В дзеркалі – чужий силует,
Очі – мов крига, без тепла.
Де ж я, колишня, мій портрет?
Де та душа, що вільно йшла?
Кроки – немов чужі, скуті,
Слова – не мої, як з-за стін.
В пастці себе я, замкнута,
В світі, де кожен – як чужий.
Голос в душі – тривожний дзвін,
Питає: "Куди ж ти пропала?"
І я блукаю, мов одна,
В пошуках себе, що вже впала.
Та є іскра, мов маяк,
Кличе вдалину, де мрія сяє.
Я йду, хоч кожен крок – як знак,
Де глибині душі чекає.
трагічна історія про втрату, самотність і мовчання, що залишається після людини
Від дедлайна до дедлайна ми блукаєм,
Хочеться просто зникнути
У статті розглядається тема ролей, які ми приміряємо в житті, та вплив стресу й регресу на наше сприйняття себе під час війни. Автор ділиться особистим досвідом зміни ідентичностей та важливістю збереження внутрішньої рівноваги.
Довгочит про відношення до себе та наші проекції на інших
У статті розглядається тема ролей, які ми приміряємо в житті, та вплив стресу й регресу на наше сприйняття себе під час війни. Автор ділиться особистим досвідом зміни ідентичностей та важливістю збереження внутрішньої рівноваги.
Довгочит про відношення до себе та наші проекції на інших
