз ми вже знаємо (завдяки археології), що остаточний тріумф заліза над бронзою відбувся за 200-300 років ПІСЛЯ бронзового колапсу, що цілком логічно — бо бронзу з першого плану посунула не якість виплавки заліза (вона була дуже низькою), а крах логістики олова, чия доставка з Корнуолла чи з Середньої Азії була де-факто зруйнована.
Глава 5. Чи має нас чомусь навчити ця історія? Теорія соціального колапсу.
Чи змінилася механіка колапсу цивілізації за 3200 років? Чи загрожує нашій сучасній цивілізації чи її окремим елементам щось подібне? Не просто зміна формату суспільства, а системна криза і значний відкат. Якщо коротко: так, загрожує, але ця загроза не є невідворотною.
І тут час трохи поговорити про теорію, а саме про концепцію соціального колапсу (він же цивілізаційний колапс, він же — колапс систем).
Соціальний колапс — це швидкий занепад складного суспільства, який супроводжується крахом складних суспільних зв'язків, занепадом державної та політичної системи, лавиноподібним зростанням насилля. Результатом колапсу може бути поглинання суспільства більш спроможним конкурентом, його примітивізація або повне зникнення.
Загалом, виокремлюють такі причини колапсів:
Природні катастрофи, в тому числі швидкі зміни кліматичних умов.
Вичерпання природних ресурсів та антропогенні катастрофи.
Епідемії та голод.
Виснажливі війни.
Скорочення або надлишок населення.
Розпад соціальної згуртованості та зростання нерівності.
Масова неконтрольована міграція і переміщення населення під тиском усіх вищезгаданих причин.
Культурний або силовий тиск конкурентних культур.
Колапс, тою чи іншою мірою, торкався абсолютно всіх культур, незалежно від їхнього розміру та складності. Одні трансформувалися і продовжували існувати в іншій формі — китайська, індостанська, єгипетська, яка повністю зникла тільки з приходом християнства та ісламу. Інші загинули та не відновилися вже ніколи. Але навіть якщо культура була знищена, з її попелу встає інша, очевидно, спадкова щодо загиблої. Навіть якщо початково — більш примітивна. Так було з класичною Грецією відносно мікенської культури.
Тайтнер, автор класичної книги “Колапс складних суспільств”, вважає, що будь-яка складна соціальна спільнота (держава, культура, цивілізація) є, в першу чергу, організацією, що покликана розв'язувати проблеми спільного виживання й облаштування побуту спільноти у боротьбі з природними, внутрішніми та зовнішніми викликами. Чим складніша спільнота, тим більше енерговитрат і інвестицій у соціальну складність ця спільнота потребує, щоб просто підтримувати саме своє існування. Відповідно, для колапсу певної спільноти чи їх сукупності потрібно, щоб такі спільноти мали недостатню кількість енергії (ресурсів, людей, компетенцій, інституційної спроможності) для підтримки соціальної складності.
При цьому що економічна криза та голод, що вичерпання старої ідеологічної моделі (програш античних релігійних систем християнству), що політична криза можуть бути одночасно причиною, ознакою та наслідком утвореного “дефіциту”. Інституційна криза при цьому, в першу чергу, виражається у перетворенні їх з механізму розв'язання проблем на механізм самопідтримки та захисту власних інтересів. І таких прикладів в історії вистачає. У випадку з бронзовим колапсом можна навести приклад єгипетських жерців — чиновників, які, скориставшись послабленням політичної системи, захопили владу в частині країни, позбавивши її шансу на відродження.
У кінці 20 століття, завдяки комп'ютерам, розвитку математичного аналізу та статистики, а також накопиченню археологічного і наративного матеріалу вдалося в цілому виокремити такі основні особливості циклів розвитку великих соціальних систем: суспільство починає цикл доволі рівноправним, потім зростає населення і відбувається падіння вартості робочої сили відносно виробленого продукту, формується клас надбагатих, зростає нерівність, падає соціальна згуртованість, в результаті — значна або системна криза.
