Так часто доводиться грати ролі через те, що близькі, та й суспільство, не спроможні приймати тебе такою, як ти є. Панічні атаки й тривожні розлади в багатьох людей навколо викликають страх і нерозуміння, як діяти. І все, що хочеться зробити в такий момент, — закритися. Як страус, сховати голову в пісок або, як черепаха, — у панцир. Чи дійсно це гарне рішення?
Хоча яка різниця, якщо так простіше. І навіть пояснення свого стану не допомагають. Тебе сприймають як людину, з якою занадто складно. Твій стан сприймається як відхилення, і це навіть може відштовхувати людей, зокрема й партнера.
Відкриватися чи не відкриватися? Казати про свій стан чи мовчати й удавати, що все чудово?
Усе частіше хочеться обрати другий варіант. Бо так простіше. Так менше втрачаєш. Цікаво тільки, як довго це може тривати, як довго можна так жити.
Є класне рішення — антидепресанти. Чудово справляються з тривожністю та панічними розладами, але й забирають чимало: емоції, відчуття й лібідо. Бонусом іде набір ваги. Коли ти молода жінка, то якось не дуже хочеться на все це підписуватися. Але чи є інше рішення?
