Свої признання я записав на папері і віддав Параньці. Після цього пішов до діда. До діда я заходив кожного вечора. І ось якось одного вечора сталось, Федір Михайлович якраз чистив бульбу, тоді як Ігор Анатолійович приспокійно лежав на дивані і дрімав. Ігор Анатолійович чекав на жарену бульбу, яку зготоує дідо. І це не був егоїзм, так як Ігор Анатолійович по при його порок - п'янство, був трудолюбивий і з радістю б поміг діду. Але дід вважав що лупина,яку зчищає Ігор Анатолійович, дуже груба і не довіряв йому чистити бульбу. Я сів біля діда і він подав мені ножик.
Я почистив декілька бульбин, дідо забрав у мене назад ножик і сказав, що сам дочистить. Тут то він і сам почав говорити мені свою історію. Я йому недавно розказав про Юстину і Грушеньку, тому, видимо, щоб не бути в боргу, він вирішив розказати мені свою і сторію.
Був я тоді молодим, років 24-25. Був в одному місті, по одних справах, точніше через відсутність будь-яких справ я був в тому місті і сталось так, що на душі мені в той день було тошно. Був ранок. Я знаходився на ріці. До води було далеко, там були зарослі, корчі і я між цими зарослями і корчами лежав на піску. Я був один.
Недалеко я почув шум чоловічого і жіночого голосу. Я був тоді розбитим повністю, так що ці голоси мене не цікавили. Голоси росли в силі. Чи не йдуть вони прямо на мене ? Не знаю чого, але я не хотів ні з ким зустрітись. У моменти коли я розбитий, я не хочу ні зким зустрічатись, навіть з випадковими людьми. Щоб переконатись, що вони мене не побачать і що вони далеко від мене, я встав і глянув у їх бік. Я не бачив їх, бо там було все заросло, був кінець травня, все якраз буяло, цвіло, і там було багато сосен. За декілька секунд я побачив її і його. Вона мене так вразила, що я пішов за ними. Деколи я їх втрачав з вигляду, бо все кругом в корчах і в соснах, але я їх наздоганяв і потихо йшов ззаду них. Дівчина ця оглядалась, чи не йде хтось за ними, чоловік йшов впевнено і нічого не боявся.
Скоро вони опинились на невеличкій галявині, галявина не велика, приблизно як кімната в будинку. Галявина була уся в річковому піску. Але посередині росла сосна. Кругом галявини росли корчі, так що ця галявина була ніби таким маленьким острівцем серед заростей. Здається чоловік був тут у перше, а дівчина, яка його вела, знала і не раз бувала на цій галявині. Галявина ця була далеко від води і це був такий собі якби кусочок пляжу, далекий від ріки, такий собі секретний пляж. Але його мож проглядати. Я причаївся, спочатку не зручно і не вигідно для спостереження, але потім знайшов місце на невеликій возвишеності де видимість була хороша.
Дівчина почала роздіватись. Повільно, але майже не встидаючись чоловіка. Він не порушно стояв і дивився. Я бачив її без плаття в одній нижній білизні. Я роздивився уважно, бо вона позувала йому, він тільки мовчки розглядав, він не торкався її і видимо і не планував того, вона теж привела його сюди не для цього. А для чого саме вона позувала йому, тоді як він її не фотографував, тоді ще і фотоапаратів не було, і не малював він її, для чого ж саме було то позування, я тоді не знав і не думав про це. Я навіть не вірив в то що бачать мої очі.
До тепер пам'ятаю її. Середнього росту, може навіть і чуть нижче середнього. Вона була не словянської зовнішності, це була якась чи то циганка, чи то молдаванка, досить смуглява, але не чорна. Чоло її було широке, високе і в горі чуть наклонялось назад, вже перед самою лінією волосся. Волосся вона підібрала назад. Волосся її було темно-коричневого, а в деяких місцях, світло-коричневого, вигорівшого на сонці, кольру. Ніс був прямий, але в кінці чуть задирався догори, а губи ? Особливо коли вона посміхалась, губи її розходились уліво-вправо, а не догори. Особливо, прекрасно, розтягувалась її верхня губа і ніби чуть-чуть привідкривалась догори. Зубки, молочно білі і маленькі, дрібненькі і між передніми двома був проміжок, так що думаю мож було сірник запхати. Втім, посмішку її я розгледів уже пізніше, коли говорив з нею,а тоді, я не міг розгледіти через відстані такі деталі, але я забігаю на перед.
