Це розбір книги Джеймса Крюса “Мій прадідусь, герої та я”, з точки зору її корисності порад для письменства українською. Переклад Євгенії Антонівни Горевої.
Що то за книга така? Посібник, як писати героїв (персонажів, що свідомо вчинили якийсь героїчний вчинок). І оформлена як змагання між Малим, він же Хлопчак (оповідач, він же автор) і Старим, він же Великий Хлопчак (його прадідусь з вельми специфічним ставленням до життя і героїзму). І розрахована на десять-дванадцять років.
Якщо вам до рук потрапила скорочена версія (де написано переказ) - здайте на макулатуру, з двох причин - переказ, вибачте, російською. І друга причина - він вельми відцензурений. Тобто - що не так зробив німецький (у них сильна цензура на саме дитячу літературу, ніякої крові, грубощів, жорстких тем) лівий автор ще радянським перекладачам?
А от якраз історіями Старого і зробив “що не так”. Він і постраждав безвинно, бо — його історії майже всі про загибель чи беззмістовність героїзму, або взагалі такі, що в одній його історії Кортес — нормальна людина (це додуматись треба, знайти саме такий приклад з завоювання Мексики Кортесом, де обидва позитивних персонажа заслуговують страти. Повільної. Але Кортес просто відпустив тих двох.).
Прадідусь недарма досить часто звертається до подвигів Геракла, які той Геракл здійснював як спокуту за вбивство власної дружини та дітей. У Старого для таких оповідок є і ще одна причина — він знає, що йому вже недовго залишилось і таким чином готує свого улюбленого онука до поганих новин.
Малий, натомість, йде по класичній схемі “герой-переможець” і його персонажі завжди когось долають.
Тобто з гарного - це дуже наочний посібник, які бувають героїчні вчинки, зрозуміло і дітям.
А от з поганого — ПАЦИФІЗМ. Ні, я все розумію, це німецька книга, але це книжка про героїв, де наявна — 1 (одна) історія про активні військові дії, але чомусь не пояснюється, чого це Кортес, який далеко не дурний, зробив різанину в Чолулі. А там була дуже погана ситуація - Кортес спершу заслав до касіка (правителя) тої Чолули парламентерів, щоб дізнатися, чи касік за Монтесуму, чи проти. Замість хоч якоїсь відповіді конкістадори подивились з пагорбу на раптове жертвоприношення богам тих парламентерів. І поїдання тіл жертв, як в ацтекській релігії і заведено. Ну, тепер у Чолулі людей не їдять. Нема кому, бо та різанина і стосувалась тих, хто їв жертовне м’ясо, майже всього населення цього міста-держави.
