Деякі тексти тримають напругу до останньої сторінки, інші своєю чергою викликають величезний спектр емоцій, однак не варто оминати теплі історії на вечір, повні рефлексій та ностальгії.
Сьогодні йтиметься про Євгенію Кузнєцову — авторку бестселера «Спитайте Мієчку», а також книжок «Драбина», «Вівці цілі» та нонфікшну «Мова-меч. Як говорила радянська імперія».
Про те, чи варті ці книжки своєї уваги та чому вони такі популярні — докладніше в матеріалі.
«Спитайте Мієчку» — дебютна книга авторки, написана у 2021 році, що занурює нас в історію двох сестер: Мієчки та Лілічки, які вирішують втекти від проблем у так званий «шелтер» до бабусі в село, щоб відпочити та перезавантажитися. Книга викликає надзвичайно приємні враження та комфорт. Роман сповнений гумору, жартів бабусі Теодори та казусних ситуацій, у які потрапляють героїні. Сам твір занурює в літню атмосферу, описує такі прості ситуації, знайомі кожному, та водночас дає підґрунтя для роздумів.
Однак, попри чарівно передану атмосферу, у творі значно бракувало детальних описів, що робило саму історію доволі простою, тут це зіграло на перевагу, ніж на недолік.
Другий художній роман Євгенії Кузнєцової «Драбина» читачі побачили на полицях книгарень у 2023 році, але цього разу оповідь зачіпала болючішу тематику для українців, а саме — про еміграцію на початку повномасштабного вторгнення. Головний герой Толік здійснив мрію: купив дім в Іспанії вдалечині від надокучливих родичів, облаштував усе на власний смак, та війна зруйнувала всі повітряні замки героя, адже родичі вимушено приїхали до нього.
Ця історія не лише про переживання українців на початку повномасштабного вторгнення та почуття емігрантів, а й про відмінності менталітету, нерозуміння Європою російсько-української війни та спростування вислову «хороші росіяни» за кордоном.
Між першою та другою книгами минуло 2 роки, за які авторський стиль став насиченішим та розлогішим. У другій книзі Євгенія Кузнєцова набагато краще розкриває героїв твору, а також діалоги та символи промальовуються набагато яскравіше.
Остання книга — новинка «Вівці цілі» — надрукована у 2025 році, занурює читачів у історію Яни, яка задля збору етнографічного матеріалу повернулася до України, до Дніпра, де колись мешкав її батько. Героїня знайомиться із сусідами, закохується, розпитує про традиції та свята. Самі розділи мають «святкові назви»: Катерини, Андрія, Миколая, Святвечір тощо.
Та в порівнянні з усіма творами авторки цей — найслабший. Традиції вийшли висміяними, герої карикатурними. Особливо дивним був монах, у якому, цитуючи книгу: «поєднувалась парадоксальна любов до буддистів і до козаків одночасно. У розмовах він скочувався то в козаччину, то в Махаяну».
Також англіцизми вибивалися з основного тексту й робили його низькоякісним: «В духовці пташки роздалися і стали схожі на Angry Birds», «Ти татова girlfriend?» тощо.
У новому романі оця «просторічність» мови як ознака стилю авторки лише зіпсувала враження від основного тексту, а головна ідея так і не була донесеною.
Читати чи не читати книги Євгенії Кузнєцової — справа твоя, але це точно ті книги, які, попри все, читаються легко й за один раз.
А що сподобалось / не сподобалось у книгах авторки тобі? Ділись у коментарях!
Журналістка: Софія Нечитайло
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко
Дизайнерка: Іванна Морозова
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