Здалеку я бачив як вона знімає лівчик. Вона його обережно склала і положила на плаття, яке вже було складене перед цим. Мене здивувало, що дівчина так безцеремонно і безстидно, запросто може оголити свої груди, але так ніжно, так обережно, ступити спеціально чотири кроки, щоб лівчик поставити на плаття, а не кинути у пісок. Здавалося, перший, набагато гірший поступок вона робить з легкістю, забруднити себе це для неї легко, а ось забруднити річковим піском предмет свого одягу,- це вона не зробить.
Я знаю, що вона перед ним оголилась повністю, ненадовго, на хвилину-дві, буквально, але коли почувся якийсь звук, щось ніби як гілка зламалась десь далеко, то вона тут же обернулась і прикрила обною рукою свої груди, а іншою - губи на обличчі, так з дві секунди вона простояла, дивлячись у місце, де був звук, а потім повернула голову до того чоловіка і питаючим поглядом глянула на нього, при чому губи її так прекрасно, так красиво вигнулись у посмішці, але не в боки, а вниз. Вона часто взглядувала на нього, а він давав їй якісь команди, як покрутитись, як підняти чи розвести руки, чи ноги. Виконувала вона його команди без обговорень і думаю, переживала чи вона пройде цю перевірку. Цей відбір. Вона почала вдягатись.Я вже знав, що відправлюсь за ними обома куди б вони не йшли. А... ще ноги і руки, зовсім якісь дитячі ноги і руки, років їй було десь 20, може на рік-два більше, або менше. Скоріше навіть менше. Тілом вона була рівна, талія і плечі не виділялись, але вона так гармонійно, так красиво була складена, форм там не було, все було таке мініатюрне і просте, так що хоч і малого росту, але струнке її смагле тіло, здавалось було витесане, вирізьблене, намальоване чи зліплене якимось майстром і хоч нічого там особливого не було, але нічого і не бракувало. Нічого зайвого там не було, як мені здалось, ні складки, ні припухлості, але і ніяка кісточка не виднілась. Здавалось, вона була створена, створена і призначена для того, про що вона мені сама і сказала потім. Але я забігаю знов на перед.
Я йшов за ними, але я їх втратив - коли вони обоє сіли в карету. На дворі був десь 1904-1905 рік. Але це не була їхня карета. У цьому місті була вулиця, де завжди були вільні кучері, фірмани, з своїми каретами, і людина за певну плату могла скористатись ними. Карети були як відкриті, так і закриті, де пасажирів не видно. Пара ця вибрала закриту карету. Вони поїхали і я не рішився найняти кучера і поїхати вслід за ними. Я відпустив її. Яке моє діло хто то така, хто це з нею був і чим вона планує займатись ? Я догадувався, чим вона буде займатись, як заробляти собі буде на своє життя. А ще я чув, у нас проституція зборонена, але в цьому місті був один будинок, його назвивали по різному : будинок втіхи, будинок терпимості, віруючі люди називали його будинком розпусти. Кому втіха, а кому розпуста. Я думав що вона буде там. Власник цього будинку, це двоюрідний брат якогось великого чиновника у сусідньому місті. Раз у місяць, власник цього будинку, заносив чемодан до певних людей і залишав його там. Тому міліція цей будинок не бачила, хоча проституція офіційно заборонена законом, лиш мами старались не водити своїх дочок по тій вулиці де був цей будинок. А деякі часто закривали очі своїм дочкам, коли бачили на вулиці таку жінку, всю розмальовану і напідпитку. Вони часто були напідпитку. Сплять вони довго, до обіду. Встають тяжко, неохоче а далі звичний туалет,- приводять себе в порядок, мазі, креми, зачіски. Роблять вони це поволі, не спіша, роблять це з розбитим виглядом лиця і серця. Якби нанімо, вони навіть між собою не говорять в той час, лише одна чекає поки інша з ванни вийде, друга чекає поки туалет звільниться. Зеркало було там не велике, так що вміщалось там двоє-троє, зато дзеркало було увесь ріст. Біля дзеркала була деколи і штовханина, дзеркало тоже було предметом спорів, а часто і сварок.
Так тривало до години п'ятої. Тобто 4-5 годин, ці жінки, яких було там з десяток у цьому домі, 4-5 годин вони тратили щоб привести себе в порядок і коли більш-менш це було зрроблено, тяжко, довго, без, напевно, єдиного промовленого слова між ними, без ніякої радості, а навіть з якимось розбитим, розсипаним, розлитим виглядом.
