Burned Time Machine — Лімінальний (LP 2024). Рецензія

Слухати: https://share.amuse.io/album/burned-time-machine-liminalnii

Соцмережі: Instagram | Facebook | TikTok

Від «Falling Down» до «Лімінального»: шлях Burned Time Machine до зрілості

Мене пов’язує довга історія з полтавським металкор-гуртом Burned Time Machine, яка бере початок ще з осені 2021 року. Саме тоді Влад Усенко вперше звернувся до мене з проханням написати рецензію на їхній сингл Falling Down. Те, що мало бути сухим описом треку, несподівано перетворилося на огляд усієї їхньої на той час дискографії. Так розпочалося знайомство, яке триває й досі.

Відтоді я невпинно стежу за всіма трансформаціями гурту, слухаючи й рецензуючи майже всі їхні роботи. Навіть самому дивно: в Україні є небагато гуртів, чиї релізи я аналізую так часто. Ще цікавіше те, що тепер я вже не можу сприймати стару англомовну творчість гурту. Вона для мене — наче лакмусовий папірець наївного максималізму: спогад про минуле життя, яке вже не повернеться. Але й водночас, це досвід і важливі життєві кроки. Це нагадує випадкове знайомство, несмішні жарти й модний тоді металкорний звук, яким захоплювалися Space of Variations і Grayshapes.

Ніхто й не думав, що ця історія триватиме так довго. Іронія в тому, що поштовхом для мого знайомства з гуртом стали хвороба, лікарняний і несподівано вільний час.

Робота над альбомом “Лімінальний” тривала понад два роки. За словами учасників Burned Time Machine, цей дебютний альбом став не лише найважливішим у їхньому житті, а й проклав новий вектор у звучанні гурту. Вони називають його своєю “дитиною” – настільки багато зусиль було вкладено у відточення стилю, звуку й атмосфери.

За цей час колектив встиг двічі виступити на щорічному фестивалі Файне Місто, відіграти кілька масштабних турів і зібрати значні кошти на підтримку ЗСУ. І на цьому молодики не зупиняються, бо вже 1 грудня новий великий концерт з 0 % Mercury і Grayshapes у Києві. Крім того, музиканти ретельно досліджували реакції слухачів, обережно випускаючи сингли, які тестували ґрунт. Завдяки цьому “Байдужість” і “Артерія” стали локальними хітами, зібравши понад мільйон прослуховувань на стримінгових платформах. Інші ж сингли залишалися менш помітними, проте все одно знаходили свого слухача або відповідали очікуванням фанів.

Варто додати, що перехід на українську мову (завдяки повномасштабному вторгненню) безумовно додав музиці автентичності серед когорти схожих англомовних альт/кор гуртів. Вторгнення, зрештою, вплинуло на творчість багатьох, адже навіть близькі за духом Burned Time Machine Grayshapes також почали писати тексти українською.

“Лімінальний” – концептуальний альбом із чітко вибудуваним кінематографічним сюжетом. Головний герой потрапляє в Лімб – місце загублених душ. Він не знає, як опинився там, але здогадується, що стало каталізатором цих подій. Блукаючи кімнатами, він по деталях збирає свої спогади, почуття та переживання. Кохання... Кохання, яке зробило його водночас вразливим, жорстоким і відвертим.

Врешті йому вдається відпустити найцінніше й натомість знайти щось дійсно важливе. Він знаходить спокій. У момент очищення душі герой дає волю емоціям і починає все спочатку. Таким чином, цикл його життя й цикл альбому замикається.

Альбом відкривається атмосферним інтро «Войд» у построковому стилі, яке акуратно занурює слухача в історію альбому. Мелодика дещо нагадує трек The Mighty Rio Grande гурту This Will Destroy You. Такий підхід до структури альбомів, де важливе місце відводиться інтерлюдіям, не є чимось новим для альт/корової сцени. Особливо з огляду на те, що на Лімінальному їх аж три, і всі вони є частиною концепту.

Послухавши інтро, переходимо до основної частини альбому.