Колапси подібного до бронзового масштабу, коли занепад і примітивізацію одночасно переживають всі культури, є дуже рідкісним явищем. Саме через те, що мають не тільки одночасно збігтися кілька негативних факторів, але й державні та соціальні системи мають бути вразливими настільки, щоб не впоратись з валом викликів. А за крахом політичної системи мають відбутися і крах соціальних зв'язків, і соціальної складності, і відчутний технологічний відкат.
Але якщо суспільство (цивілізація, культура) достатньо адаптивні, під впливом руйнівних факторів вона може докорінно змінитися, трансформуватися, але вціліти, перезавантажитися і вже у трансформованому вигляді рухатися далі.
Так, попри катастрофічний вплив першої хвилі похолодання і пандемії бубонної чуми 14 століття, яка знищили до 40% населення Євразії, що призвело до падіння кількох династій і серії війн, європейська цивілізація оговталась. Похолодання зробило популярним залізний плуг, трипільну аграрну культуру, використання добрив. А зменшення кількості робочої сили (після демографічного вибуху середньовічного кліматичного оптимуму людей лише за 20 років стало менше практично вдвічі) підштовхнуло першу хвилю відмови від кріпосного права. Європа стала на неочевидні тоді, але зрозумілі зараз рейки капіталізму і більш інтенсивного товарного обміну. Так, можна сказати, що Ренесанс став продуктом чуми.
А іноді культурі просто не щастить. Як мезоамериканцям (ацтекам та підкореним ними народам) чи андській цивілізації інків. Яких знищили не стільки іспанці, скільки віспа й інші хвороби з євразійсько-африканського пулу. 90-95% місцевого населення вимерло від хвороб і разом з ними загинула майже вся культурна спадщина. Пережити колапс у них не було жодного шансу. Розвинена культура майя, яка занепала ще у 9 столітті, була похована разом з усіма своїми досягненнями. І хоча майя як етнос існують досі, математичні надбання високого періоду (2-6 століття) були недоступні для нас до 20 століття. Хоча за деякими сегментами математики європейська наука вийшла на майанський рівень лише у Новий час.
Глава 6. Чи ризикуємо ми або наші діти пережити щось подібне?
Повернемось до нашого часу. Чи може наша глобалізована цивілізація пережити кризу, подібну до Бронзового колапсу чи хоча б потрясінь доби “великого переселення народів” і падіння класичних цивілізацій античності?
Відповіді немає. Адже, з одного боку, наші знання про суспільні й економічні процеси, наші знання про природу і можливості впливати на навколишню реальність зросли на порядки. З іншого — масштаби людської цивілізації, її вплив на природу, складність соціальних і економічних зв'язків зробили нас більш вразливими до глобальних проблем.
Окремий привіт нам може передати примітивна природа — віруси та бактерії. У часи глобалізму та гіперурбанізації хвороби поширюються набагато легше, ніж у будь-які часи в минулому. І навіть здатність людства завдяки науці та гігієні зменшувати руйнівний вплив хвороб, вони все одно можуть завдати удару звідки ми не чекаємо. Але зловживання антибіотиками зробило бактерії більш стійкими до них, що змушує зараз провадити політики на більш помірковане використання антибіотиків загалом. І в той саме час з вірусами ситуація зворотна — зростання популярності руху антивакцинаторів може спровокувати та вже провокує масове повернення давно переможених хвороб, таких як кір.
Так само людські спільноти стикаються з різними демографічними викликами. Старіння в Європі, демографічний вибух в Африці, статево-вікові диспропорції в Китаї, які можуть призвести до скорочення населення країни вдвічі вже до кінця століття з викривленням у бік людей похилого віку — це тільки те, що на поверхні. В Європі та Китаї ці тенденції, якщо не будуть достатньо збалансовані технологічною та соціальною трансформацією, можуть призвести до колапсу соціальних та політичних систем. А у випадку з Африкою — призвести до нестримного збільшення насилля та міграційного відтоку. Як раніше демографічні вибухи, за якими слідували природні чи соціальні катаклізми, провокували міграційні зсуви глобального масштабу, так це може повторитися вже за життя нашого покоління.
