В дзеркалі – чужий силует,
Очі – мов крига, без тепла.
Де ж я, колишня, мій портрет?
Де та душа, що вільно йшла?
Кроки – немов чужі, скуті,
Слова – не мої, як з-за стін.
В пастці себе я, замкнута,
В світі, де кожен – як чужий.
Голос в душі – тривожний дзвін,
Питає: "Куди ж ти пропала?"
І я блукаю, мов одна,
В пошуках себе, що вже впала.
Та є іскра, мов маяк,
Кличе вдалину, де мрія сяє.
Я йду, хоч кожен крок – як знак,
Де глибині душі чекає.
трагічна історія про втрату, самотність і мовчання, що залишається після людини
Від дедлайна до дедлайна ми блукаєм,
Хочеться просто зникнути
Коли мова йде про сенс, ми приходимо до того, що він є відлунням якихось універсальних ідей. Весь контекст який продукує свідомість і несвідоме людини забарвлений цими ідеями, та лише по контексту їх можна розпізнати та виокремити з поміж загального шуму який вони генерують.
Я не лікар. І хоч я і маю цей розлад, діагнозтований лікарем, я не можу стверджувати що всі пункти правдиві на 100%. Я лише зібрала дивні речі, характерні для цього розладу, які я називала просто дивацтвами.
Коли мова йде про сенс, ми приходимо до того, що він є відлунням якихось універсальних ідей. Весь контекст який продукує свідомість і несвідоме людини забарвлений цими ідеями, та лише по контексту їх можна розпізнати та виокремити з поміж загального шуму який вони генерують.
Я не лікар. І хоч я і маю цей розлад, діагнозтований лікарем, я не можу стверджувати що всі пункти правдиві на 100%. Я лише зібрала дивні речі, характерні для цього розладу, які я називала просто дивацтвами.