Історія розпочинається з того, що ліричний герой опиняється в «Лімбі». Він намагається впоратися з безнадійністю та душевною порожнечею. Відчуває себе порожнім, немов без душі, і переживає стан, де час зупиняється, а розум перетворюється на тюрму. Весь цей біль і порожнеча поглинають його, і він відчуває, що втекти вже неможливо.

Одразу хочу зазначити, що правильне рішення розташувати хіти на початку. Увага слухача одразу прикується до чогось знайомого і комфортного, адже “Лімб” і “Байдужість” гучно прогриміли у форматі синглів.

Про “Лімб” я вже писав рецензію, і з того часу моя думка змінилася незначно. Досі вважаю “Лімб” хорошою металкорною роботою, яку можна було допрацювати ще тоді у 23-му. З часом почав більше подобатися текст. До ритм-секції я став більш поблажливим і до самої композиції ставлюся тепліше, уже не з такою критикою. Усе ж з моменту рецензії пройшло понад рік, тож мені теж властиво змінюватися. Пісня мала всі елементи на руках, щоб стати визнаним хітом, але чогось бракувало. Пишучи слово “хіт”, я завжди маю на увазі – показники прослуховування на стримінгах і попит грати її наживо. Однак “Лімб” менш популярний за “Артерію” і “Байдужість”. Але чи можна назвати трек, у якого 195 тис. прослуховувань на спотіфай, хітом? Що наразі вважається хітом?

Говорячи про найкращу роботу полтавців, безумовно, це “Байдужість” – третій трек на альбомі. Вкотре описувати звучання пісні, яку знає ледь не кожен фанат українського металу, сенсу не бачу. Є пісні, яким потрібен час, щоб дозріти й вийти у світ у свій визначений момент. А є ті, що народжуються у моменті, несподівано влучаючи у настрої слухачів саме тут і зараз. "Байдужість" належить до других. Випущена у вересні 2022-го, вона вдало віддзеркалила настрої українців, розчарованих у політичних та соціальних процесах, не втомлених від війни, але втомлених від "байрактарщини" та спекуляцій на темах війни й патріотизму. У цій пісні слухачі знайшли відображення своїх переживань і тему байдужост, яка з ними щиро зрезонувала у різних проявах.

Є щось спільне та об’єднуюче між обома піснями, зокрема в текстовому значенні. Якщо в “Лімб” головний герой опиняється в безодні свого життя, відчуваючи порожнечу і намагаючись розібратися в собі, то в цій пісні він стикається з байдужістю близьких людей. З розповіді одного епізоду життя ліричного героя ми стаємо свідками інших моментів його життя.

Burned Time Machine завжди були сильними у сторітелінгу. Історії BTM навчилися розповідати класно, випрацювавши власну атмосферу кіновсесвіту. Принаймні трек “Байдужість” звучить прекрасно від початку до кінця. У плані музики та тексту – тут усе чудово. Хлопці, звісно, підрізають у західних банд, але “підрізають як генії”, іронізуючи з того у своїх численних інтерв’ю. У чаті РС також був цей момент іронії.

BTM ніколи не були надміру складними і незрозумілими у своїх текстах. Гурт не торкається абстрактних чи важких інтелектуальних тем. Їхню мову легко зрозуміти попри глибину і драматизм. Можливо, це і допомогло їм знайти понад 35к слухачів на стримінгових платформах. Такі історії могли відбутися з будь-ким. Зупиніть рандомного хлопця на вулиці і спитайте у нього банальну річ: “чувак, ти страждав хоч раз?” Як ви думаєте, що він вам відповість? Люди у своєму житті, в різних ступенях, опинялися в безодні. Тому в текстах нема унікальності, але є життя.

Ліричний герой Burned Time Machine, як це іронічно не звучить, — молодий чувак з вулиці, модний мешканець мегаполіса, що прагне реалізуватися у житті. Дещо наївний дурник-романтик, якого легко зранити й відправити в депресію. Він буває емоційний, часто робить дурниці й опускає руки, коли важко. Він постійно копається у собі й зациклений на самоаналізі. Це простежується у різних проявах. Скажімо, у пісні “Байдужість” ось в цих рядках:

Я давно вже не сплю і не бачу снів
Я без сил, мені здається, що я вже здався.

