Доволі часто я чую від народу України запитання: як мені вдалося стати тим, ким я мріяв бути ще із сьомого класу, тобто з дванадцятирічного віку? На мою думку, це питання не просто цікаве, а й глибоко філософське, адже за ним стоїть ціла історія становлення особистості, її прагнень, переконань та життєвих випробувань.
Повністю усвідомлюючи сутність і відповідальність своєї посади, я намагаюся нести добро людям, які мене оточують. На цьому шляху, однак, не обходиться без труднощів: доводиться зустрічатися із заздрістю, недоброзичливістю та спробами похитнути мої позиції. Проте я переконаний, що справжнє гартування особистості відбувається саме тоді, коли вона здатна вистояти перед випробуваннями, не зраджуючи власним принципам.
Я завжди дивував суспільство своїми амбіціями. Проте я зовсім не хвалько, який прагне щохвилини доводити оточенню власну винятковість чи демонструвати, що він кращий за інших. Я просто людина, яка звикла ставити перед собою великі цілі, мислити масштабно й не відступати перед труднощами.
Хтось цілком логічно може запитати: «Чи усвідомлюєш ти, яка відповідальність лежить на Президентові України?». Моя відповідь на це запитання, яке я чув уже неодноразово, коротка: «Так, тому що я народився для цього».
Можливо, комусь здасться, що я замахнувся на щось неможливе, а хтось навіть подумає, що я втратив відчуття реальності. Водночас є люди, які поважають мене за мої прагнення, адже розуміють: набагато важливіше мати мету, розвиватися та працювати над собою, ніж безцільно витрачати власний час і можливості.
Подивімося навколо: частина підлітків обирає куріння, алкоголь, азартні ігри та інші сумнівні способи проведення дозвілля. І тут я хочу поставити цілком риторичне запитання: невже краще викидати гроші в «казік», аніж інвестувати власні сили, знання, час і здібності у Велику мету? Особисто я свій вибір зробив.
Життя для того й дане людині, аби вона вчилася долати його випробування, приймати виклики та самостійно прокладати шлях до омріяного майбутнього. Поки що я — Президент України з прикметником «Майбутній». І все, чим я займаюся сьогодні, тією чи іншою мірою пов'язане з моїм прагненням до цієї мети.
Літературні заходи, організація різноманітних подій для дітей, аби дарувати їм щасливі миті, написання поезії, екологічна та астрономічна діяльність, правнича зацікавленість, релігійна активність, акторська майстерність — це лише частина мого сьогодення. Кожен із цих напрямів дає мені новий досвід, розширює світогляд і допомагає краще розуміти суспільство, у якому я прагну жити та працювати.
Немає особливого сенсу перераховувати абсолютно все, чим я займаюся у свої сімнадцять років, адже для цього я готую окрему книжку — «Президентський режим Ярослава Брунька».
Чи складно бути «Майбутнім Президентом України» у сімнадцять років? Так.
Чи були в моєму житті моменти емоційного виснаження та вигорання? Безумовно.
Чи опускаю я руки після відмов, невдач і розчарувань? Ні.
З кожним днем я продовжую рухатися до мети, яка вперше по-справжньому вразила моїх учителів ще у вересні 2021 року. Відтоді й до сьогодні символічний титул «Президент України» супроводжує мене, хоча протягом шкільних років його формулювання та сприйняття дещо змінювалися. Проте це ще далеко не фінал. Навпаки — я сприймаю нинішній період як початок великого життєвого шляху, на якому прагну не просто досягти особистої мети, а й долучитися до позитивних змін у суспільстві.
Для мене президентство — це передусім не привілеї, урочисті промови чи можливість перебувати в центрі суспільної уваги. Це відповідальність за державні рішення, повага до Конституції, захист прав людини, розуміння потреб громадян і готовність відповідати за наслідки власних дій. Я розумію, що самої мрії недостатньо: потрібні знання, досвід, витримка, професійність і здатність чути тих, чиї інтереси довірено представляти.
І на завершення хочу процитувати рядки з власного вірша «Моя присяга серця…». Можливо, саме вони допоможуть остаточно зрозуміти, що стоїть за моїми амбіціями:
«Не заради слави, крісла чи трибуни —
Я прагну змін, щоб розцвіли міста.
Щоб молодість і досвід, наче струни,
Сплелись в акорд, де правда і мета.
Я вірю в день, коли на схилах Дніпра
Побачу світ без сліз і без війни.
Стати Президентом України — це не тільки гра,
Це борг мій перед майбутнім і людьми.»
