30 березня 2026 року в місті Познань (Польща) розпочався судовий процес над Євою Зграбчинською - польською активісткою, завдяки якій понад 500 диких тварин з України знайшли нові домівки у спеціалізованих заповідниках по всьому світу. Як журналістка та зоозахисниця, я долучилася до цієї справи ще у квітні 2024 року, коли проти Зграбчинської були висунуті перші звинувачення, у яких фігурували українські евакуації. Уже тоді, аналізуючи фінансові звіти та загальні результати її роботи як директорки, у мене виникли серйозні сумніви щодо обґрунтованості цих звинувачень. За два роки розслідування та після зміни менеджменту Познанський зоопарк із одного з найвідоміших у Європі перетворився на проблемну установу. Втім, варто розібратися детальніше, адже інколи саме час показує, наскільки абсурдними можуть виглядати звинувачення для тих, хто розуміє контекст.
Єва Зграбчинська - одна з найвідоміших фігур у сфері захисту диких тварин у Центральній та Східній Європі. Зоологиня, докторка біологічних наук, авторка книжок про тварин, дослідниця та багаторічна директорка Познанського зоопарку (2015–2024), вона поєднала академічну науку з практикою порятунку тварин у кризових умовах: від незаконного утримання до зон воєнних дій. У професійній спільноті її ім’я добре відоме: усі, хто працює з евакуацією та реабілітацією диких тварин у регіоні, так чи інакше стикалися з її діяльністю. Зграбчинська стала публічним обличчям боротьби проти хутрових ферм у Польщі. Одним із найрезонансніших результатів стало створення у Познанському зоопарку простору для лисиць, врятованих із ферм. Цей кейс отримав широкий суспільний резонанс і призвів до того, що у 2025 році Польша повністю заборонила виробництво хутрових виробів. Замість сидіти і чекати вироку десь років 5-6-7, Зграбчинська створила свій притулок для диків тварин, які постраждали від рук людей, одними із мешканців якого стали як раз врятовані лиси.
Ще одним напрямом, який приніс Єві Зграбчинській широку відомість, стали резонансні випадки вилучення диких тварин із нелегального або неналежного утримання. Серед них - прийом у Познанський зоопарк великих хижаків, зокрема левів і тигрів, які утримувалися в приватних колекціях або циркових структурах без належних умов. Один із найбільш показових кейсів пов’язаний із транскордонними перевезеннями тварин через територію Польщі, коли виснажені тигри, призначені для подальшого нелегального переміщення, були вилучені та передані до реабілітаційних центрів. Іншим гучним прикладом стала участь зоопарку у прийомі хижаків, евакуйованих із України у 2022 році, які до цього утримувалися у приватних міні-зоопарках і фактично опинилися у зоні бойових дій. У цих операціях Познанський зоопарк виступав не лише як місце тимчасового утримання, а як ключовий вузол міжнародної співпраці, для подальшого розміщення тварин у спеціалізованих притулках Європи та світу.
Як українськи тварини стали заручниками політичних ігор у Польші.
У європейському законодавстві щодо утримання диких тварин діє жорстка логіка: у випадках, коли тварина отримує тяжкі травми, не має шансів на повноцінне відновлення або не може бути утримувана відповідно до стандартів безпеки, рішенням часто стає евтаназія. Це особливо стосується диких хижаків, які потребують спеціалізованих умов, ресурсів і довготривалої реабілітації, що не передбачена класичною моделлю більшості зоопарків. Саме на цьому тлі рішення Єви Зграбчинської у 2022 році виглядає принциповим зламом підходу. Під час повномасштабної війни в Україні, коли до Польщі почали масово надходити поранені, виснажені та травмовані тварини, Познанський зоопарк був фактично переформатований у реабілітаційний центр. Що, доречі, отримало велику підтримку у суспільстві. Фінансовий вимір цієї діяльності також має принципове значення. Хоча публічно не фіксується сума коштів, залучених особисто Євою Зграбчинською, її робота була інтегрована у масштабну міжнародну систему допомоги тваринам з України.