Ліричний герой бореться з безнадійністю. В інших рядках цієї ж пісні:

Я не можу заглушити цей біль в собі
Байдужість є для нас отрута та ліки.

Він страждає від самотності, ковтаючи таблетки і водночас міркує над тим, що байдужість людей є полегшенням усіх його страждань. Цікава філософія, але мені подобається.

Загалом, “Байдужість” підкупляє глибиною лірики і справді хітовим продакшеном, якого на українській сцені не було дуже давно. Без цього романтичного хіта тепер не обходяться концерти банди. На мою думку, це найсильніша пісня на альбомі, яка викликає емоції навіть за 2 роки після прем’єри. І, як не дивно, я приділив їй найбільше часу в цій рецензії.

Пісня «Поклик пустоти» передає стан внутрішньої розгубленості й самотності героя, який відчуває тяжіння до темної порожнечі всередині себе. У тексті йдеться про сумнів у власній ідентичності та відчуття втрати зв’язку з реальністю — герой забув, ким він насправді є, і його думки стали просто «білим шумом», тобто беззмістовним потоком, що ще більше віддаляє його від себе.

У цій пісні є слова, які мене жорстко тригернули:

Ким я був та ким я став,
Я втратив усе, що мав,
І всіх, кого кохав.

Мені важко говорити про щось особисте в рецензіях. Ще більше ненавиджу, коли тексти тригерять, викликаючи флешбеки. Нахер ВТМ пишуть так пісні. Відколи я музичний оглядач, моє життя цілковито змінилося. Змінилося в найкращий бік. Найцінніші сторінки мого життя. Безліч нових знайомств. Ти свій у крутих тусовках. З тобою знайомляться наймодніші сучасні гурти, представники лейблів, менеджери, рекламодавці. У мене вже назбиралося чимало корисних контактів. Твої тексти читають тисячі людей. Що ще потрібно для щастя? Написання приносить неймовірну насолоду. У коментарях срачі розривають чат. Хоча це не завжди класно, але неабияк мотивувало самотужки вчитися всього. Працювати над собою, ставати краще й сварити себе за помилки. Це давало дику енергію сумлінно рулити каналом. Розробляти нові ідеї, створювати крутий контент ретельно і працювати з найкращими людьми типу Діма Юрченко, Іра Мірошник, Антон Кістрін, Божевільний Гедоніст і вся-вся редакція, яку безмежно люблю і боюся когось забути, щоб не образити. І це справді надихає попри не завжди очікувану вдячність і фінансову винагороду.

Чи думав я, що колись стану музичним оглядачем? І близько уявити не міг, що доля зіграє зі мною в такий жарт. Ба більше, ніхто не вірив, що канал проіснує так довго, а я писатиму про музику й досі. Ще кілька років тому я був звичайним будівельником, що живе на дві країни, цінує своє тихе життя. Має декілька друзів, яких обожнює, і кайфує зі своєї самотності, практично нікого не знаючи. Усе, про що мріяв, – режисура художнього кіно. Не сталося. Війна завадила планам. Тепер канал – це все, що у мене є в житті. Я безмежно в цьому живу і дуже ціную те, чого досяг. Стоп! Не все. Ще одна важлива людина, яку дуже ціную. Але то вже інша історія.

От бачите, наче прості слова з нашого рутинного життя, але як точково попали в емоцію. Слова, що змусили замислитися над тим, ким я є і ким раніше був. І знаєте, я ніскільки не шкодую про це. Усе, що сталося зі мною – це чудесні уроки життя.

