з чого почався мій поетичний шлях (наразі текст не актуальний, але ця публікація буде пам’яттю про цей період)
ти те що ховаєш від себе не те що ховаєш від них
ти свій ескапізм ти свій увесь біль
пронесений через світ,
захований в поличках потяга до Львова
п'ята ранку вокзал валізи мама втома
ти точно приїхала додому?
ти темрява зоряність сховок
між тебе ховається не одна стопка секретів минулого чийогось і свого
ти тривога і ти кричиш чимдужче виступаючи на краплинних та люди навколо не чують відлуння криків
шукаєш безпеки шукай і загрозу
хочеш бути охороненою – шукай від чого на цей раз
ти знаєш сценарій минуле повторюється
знайди сценариста й відпизди його
бо це перебор ЦЕ ПЕРЕБОР
безсильно падаєш глибше і глибше
пляшка за пляшкою голоснішаєш
в п'яном угарі намагаєшся вмити обличчя
ніхто не повинен бачити цей стан ніхто не повинен бачити цей стан ніхто не повинен бачити цей
та люди бачать, як з собою борешся
як спочатку погано а потім – боляче
ти буквально пишеш вірші про біль який виношуєш в собі по два три роки і ніколи нікому не розповідаючи пишеш лиш маленьке оповідання чотири на чотири строфи між рядків лишаючи посилання на авторство
це ти, це ти пережила цей досвід, об який ти дуже обкололась хоч обіцяла ніколи не вестись з поганою компанією
і стала її амбасадором.
читаєш що пишеш, про що і коли,
і тобі настільки сильно соромно
ти так червонієш що можна намалювати серп і молот на твоєму обличчі і ти вилитий прапор СРСР
ти так панікуєш що ручки трясуться і голос ти так панікуєш що тіло втрачає свідомість ти так панікуєш що краще відростити знову волосся аби ти змогла ховатись ти не хочеш про це писати а я твоєю рукою намагаюсь
дай мені волю
я – це ти
я хочу свободи хоча б раз у житті
відчути, як це – бути в твоєму тілі
чому всі кажуть, яка ти красива і мила,
якщо я знаю своє обличчя і
я би ніколи не хизувався ним?
