Атмосферне багаття для охочих:
https://youtu.be/VGlYxtkZUXI?feature=shared&t=3
«Жахливий день, жахлива ніч, саме ця паршива ніч».
- Якого мені випало загубитися у лісі одному?! З самим лише багаттям і парою сухих гілочок на додачу...
«Нещасний вогник, впале дерево, чого ще потрібно для заблуди мене».
- Та хоча б надію, може, план, візьму все що дадуть. А як трапиться мені хатка стара і зовсім не підозрілі ягоди, може й зостанусь тут відлюдником.
«Хоча, це мешкання тривало б не довго, скоріше до зими чи раніше».
- З іншого боку, якщо вибирати між лісом і голим степом, краще вже розташуватись серед дерев.
«Періодичний тріск деревини у вогні та місцеві комашки – єдина мелодія, в ефірі нашого лісового радіо».
- Але що я чую? Невже ритмічний звук ударних? А ні, просто нервове тупотіння ноги, яке мені не вгамувати.
«Лише цей стукіт, відокремлює тонкою гранню мене і бажання закричати на всю дичину. Можливо, з крихітною ймовірністю, саме це я маю робити. Кричати та сподіватись, що мене знайде не ведмідь та йому подібні».
«Або ж на звіра сподіватись? І живність сита, і я не мучитимусь. Тільки й залишається що зітхати від безнадії».
«Втім, не все так погано. Зараз рання осінь, не надто холодно, як під її кінець, і не надто сиро у сезон дощів. Ідеалом стало б літо, але мрій далі. Витрачай час даремно. Навіщо тобі шукати вихід з проблеми?»
- Поодинокі іскри плавно розлітаються довкола. Як поєтично звучить.
«А що як вони стануть причиною "тепла" для округи? Звучить жахливо, смерть для тваринок й травинок, зате розшукали б мене раніше. Та ще як, прийдуть злі пожежники в парі з лісниками й гарненько потопчуться по мені, вугіллю на землі».
«Але якби трава була така суха, то вогнище горіло б яскравіше, а язики полум'я вищі».
- Як там говорять? Вічно можна дивитись на вогонь? І скільки моя вічність триватиме? Хоч хвилин десять протягне? А якщо я гілочку докину? Ти подумай над цим, кострику, вигідна угода.
«До того ж, чи є толк знову йти за чимось сухим на розпал? Поки піду, поки знайду нещасну гілочку, полум'я згасне і пропущу теплі моменти».
- Ну, давай по новій, мій невидимий, неіснуючий друже. Нехай я тебе раніше й не вигадував. Розкажу заново, навіть прикрашу трішки, для ліпшого ефекту. Спершу був великий вибух, а потім... Що? Почав задалеко? Тобі не вгодиш. Наче нам є чим іншим зайнятись. Звичайно, добру розповідь гріх не повторити, та нове щось хочеться, наприклад, щасливий кінець. Хтось приходить і-і-і…
«Це я накрякав, чи бачу всяке?»
- Страшні очиці... Ви не могли б... Ем... Бодай залишитися на місці? Будь ласка? Або ви можете підійти ближче, звісно... Є й такий варіант. Ох, теж хочете погрітися? Не питання, будьте... Моїм гостем?
«Якщо так подумати, то гість тут я, як не дивись».
- А ваше хутро часом не загориться? Мабуть ні, враховуючи, як близько вляглися до вогню.
«Що ж, останні гілки погоди не змінять, та й залишати їх сенсу немає».
- Надто різко кинув? Даруйте, боюся підійти, ви зрозумієте.
«Мабуть, світло моїх очей скоро згасне, в прямому або переносному, багаття так точно».
- А? Вже йдете? Вдалого шляху! Напевно...
«Рідко когось проводжаю поглядом. Точніше ніколи».
«Будьте чемні зі своїми фантазіями, і вони відплатять вам тим самим. Я правильно зробив, людина з інтернету? А сліди це також частина вигадки? Якщо вклонюся слідам, це зійде за пік ввічливості?»
«Навіть так, відчуваю — назад повернуся вже не я, а той що витримає цей морок, переживе цю ніч».
- Зо-о-всім інша людина. Ага, життя з чистого аркуша.
«Не те що б сторінки чимось заповнені, але фраза то знакова, чого не скористатись. Це ж такий життєвий досвід. Можна буде малечі розповідати: "А я у вашому віці вже у лісі виживав! Вогнище горіло всю ніч, з кількох гілочок, да-да."
- Ох... Страшні очиці, ви повернулися. Вибачаюся, грітися нам залишилося не довго.
«Можливо й мені особисто».
- Що це у вас? Не може бути! Гілочки з листочками? Та сухі до того ж? Ти це бачиш кострику? Житимеш ще трохи. Радий? Я дуже!
«Навіть колода здається пом'якшала. Чи то моя срака адаптувалась. Може я природжений виживальник?»
- Що ж це я, дякую за гілочки... Просто очиці, грубо вас обзивати, після такої допомоги. Тепер ми зможемо посидіти біля вогню ще трішки.
«Ну й навалило ж диму від листя. Втім, для розмаїття то нічогенько. Якби зараз був день, зіграв би в індіанців. Інакше кажучи, серйозна морда з твердими намірами подала б сигнали димом. У процесі спаливши єдиний одяг, залишившись напівголим ідіотом».
- Ну нічого, зате тут сиджу я, вдягнений ідіот! Який вигадав собі, що добре орієнтується у лісі. Розумом не здивую, та який талант! Багаття робити вмію!
«Із запальничкою та кросвордом, забутим у кишені. В якісь то вік, забудькуватість це позитивна риса».
- Ви так затишно влаштувалися, очиці. Я б теж приліг, тільки в мене, крім колоди, нічого немає, а вона навіть не п'яти зіркова. Очевидно заощадили на сервісі. Принесіть мені книгу скарг! Або персонал покличте, я їх цілий день не бачив. Заклад взагалі не думає про відвідувачів.
«А може це особливі умови для екстремалів? Тоді всі скарги лише мої особисті проблеми».
- Ось так ми й з'ясували, це не курорт завинив, а мій адаптейшен. Нічого не поробиш. Адже підвид мій – людина-домашня, звичайна.
«Так мене посмертно і підпишуть. Якщо взагалі розмістять у музеї. Хоча кремація завжди мені більше подобалася, раптом справді десь усі розглядатимуть мої кісточки».
- І ніхто навіть не спитає дозволу! Навіть не спробують! Я можу і відповісти з того світу! Впущу свою щелепу їм на макітру в знак протесту. Так і зроблю…
«Про що я ще не думав? Таки хочеться розпочати з великого вибуху, але публіці не подобається».
- Хто я такий, щоб до них не прислухатися. Он, навіть містер очиці погоджується.
«Або просто фиркнув по неволі. Зі мною і не таке буває, коли сплю».
«Ця завтрашня людина, яка точно не я, відсипатиметься за нас двох! І від'їсться обов'язково. Важко йому буде відновити нормальний режим нажору. Добре, що то не я, ага».
- А відколи взагалі земля посвітліла? То що, ранок на горизонті? Ну треба ж таке, містер очиці, ви уявляєте… Шустрий який, тільки грівся біля вогнища, а тепер і слід застиг. Вельми корисне вміння. Особливо! Коли комусь що знадобиться від старого мене. Потрібно обов'язково освоїти. А зараз... Згадати б звідки я прийшов.