Трек «Поклик пустоти» я вважаю найбільш обнадійливим, попри темний тон і відчуття безвиході:

Відчуй холодний дотик вічності
Почуй цей поклик пустоти в собі

У пісні є світлі мотиви, що показують, що герой не здається до кінця. Присутність дорогої людини або важливої мети в словах «ти все, що у мене є» — бажання ухопитися за шанс. Це бажання символізує надію і свідчить про те, що він не втратив віру в можливість змін. Потреба в близькості та взаємності — слова «Повернись в мої сни» демонструють, що герой прагне не залишатися сам на сам зі своїм болем.

Щодо звучання пісні, то мене зацікавило не нове поєднання електроніки з металом. Вийшло танцювально, яскраво і емоційно. Здавалося б, у таких моментах електроніка легко могла б перетягнути ковдру на себе, але не цього разу! Тут вивірений баланс: електроніка не заважає гітарам грати приємні мелодійні рифи, а гітари яскраво підсвічують електроніку. Трек у цілому тримається саме на симбіозі цих двох елементів, і тому приспів трохи здається нуднуватим.

Сподобалося, як Влад розкладає акценти у вокалі. В емоційних моментах, зокрема перед акустичними вставками, у його вокалі відчувається стільки глибини та емоцій. Загалом, я вважаю цю пісню щирою, хоч і менш хітовою. Помітно, що саме в цій пісні фронтмен найбільше проживає емоції. Особливо класний вокальний хук на 2:23 хв.

“Твоя система буде зруйнована” – сингл, який вийшов зимою, супроводжуваний техно-кліпом у стилі трилерів. Бургери тут сміливі, епатажні, розкуті. Вони дозволяють собі матюкатися, що виглядає незвично, зважаючи на те, що у Бургерів зазвичай відсутня нецензурна лексика у текстах. Однак у “Твоя система буде зруйнована” ці елементи мають свою логіку та додають хуліганського забарвлення полтавцям.

Музично це вже нью-метал нульових. Жартувати про Linkin Park не буду. Звучання хіп-хопу мені не сподобалося зовсім. Вокалістам не вистачає скілів для фірмового репу, тут явно проситься флоу в стилі Bones. Інтенсивні гітари і яскрава електроніка отримали б нову палітру фарб.

Риф на вступному інтро, який потім розвивається у повноцінну структуру, – гарна відсилка до Korn. Брейкдаун б’є так потужно, як молот по ковадлу в руках справжніх майстрів ритму. Нехай буде. Файних брейків не буває забагато. Варто відзначити, що брейкдаун цікаво побудований на дисонансах і стіні смерті. Словом, трек ідеально підходить для великих літніх фестів, де люди б скупчилися й влаштували розйобний мош-піт. Як мінімум, цей трек – ідеальний претендент.

Інтерлюдія Traumacore.jpeg — як сцена після титрів фільму. Ніби все закінчилося, щасливий кінець, але постривайте — систему таки зламали, і тепер відбувається щось дивне, незрозуміле, з технічними поломками, шорсткістю і мерехтінням.

Трек BREAKDOWN загалом про ментальний стан, який давно поламаний під впливом війни. Це гірка іронія, що насміхається над хаосом і небезпекою, з якими ми живемо щодня. Іронія проявляється через гру слів і контраст між серйозністю тематики та саркастичним поданням.

Так, чувак, я до біса розбитий, я заїбався ночувати в коридорі, але я все ще усміхаюся від абсурдності свого стану!

Назва цього «клубу» звучить майже як запрошення до елітного закладу, але насправді це місце внутрішніх криз і емоційного краху. Ласкаво просимо до Mental Breakdown Club! Нам усім пізда, але ми живемо як востаннє! Це має стати апофеозом задовбаного від життя українця. Коли наступного разу він захоче сказати «як же мене дістала війна», хай краще вдарить себе по писку і згадає, де його чекають.

Іронія продовжується у рядках про «фейс-контроль» для вступу до клубу, хоча насправді це стан, у який ніхто не хоче потрапити.

Рядки на кшталт "Зберігайте спокій. Це все не по-справжньому" звучать, як насмішка над стандартними фразами підтримки типу «все буде добре!», але насправді — ніфіга! У контексті загальної напруженості ці слова звучать саркастично. Вони протирічать відчаю і страху героя, який чітко відчуває, що для нього це дуже по-справжньому.

