Бува — над тобою нависне гроза,
та небо здається напрочуд чужим.
Неначе так стрімко щось в скронях згаса —
і світ полотном загортає блідим.
Це значить, що ти залишився один.
Слова твої — лиш нерозбірливі звуки,
незнаних ніким зоресвітніх створінь.
Та думка твоя — непідвладна наукам
й приблудним химерам твоїх сновидінь.
Згорівши дотла, щоб почати спочатку
і знову відчути, що дні мають лік.
Ти в холоді вбачиш відтінки тепла
та спалахи світла на чорному тлі.
Як хвилі невпинно хвилюють турботи,
із істин шепочуть окремі слова —
таємні пророцтва у первісних нотах —
так чітко й непевно безмежність співа.
Хтось стиха замкне за собою всі двері,
лишивши тебе під ковдрою снів.
І виведе білим на чорнім папері
останні слова із забутих рядків:
"Розступиться темінь під владою світла,
затихнуть всі хмари й настане твій час —
коли ти навчишся вбирати повітря,
коли ти згадаєш із чого почавсь."
♫ Helios – Bless This Morning Year