Зокрема, через мережу Європейської асоціації зоопарків і акваріумів (EAZA) було зібрано понад 2 мільйони євро для підтримки українських зоопарків, значна частина яких надійшла вже у перші місяці повномасштабної війни. Паралельно міжнародна організація IFAW, яка співпрацювала з Познанським зоопарком, надала понад 1 мільйон доларів грантової допомоги на евакуацію, лікування та утримання тварин. У цій системі Познанський зоопарк виступав як один із ключових логістичних і реабілітаційних центрів, через який проходили врятовані тварини перед подальшим переміщенням до спеціалізованих притулків у Європі. Це дозволило створити проміжну, але критично важливу ланку - простір, де тварини могли стабілізуватися, отримати ветеринарну допомогу і «прийти до тями» після пережитого стресу, перш ніж вирушити до своїх постійних місць утримання.
У практичному вимірі це означало зміну самої логіки роботи: замість швидких рішень про евтаназію або негайне транспортування у віддалені притулки, тварини отримували час, інколи єдиний шанс на життя. Після первинної реабілітації у Познані їх транспортували до спеціалізованих центрів у Європі, де вони могли залишитися на довічне утримання у більш природних умовах. Таким чином, Познанський зоопарк став не фінальною точкою, а транзитним і відновлювальним вузлом у міжнародній системі порятунку диких тварин.
У 2024 році справа Зграбчинської перейшла у кримінальну площину. Проти неї було висунуто низку звинувачень, зокрема щодо можливого зловживання службовим становищем, порушень у сфері публічних фінансів та управлінських рішень, які могли призвести до збитків. Сама Зграбчинська не визнає провини, наголошуючи, що діяла в межах інституційних процедур і з погодженням відповідних служб. У цьому контексті справа набуває ширшого значення - як конфлікт між різними моделями управління та баченням ролі зоопарків у сучасному суспільстві.
Українська сторона залучена як свідки у справі. Ми змогли забрати за ці два роки майже всіх українських врятованих тварин з зоопарку до нових домівок по світу, але долі однієї з врятованих мавп та сліпого вовка залишаются невідомими. Сам суд обіцяє бути довгим: заявлено 72 свідка, що означає, що тільки на те, щоб почути всі свідчення за польским Законодавством, знадобиться 5 років. Головні фінансові претензії до Зграбчинської безпосередньо торкаються нашої евакуаційної діяльності - її обвинувачують у заробітку на створенні кліток. Оскільки у цих клітках транспортувались саме українські тварини, тож українці безпосередньо пов'язані з цією справою. Перші покази по справі вже давали декілька українців поки йшло розслідування прокуратурою.
За два роки, з тих пір, як Зграбчинська була відсторонена від обов'язків директора зоопарку вона створила свій власний реабілітаційний центр для диких тварин під Познаню. Наразі восени 2026 там проживає більше 350 врятованних тварин: єноти, лисиці, нутрії, віслюки та багато інших.
Сьогоднішній суд над Євою Зграбчинською виходить далеко за межі локального конфлікту. Це справа, яка ставить під питання не лише управління окремим зоопарком, а й саму модель сучасного зоозахисту в Європі — між інституціями, активізмом і реальною практикою порятунку тварин. Оскільки більшість звинувачень, при більш детальному розгляді викликають багато сумнівів, коли розумієшся на тому, як реально проходить евакуація тварин, тим паче із зон бойових дій і в якому стані вони реально приїзджали до Познані з України.
Досвід останніх двох років нового управління показує: замість розвитку міжнародних проєктів Познань дедалі частіше опиняється в центрі скандалів, а фінансові показники зоопарку суттєво погіршилися. Це приклад того, як управлінські рішення можуть мати значно серйозніші наслідки, ніж задекларовані «реформи». Колекція тварин у зоопарку в Познані за нового керівника скоротилась майже вдвічі, а скандали досить сильно вплинули на відвідуванність та економіку зоопарку, але то вже зовсім інша історія, яку я розповім трохи згодом.
Лазуткіна Олена, журналістка-розслідувач та зоозахисниця