А запрошення "Почувай себе тут як вдома" звучить, як факт прийняття свого стану і пошук комфорту, хоча це явно не те, чого хоче ліричний герой. Фраза одночасно комічна і сумна, бо це відчайдушна спроба знайти бодай якийсь комфорт у хаосі та розуміння того, як жити далі. Парадокс у тому, що герой одночасно бореться з кризою і відмовляється від боротьби. Він ніби просить у вищих сил знак допомоги, але визнає, що просто не здатен вирватися з тієї безодні, в яку занурився.

Іронія тут не лише підкреслює емоційний стан, а й змушує слухача рефлексувати, бачити у власних переживаннях той самий баланс трагізму й абсурду.

Це тільки на перший погляд композиція така драматична, торкається тем проблем психічних труднощів і пошуку підтримки. Насправді ж це дуже жорстка іронія, що безсердечно насміхається над нашою попайкою, яку спричинила війна. Mental Breakdown Club приймає ваші демони з відкритими обіймами, але водночас кидає виклик не втратити себе серед них.

Філологи не зрозуміють пісню �lvlup�, для них це як читати Гобса, перекладеного за допомогою гугл-транслітерації. Іронія в тому, що сенс тут кричить прямолінійно, але терміни з ігрової культури практично неможливо знайти в словнику.

Ця пісня використовує метафору відеоігор, зокрема жанру Soulslike, щоб розкрити боротьбу з депресією, самокопанням і страхами. Soulslike ігри славляться своєю складністю, відсутністю чекпоінтів, потребою у майстерності та частими смертями персонажа, що змушують гравця починати все спочатку. У пісні це стає символом життя, переповненого викликами та відчаєм.

Порівняння життя з "босфайтами" та неможливістю зберегти прогрес («чекпоінти не додали») говорить про відчуття нескінченного циклу проблем, що повторюються. Лінія «перед очима знов екран 'you died'» чітко вказує на неможливість досягти успіху, попри всі спроби.

Але найбільше мені сподобалася фраза «я візьму новий рівень у депресії та самокопанні». Вона показує, як психологічний стан може поглиблюватися, але ти, як Дядько Хауді, істерично смієшся горю в обличчя.Ця градація нагадує прогресію в іграх, але тут вона має іронічно негативний відтінок. Зазвичай ігри приносять радість і відчуття досягнення, але тут вони стають символом безвиході та виснаження. Це своєрідний парадокс: грати в "гру" життя, яка ніби налаштована проти тебе. Іронія в тому, що замість очікуваного задоволення від «level up� — ти отримуєш лише глибше занурення у свої проблеми. Попри важку тему, метафори в тексті додають особливого шарму пісні, роблячи її не тільки сумною, але й по-своєму близькою тим, хто звик долати власні "босфайти".

Ця пісня неодмінно сподобається зумерам. ВТМ тут звучать максимально попсово, м’яко і мелодійно. До того ж низка сленгових виразів і сильно спрощене звучання — найліпший шлях до серця зумерів і, звісно, до схвалення від оглядача Vanbiosa.

У пісні “Щирість” ми вже чуємо глибоких і депресивних Burned Time Machine. Текст про внутрішню боротьбу, страх втрати та невизначеність у почуттях. Кожен рядок говорить не лише про кохання, але й про невміння знайти гармонію між відчуттям власної цінності та стосунками з іншою людиною.

Куплет розкриває сильний конфлікт героя: він готовий пожертвувати власною душею заради кохання, але водночас усвідомлює, наскільки руйнівною може бути ця залежність. Його страх самотності поступається страху втрати когось важливого, що підсилює драматизм тексту.

У бриджі емоції стають ще напруженішими. Думка про те, що герой сумнівається у щирості почуттів іншої сторони, робить його біль більш виразним і реальним. Це не лише історія про кохання — це історія про сумніви, про спроби зрозуміти, чи є сенс у боротьбі за ці стосунки.

