Розділ п'ятий
“назва загублена у тумані алкоголю та цигарок”
тієї ночі, у готелі міста Яньгуа, де відбулась зістріч я не могла заснути. останнім часом багато чого сталось. я ненавджу спогади.
я хочу знову почути голос того Тої. я хочу щоб мене хтось вислухав, щоб був щирим, щоб думав про мене та писав у сльозах, як я до нього. щоб відчував то саме що я.
ці думки зліплювались між іншими, мені стало дуже гаряче. десь в середині, я ненавиділа усіх близьких мені людей. вони ніколи не стануть блище. я боялась знайомитись, дізнаватись улююблену музику, манеру спілкування, а коли відчувала що зближуюсь, інтенсивно холоднішала та обривала зв'язки із друзями. потім думала про нього та ненавиділа свою самотність. ненавиділа свої почуття. це усе так по дитячому. чи зміг би хтось це вислуховувати.
ранок я не пам'ятаю, проснулась вже на станції біля нашого міста. потім я звалилась на ліжко, та чула як бурчить Тоя. колись йому подобалось вкладати мене спати коли я була вимучена роботою. відчуття тяжкої,вуличної одежі сковувало у теплому ліжку. я взялась нишпорити по кімнаті у пошуку піжами, та вийшовши у кухню вже не вперше телефон у руках Тої не зникав після рустрічі із Мізукі. тоді нічого вже не мало значення. я взяла із верхньої полички пиво, перед цим взявши крісло. я озирнулась у сторону Тої, але він наче не помічав мене. не хотів помічати.
бігти, бігти далеко. коли ноги ріжуть золоті колоски, а прохолодний літній вітер лоскоче шию. саме такий смак йогуртоного гелю для тіла я виливала на себе щоб змити усі наслідки вчорашнього, змити алкоголь, змити думи, змити себе.
Тоя не дома, він пішов за продуктами. його вміння знімати хвилю стресу завжди виливалось у прогулянку із цигаркою, для якої знайде свою причину. запах цигарок що викурує Тоя змішуються з його переживаннями утворюючи з нього яму сморіду.
голоси, слова, обіцянки собі, усе плутанина. я вийшла на холодний балкон, цього обіду лише хмари
-зміна погоди.. голова буде боліти. хах.
я добре почула знайомий кульками дим з клубнічним ароматом під ногами.
холод входив під шкіру, я забігла у квартиру.
-як би там не було, а їсти щось потрібно
коли мої кулінарні здібності були у самому розквіті, двері щолкнули, та на порозі були два щедрих кульки із смаколиками.
-сьогодні фільм. - Тоя швидко скинув
важку шкіряну курку, та почав розкладати продукти по полицям кухні
-я ж наче просила тебе не курити
-.. сьогодні рис та курка?
-кажеш наче це щось погане, зате ти можеш обрати салат
-як завжди. накидай листя та помідорки чері
-добре, що до фільму? ти ж пам'ятаєш що наші смаки дуже різняться
-мені, тепер подобається романтика
-ти нормальний? тобі ніколи не подобалась романтика, ти завжди докучав мені із своїми хоррорами, хоча я їх терпіти не можу ще з дитинства.. ти.. ти наче не свій, ти наче змінився.
-перестань. я не планував дивитись фільм з тобою.
-вечеря на столі, я працювати.
в середині усе зжалось, мій робочий стіл виглядав темніше ніж зазвичай. я не хотіла відчувати холод, знову відчувати холод від того що повинна. я знала що повинна закінчити із сценарієм реклами.
ці декілька немічних годин, наче навязливими краплями вливали у мене втому. я не могла знайти собі місця на великому, рожевому кріслі. ми його обирали в день переїзду, в перший день нашого спільного життя. я обирала велике, щоб разом грати у його улюблені ігри, та спати у обіймих із міцним болючим запахом одеколону у носі.
день був наче у тумані пропітаному сирістю та липкістю. я не хотіла думати чи проснусь я завтра.
як тільки моє тіло кинулось у чисте ліжко, та телефон привичним рухом уже був включений та направлений у мою сторону. він загримів повідомленнями та дзвінками від Мізукі. хоч і пізно, але я знала що моя трудолюбива Мізукі перед важливим проєктом має проблеми із сном. після перших двох гудків я почула ніжний голос
-Ему! фух, ти все ж таки відповіла. ти звикла відкладати роботу на вечір, але ніяк не на ніч, щось сталось?
-я сьогодні випила.
-слухай, якщо потрібно я приїду. незнаю чи після твого візиту у Яньгуа тобі хочеться вертатись туди ще раз.
-я відчуваю що хочу справитись із цим самостійно.
-я розумію - кожне її слово загладжувало усі переживанням приємним та гучним муркотінням у середині Ему. це наче солодкі ліки які приймала Ему коли була меньшою. після гіркої сімейки вітамінів
-вже пізно, завтра ми маємо з'явитись у головному офісі фірми, без запізнень.
-зустрінемося
-на добраніч крихітко!)
-солодких снів, ти також висипайся. >:(
від автора :]
» » ┈ㆍ┈ㆍ┈ㆍ🍷ㆍ┈ㆍ┈ㆍ┈ « «
я жива, ура. хто радіє, я радію. ви також порадійте у коментах, хахаха. так-так, як завжди помилки красуються усюди, але пишу я це для себе, тому думаю я можу собі пробачити. дякую що прочитали, на все добре!! цілую♡
