Надважливим моментом було визнати, що я більше не вивожу.
Це було цілковите пекло. Звісно, суб’єктивне, уявне пекло. Але ж із середини затопленої емоціями психіки все переживається надреально.
Колосальний тиск на службі і повна відсутність відчуття тилу вдома, відсутність дому. Біг по цих колах пекла згори донизу і знизу догори лишив мене без сну, холодного розуму, і як наслідок, я почав руйнувати себе і своє життя. Сон був рваним — по 5 годин на добу і не поспіль. Спорт не рятував взагалі, а тільки піднімав стрес до нових висот. Норматив по кортизолу я здавав "п’ятирічку за рік." Я почав заїдати і набрав ще більше, не встигнувши скинути те, що придбав у нерівних боях у львівському котлі.
Робота сипалася з рук, а концентрація на чомусь одному довше, ніж на 15 хвилин, здавалася неабияким досягненням. Я ні з ким не ділився своїми переживаннями, і це теж не покращувало ситуацію. Я настільки звик до особистої терапії, що коли вперше за понад 5 років лишився без спеціально навченої людини, з якою говорив про себе, виявився неспроможним вирішувати це питання.
Зміни на роботі як маркер
Робота (саме заробіток грошей) для мене завжди була чимось вторинним — необхідним для реалізації моїх бажань і досягнення цілей (цікаво, чому так). Як не дивно, поштовхом до витягування себе з дупи стали зміни на роботі. Робота, з якої неможливо звільнитися, яка не приносить грошей, задоволення, і яку треба вчитися любити.
Це сталося, коли у мене забрали один з проектів, і я зрозумів, що це кінець. Я не можу дозволити собі стати тягарем для команди, яка на мене розраховує. Але головне — через свій психоемоційний стан я втрачаю можливості і щось цікаве і важливе у своєму житті, чого не зможу прожити ще раз. Тобто, замість того, щоб жити своє життя, я витрачаю його на варіння в емоціях.
І саме тоді я визнав: мені потрібна допомога.
Перший досвід антидепресантів
Це мій перший досвід антидепресантів, і він цікавий. Це було як дивитися відеошпаргалку, яку я постійно розповідав клієнтам. Ось я розповідаю, що мене хвилює. Ось я показую аналізи і висновки ендокринолога та невролога (так, це перше, що я зазвичай рекомендую своїм клієнтам — пройти огляд у цих фахівців). Ми обговорюємо симптоми, варіанти антидепресантів, дозування. Важливо підібрати дозу так, щоб проблема не зникла повністю, але залишалася фоном і не затьмарювала все життя. Це важливий нюанс: саме з внутрішнього конфлікту народжується енергія на зростання і нові кроки в житті.
Пізнє рішення
Я шкодую, що не зробив цього на пів року раніше. Багато рішень і дій було зроблено під впливом емоцій, які не розрізнялися як реальне чи емоційне. Це відводило мене від щирих бажань і цілей.
Висновки
Як обіцяв, це буде не тільки про ниття, а ще й про висновки:
Просити допомоги важливо. Не вирішити проблему за вас, а саме допомогти вам із нею. Антидепресанти — така ж допомога, як і будь-яка інша підтримка, але для психічного, а не фізичного.
Якщо проблема здається величезною, то сигнали про це були вже давно. Не варто чекати, поки ситуація стане настільки критичною, що її доведеться вирішувати надзвичайними засобами. Важливо звертати увагу на менші ознаки ще на ранніх етапах, щоб уникнути руйнівних наслідків.
Ваші звички важливі. Якщо різко зникає одна з них, задумайтеся, чим ви за це заплатите.
Ваш психоаналітик в ЗСУ.
#психоаналітиквЗСУ
Part Two. Help. Help Comes in Different Forms
A crucial moment was recognizing that I couldn’t handle it anymore.
It was complete hell. Of course, subjective, imagined hell. But from inside an emotion-flooded psyche, everything feels intensely real.
The immense pressure at work and the total lack of a sense of home or support, running through these circles of hell, back and forth, left me without sleep, without clear thinking, and, as a result, I began to destroy myself and my life. My sleep was broken—five hours a day, and not consecutively. Sports didn’t help at all, only raising my stress to new heights, so much so that my cortisol levels were off the charts. I started stress-eating, gaining more weight, unable to lose the weight I had gained during the intense battles in the Lviv “cauldron.”
Work slipped through my fingers, and staying focused on one thing for longer than 15 minutes felt like an incredible achievement. I didn’t share any of this with anyone, which only made things worse. I was so used to having personal therapy that, for the first time in more than five years, when I was left without a specially trained person to talk to about myself, I found myself unable to handle it.
Changes at Work as a Marker
Work (specifically, earning money) had always been something secondary to me, a necessity to fulfill my desires and achieve my goals (which is an interesting topic for study on its own—why is that?). Strangely enough, what started to pull me out of my misery was work. A job you can’t quit, that doesn’t bring money or satisfaction, and that you need to learn to love.
This realization hit me when one of my projects was taken away from me. That’s when I understood it was the end of the line. I couldn’t allow myself to become a burden on the team that was counting on me. And most importantly, I was losing opportunities and important, interesting things in my life because of my mental state—things I wouldn’t get the chance to experience again.
Instead of living my life, I was wasting it on simmering in my emotions.
And that’s when I admitted it: I need help.
My First Experience with Antidepressants
This was my first experience with antidepressants, and it was interesting. It felt like I was watching a cheat sheet video that I used to tell my clients about. Here I am, explaining what’s bothering me. Here are my test results and the conclusions from my endocrinologist and neurologist (yes, that’s the first thing I usually recommend to all my clients—get checked by a neurologist, endocrinologist, and gastroenterologist). We discussed the symptoms and the types of antidepressants, talked about the dosage. It’s important to get the dose just right—not too strong to make all the emotions disappear completely, but enough to leave some background noise to deal with the underlying issue that led to this emotional apocalypse.
This is a critical nuance: from that inner conflict, the energy for growth and new steps in life is born.
A Late Realization
I regret not doing this six months earlier. Many decisions and actions I made were colored by emotions, made under pressure from that emotional wave, which my psyche could no longer distinguish as real or emotional. This pulled me away from my genuine desires and goals.
Conclusions
As I promised, this won't just be whining, but some takeaways as well:
Asking for help is important. Not to solve the problem for you, but to help you with it. Antidepressants are just another form of help, like any other, but for your mental health, not your physical.
If the problem seems enormous, you probably missed the warning signs much earlier. It’s not about waiting until the situation becomes critical, when extreme measures are necessary. The key is to notice the smaller signals earlier, before it all falls apart.
Your habits matter. If one of them suddenly disappears, consider what you’ll be paying for that loss.
Your psychoanalyst in the Armed Forces.