Тема дефіциту енергії та ресурсів доволі спекулятивна. Але для колапсу регіональної економіки, яка спровокує ланцюгову реакцію, взагалі не обов'язково, щоб ресурсів не вистачало на всій планеті загалом. Достатньо випадіння з ланцюга 1-2 важливих елементів, щоб погано стало всім. А як насправді глобальну системну економічну кризу чи велику війну зреагують різні спільноти та суспільства можна прорахувати, тільки коли така війна чи криза почнуться.
Таку кризу можуть запустити проблеми з логістикою енергії, добрив чи їжі. Уся можливість Китаю, Індії чи країн Південно-Східної Азії підтримувати поточний рівень населення залежить від виробництва та імпорту добрив, які часто надходять з іншого кінця планети. А серія затяжних (на десятиліття) посух через кліматичні зміни, подібні до подій 22 століття до нашої ери — це те, з чим людство ще не мало справ після демографічного вибуху 20 століття. Як і з серією монструозних вивержень, бо остання така хвиля мала місце 400 років тому. Як наша 8-мільярдна цивілізація (в одних локаціях з надлишком старих, в інших - надлишком молодих людей) впорається з якимось подібним викликом - ми не знаємо.
Багато хто на Заході доволі резонно боїться хаосу в Росії, бо це може прибрати російські ресурси зі світового ринку взагалі. І ні, це не призведе до колапсу світової економіки, але буде дуже неприємно. До ембарго щодо Китаю очікування ще більш апокаліптичні. Ну і до прикладу. Згадайте олово з Корнуоллу. Зараз одним з трьох добрив, що забезпечують продовольчу безпеку планети, є фосфатні добрива. Ключовим постачальником яких є Марокко, за чию безпеку одночасно дуже переймаються і Китай, і США. Здогадуєтесь, чому? Якщо навіть стабільність постачання українського зерна, яке годує десятки мільйонів, є глобальним викликом, то що буде, якщо під загрозою раптово опиниться ресурс, від якого залежить виживання сотень мільйонів людей?
При цьому війни, економічна криза і навіть крах глобальної логістики не обов'язково ведуть до краху складних спільнот. Але якщо у цих спільнотах накопичені демографічні проблеми, проблеми з рівністю і згуртованістю, якщо політичний клас не має достатньої легітимності, може і буде біда.
Але при цьому ми набагато більше розуміємо і вміємо, ніж наші пращури на будь-якому відтінку історії. Ми вчимося лікувати соціальні рани, нанесені нерівністю й дискримінацією. Ми винайшли систему соціального забезпечення, яка долає несправедливі соціальні розриви і підтримує знедолених. Ми вчимося лікувати рани, які наносили природі ми та всі покоління людей до нас. Ми, незважаючи ні на що, вчимося більшій людяності. І, можливо, теперішнє загострення соціальної ненависті, геополітичної конкуренції та загальносвітової шизи — лише тимчасовий рецидив кровожерливої доби Світових війн та колоніалізму.
Тому завжди є надія на те, що темні часи триватимуть недовго. Та й загалом. Наше з вами сприйняття історії спотворене тим, що наше з вами життя — єдине, яке в нас є. Воно дуже коротке у порівнянні з масштабом людської історії. І об'єктивно заглядати назад далі життя наших дідусів і вперед далі життя наших дітей чи онуків нам заважає наша біологія. Тому ми сприймаємо історію дуже-дуже фрагментарно. І тому ми не можемо точно знати, на якому етапі історичного циклу ми живемо і не можемо повноцінно оцінити, частиною якого процесу є. Але насправді це і не дуже важливо. Адже свою частку в майбутнє може закласти кожен з нас. Навіть якщо людство попереду чекає ще один глобальний колапс.
Адже навіть попри те, що у світі давно вже немає ані шумерів, ані аккадців, ані давніх єгиптян, ані хетів з ассирійцями, ані мікенців, ми досі користуємося алфавітами, які є далекими нащадками мікенського й аккадського письма, людство досі захоплюється і надихається Карнакським храмом і легендами про Трою. А у хвилині досі 60 секунд.
Підтримати автора донатом: 1. Patreon. 2. Monobank. 3. Приват.