Потім вони збирались у маленькій кімнаті, де було вино і виноград, чи апельсини, деколи виноград і апельсини мінялись лимоном. Закуска була ароматна і фруктова, щоб перебивати запах вина і перегару, зато вино було самої низької якості і саме дешеве. Це все купляв власник і вино і закуски і це не йшло в рахунок зарплати. Цей, такий стіл, накривався на пів години, з 17.00 до 17.30 і був безплатним для жінок. Жінки заходили туди вбитими, а виходили зовсім іншими. Вони виходили зі співом, заливались сміхом і обнімали друг-дружку. Махали своїми веярами і розказували одна одній самі смішні і веселі історії. На 17.30 уже були музиканти, а у 18.00 у жінок починався робочий день. До ранку музика, шум, сміх, спів, жарти, жрачка і блуд.
Над ранком жінки сп'янілі від вина і змучені,- дехто з них приймав душ, а дехто так і падав на ліжко і спав до обіду. В обід вони знову вставали. Знову мовчки, не говорячи одна до одної займали чергу в ванну, в душ, за дзеркало. І так кожен день, кожен день без вихідних.
Ось така нова парцівниця, очевидно, мала появитись там. І вона щойно поїхала в кареті і я її думав що вже не побачу. Але тут якась думка осінила мене. Я чув що був якись святий, який жив окремо, десь в монастирі, чи кельї, і займався якоюсь ручною роботою. За цю роботу він отримував гроші, а потім за ті гроші йшов у дім розпусти, перед цим від довго молився і постився, скидав свою чорну рясу і перевдягався у простий світський одяг. Монахи носять чорну рясу, чорну як символ смерті, символ, що монах умертвив або умертвляє в собі всі гріховні тілесні бажання і пристрасті. У дім розпусти він приходив не у рясі, а в звичайному одязі, так що і ніхто не знав що це монах. Там йому виділяли кімнату і якусь не відому йому жінку, він їй про Христа розказував. Не пам'ятаю які у нього успіхи були, чи він хоч одну так спас, чи сам став блудником, але ідея мені сподобалась.
І я вирішив її спасти. Цю незнайомку. Не тільки мені предназначалось на неї голу дивитись, а й для чогось більшого - думав я. І біда для людини, біда для мене, що я тоді святим не був, а возомнив себе таким, а я був ще може гірший як вона. Бо вона блудить за гроші, вона за ті гроші хліб купляє, а я блудив безплатно, я ще свої гроші не блуд тратив, то хто з нас обох кращий ? Хто чистіший ? Той що блудом заробляє, чи той що свої гроші на блуд тратить ?
Ну це я зараз згадую,- говорив Федір Михайлович і чистив повільно бульбу,- а тоді я вважав себе святим і вирішив спасти цю дівчину від помилки, яку вона очевидно вже зробила.
А що спасти її було ще реально, це було з того ясно, що коли вона бувши повністю голою, але почувши як гілка зламалась, подумала що то хтось йде і груди прикрила. А якщо груди прикрила, значить ще є стид ! А якщо в жінки ще є стид, значить вона ще жива ! Значить цю дівчина ще живе, ще цей гріх розпусти не ввійшов у неї повністю, ще не вбив її душу повністю, може на половину вбив, може більше як на половину, але не повністю. Ще частина у неї людяності, жіночності залишилась, ось за ту її частину я і ухвачусь і спасу її нею ж. Так я вирішив. Вирішив твердо і безповоротно. Я дочекався кучера і його карети, який повернувся на своє місце, щойно він відвіз дівчину і чоловіка в указане йому перед цим місце. Я заплатив йому і попросив відвести мене туди ж де тільки що, він відвозив дівчину і чоловіка. Кучер не розпитував мене причин, тай йому і не цікаво, якщо платиш,- то хоть на край світу відвезуть.
Я їхав і здавалось мені, що самі високі, самі благородні думки в мені, але насправді це був той же самий блуд. Тільки у чесних людей, цей блуд відкритий, а якщо людина вважає себе вищою інших, то вона не може визнати що вона блудник, тому вона замаскує свої блудні наміри під самі високі і чисті наміри, але в сухому залишку, то буде всього лиш розпуста. Я цього ще не знав і я обманув свою совість і переконав її, що я їду спасти дівчину від гибелі.