Приспів підкреслює цю тривогу образами: "скам’янілі обійми" — це парадокс, який чудово передає відчуття мертвого тепла і взаємного нерозуміння. А "пітьма наших душ" натякає на емоційний хаос, що панує у стосунках.

Аутро завершує пісню простою, але потужною заявою — бажанням бути прийнятим таким, який є. У цьому рядку чується сумна надія: якщо це неможливо, то герой готовий відпустити, хоч це й боляче.

Цей текст про щирість у найсильнішому значенні цього слова: про відвертість із собою і сміливість зізнатися в тому, що ми не завжди можемо контролювати власні почуття чи стосунки. Крайні чотири рядки першого куплету — це саме серце пісні. Дуже інтимно. Дуже по-справжньому.

Я так і не зміг зізнатися тобі
Що я зовсім не боюсь
Цієї самоти, але тебе втратити
Страшніше аніж смерть чомусь

І, на жаль, цей текст виділяється на фоні всіх історій Burned Time Machine. Він ідеально лягає в репертуар ellia, чомусь. Попри всю щирість лірики, не полишає думка, що воно якось ріже мені чи що. Та у жодному разі, я не вважю цю пісню поганою, слабкою чи прохідною. Незвично, що ВТМ настільки емоційно відверті.

Трек “Артерія” — другий найвідоміший хіт банди. Він вийшов влітку минулого року як сингл спільно з гуртом BLIND8. Тоді я його досить критично оцінив, але з того моменту пройшло чимало часу. Тепер ловлю себе на думці, що цей гітарний мотив мені подобається, і сам трек, загалом, доволі хороший. Мабуть, для цього потрібен був час, щоб переглянути своє ставлення до багатьох речей, що об’єднували мене з групою. Це такий добре відомий хіт, що я не бачу сенсу писати про нього багато. Єдине, що мені справді цікаво — це побачити реакцію на найпопулярніший трек 2023 року за 10 років. А ми переходимо до наступної історії.

Dreamcore.mp3 — найслабший, на мою думку, трек на альбомі. Це не тільки найлайтовіша композиція, яка звучить як гарний альт рок, але й без жодного чіпкого мотиву, який міг би запам’ятатися. Тому для мене не дивно, що найбільш зефірні пісні гурт розмістив наприкінці альбому. В цій патетичній обережності цікавіше послухати інтерлюдію “І в горі, і в радості”, яка, за іншого розкладу подій, могла б стати чудовим продовженням “Щирості”, але з фокусом на побут. Замість цього “Обскур” продовжує лінію рокових пісень. “Обскур” також вийшов синглом у колаборації з одеситами Afterme. Не вистачає лише фіта з Алексом Ярмаком для повної картини.

Попри примітивний рок-саунд пісні, синти зачіпають, хоча їм приділили замало часу, а вокал має хорошу хуковість. Уявляю його в середині сету, поміж бойовиками, на якомусь великому фестивалі. Цю пісню приємно слухати, розуміючи, наскільки спрощеним може бути звучання полтавців. Це не дратує, не є погано у даному випадку. Це просто факт, як виглядають розмиті межі у саунді БТМ.

“Гріх” — найбільш металкорна пісня на альбомі. Екстрим-вокал здається абсолютно неприродним, він викликає тільки негативні емоції і змушує обурюватися. Може, хлопцям варто було запросити вокаліста Grayshapes чи Nora Plan? Брейкдаун вперше не вразив: він занадто звичайний, таких я чув тисячі. Ймовірно, проблема в тому, що велика кількість подібних моментів просто втомлює слухача, а цей банально не чіпляє на емоційному рівні. Трек вийшов найбільш суперечливим: спочатку нагадав The Plot In You з їхніх останніх альбомів, але тут стільки непотрібних елементів, що бажання глибше зануритися у пісню одразу відпало.

Щодо лірики — це емоційний маніфест про зраду, втрату довіри і глибокий біль від розриву. Текст занурює слухача в атмосферу руйнівних стосунків, де любов перетворюється на залежність, а обійми стають пасткою. Наповнений болючими метафорами, що підкреслюють інтенсивність переживань. Фінальна фраза "Ми зрадили себе" акцентує, що ці стосунки стали руйнівними для обох.

В останній пісні “Омега” герой нарешті виходить з Лімбу, в який він сам себе загнав. “Омега” — це пісня про точку завершення, де страх перед кінцем стикається з внутрішньою необхідністю змін. Вона розкриває контраст між неконтрольованими емоціями та усвідомленням власної провини чи безпорадності. І хоча здається, що порятунок недосяжний, текст залишає простір для інтерпретації: чи це справді кінець, чи лише новий початок після повного руйнування?

Фінальний акт

Це був прекрасний досвід прослуховування альбому, аналізу лірики, постійного ресьорчу в Google, щоб з упевненістю сказати, що це найкраща робота Burned Time Machine. Написавши цю рецензію я відчуваю полегшення та чисту совість перед собою і гуртом, бо я проживав ці історії так само щиро, як і вони намагаються донести свою щирість.

Роки витрачених зусиль не пройшли дарма. Альбом виглядає цілісно, і перед очима проноситься справжня історія чувака з вулиці, який сам створив собі страждання і максимально ускладнив своє життя. У таких піснях, як “Поклик пустоти” чи “Щирість”, він є найбільш уразливим. У “Level Up” він живе віртуальним життям замість реального. В інших піснях страждає від нерозділеного кохання і екзистенційної кризи.

Поступово трек за треком Burned Time Machine розкривали характер свого персонажа, зближуючи його зі слухачем. Ліричний герой говорить мовою зумерів, він модний, нахапався англізмів, граючи в комп’ютерні ігри, і живе у віртуальному світі. У деяких моментах складалося враження, що вся ця драма — чисто прояв його бурхливої фантазії. Чи не проживає він уявне життя інших? Його особистість розпадається на етапи самовизначення, боротьби, болю і бажання змін. Його внутрішній світ переповнений хаосом і контрастами, він проходить через численні емоційні кризи, які, здається, ніколи не закінчуються.

Він спраглий знайти когось або щось, що зможе його порятувати, але ці пошуки не приносять бажаних результатів. Персонаж прагне до справжніх стосунків, де може бути собою, але його переконання і власні демони заважають йому відкрито проявити свої емоції. Його емоційний стан можна охарактеризувати як деструктивний цикл, де він спочатку намагається знайти вихід, потім усвідомлює, що цей вихід недосяжний, і знову замикається у своїх страхах і сумнівах. Вони є частиною цього кола, з якого важко вибратися, навіть знаючи, що кожна спроба лише погіршує ситуацію. Тому чи вибрався він з цього Лімбу особисто для себе — я не зрозумів до кінця. Бо в останній пісні він наче хоче повернутися на висхідну й знову почати робити помилки.

Попри загальний успіх альбому між кількома його треками є помітний контраст. Деякі, як, наприклад, “Гріх” і “dreamcore mp3”, виглядають швидше фоновими, прохідними композиціями, а не важливими елементами, які додають глибини. Тут, напевно, я сам собі засуперечив кажучи, що альбом є цілісним. Це не стільки проблема продакшену, скільки стилістичний вибір, який інколи відсуває емоційний компонент на другий план. Хоча ці треки і не погані, вони не вносять нічого нового і не викликають сильних емоційних вражень. Проте ця деталь не є суттєвою проблемою: на тлі сильніших композицій відчувається, що це просто моменти, що трохи розсипаються у концептуальності, і на майбутніх альбомах їх можна буде доробити. Саме ці більш виразні пісні з цікавими звуковими рішеннями роблять альбом вартим уваги і навіть можуть надихнути на кілька додаткових прослуховувань. Загалом альбом не вирізняється серед західних колег, але для української сцени ми маємо великий (не в значенні "найкращий", а в сенсі значущості) альтернативний альбом українською мовою в жанрі комерційного альтернативного металу для ширших мас, тому його успіх цілком передбачуваний.