його обійми були теплими але без тепла.
Розділ перший ☆
"моя рутина це Тоя"
-прошу перестань вже.
-ну як я не можу милуватись таакиим красивим хлопчиком!? - підтрибуючи та крутячись біля Тої скиглила Ему.
-агх.. яка година, тобі не потрібно підготуватись до екзаменів?
-ти що дурний? вони усі пройшли давно, літо на дворі. а, ну так, ти ж увесь час за монітором та з своїми аніме.
-...
- хоч би погуляти десь.. ох, знаю. завтра я тебе покажу моїй подрузі, разом повечеряємо десь у затишному кафе! я бачила на розі за театром щось новеньке відкрилось. м?
з тяжким видихом, Тоя пішов у кімнату зачинивши двері на ключ.
-знову грати.. він ж не виспиться зовсім..
чистивши зуби у мене знову появилось неприємне відчуття у середині. мені було самотньо не дивлячись на те що живу я не одна, а з своїм хлопцем. Тоя, дуже гарний, він підходить під усі мої смаки, але це єдине як я його бачу. ми ніколи не проводили час обнімаючись чи цілуючись. він каже що йому це не потрібно, але я ніколи не чула щоб його серце билось поряд зі мною.
я лягла спати, у холодне ліжко та душну кімнату, з пустими думками.
хоч на дворі темно, та птахи щебечуть.
насолоджувалатись приємним поєднанням запахів кави та свіжих дерев після дощової ночі, це те, що справді приносить спокій. мені ранок нагадує маму. вона у спішці бігала вмикаючи світло, шось смажила, закручуючи бігуді, потім швиденько вибігала на роботу, залишаючи симетрично домашні тапочки. я прокидалась від маленьких холодних лапок на моєму лиці, моя киця Міко ніколи не забула про традицію нагадувати про ранок який я проспала. коли їла сніданок ділилась із нею, а потім на жовтому велосипеді із ведмедиком, спішила до друзів.
зараз, усе інакше.
моя рутина це Тоя, а мої обов'язки це робити сніданок, крутити бігуді і бігти на роботу.
зараз літо, пора року коли віддих під пекельним сонцем.
- я назбирала трішки грошей, та ми зможемо поїхати на море!!! - жуючи легкий сніданок за столом із Тоєю
- мм..
-.. надіюсь ти не забув про сьогоднішню зустріч?
-ти дуже гучна, я ще хочу відіспати своє.
-тоді я піду куплю чогось смачного, і ..
насправді, я не знала чим мені займатись. все чого я хотіла це людини поряд, але це мені не допомогло.
-я зоставив посуд у раковині. помиєш. - після його слів двері кімнати Тої зачинились, а світло там вимкнулось.
я приступила до того, що ненавиджу більше.. миття посуду. щоб непомічати огидних кусків їжі, я подзвонила Мізукі.
-та я ж кажу тобі, тебе ніхто не полюбить поки ти сама цього не зробиш.
-иииии навіть ти?
-ти знову плачеш?
- ні, я посуд мию..
- і плачеш.
-слухай, я собі сьогодні запланувала знайомство тебе з моїм хлопцем ввечері.
-ти ніколи не казала що у тебе є хлопець!
- та він начебто є, а начебто ні.
-він що привид?
-ахахаєаха, ні, але доволі без емоційний
-тоді давай блище 18:00, поки погода буде хороша. я ще справи маю.)
-до мами у лікарню поїдеш?
-саме так! а ти що? не збраєшся покататись на велосипедах у парку закоханих? ти в дитинстві дуже це любила, а ще розповідала хто тобі подобається з молодшої школи
-а.. хаха, та ні я сьогодні вдома буду. на вулиці спекотно, можливо зготую щось
-для хлопця?
-так. саме так.
-Ему ж ніколи не любила готувати, невже любов так змінює людей?
-... добре, мені вже час. бувай!
Розділ другий ☆
"відкинути усі негаразди у сторону!
моя ціль, клубнічний, смачненький торт!"
рожева хустинка зайчиком завжди показувала мою рішучість. сьогодні у мене важлива місія.
естап перший - крамниця. та знайшовши усе потрібне для коржів і крему, мене очікувало велике розчарування.. табличка "весела клубніка" з європи по знижці - продано.
та здаватись я не могла, клубніка, це єдне що любить Тоя.
я купила квитки на метро, та відправилась на ферму до хорошого приятеля мого дідуся. я майже дрімала на твердому сидінні, схиливши голову до поручня.
-"весела клубніка" не така вже й смачна.. але розкупляють її швидко.
:наступна станція "поляна Джанкой"
- але ж дивна назва.. невже це тому що деректор усіх тих плантацій пан Джанкой. тай це не поляна зовсім, а ціле велетенське поле.
-колись, це була маленька поляна пана Джана. - збоку Ему сидів старий чоловік, з соломяним капелюхом та торбиною у клітинку.
-перепрошую?
-ти направляєшся на ферму? не лякайся так, я знаю твого діда, також там працюю. ти на нього схожа
-аа.. он як.
-ти не пропустиш свою стацію?
-ой, так, вибачте!
я вибігла із дверей попрощавшись. все ж таки це близька людина мого дідуся.
повітря було чистим із нотками свіжої соломи. люди навколо схиляли голови над цілими гектарами роботи.
магазин тієї ферми був неподалік, біля дороги. я трішки поблудила, та все ж знайшла.
-доброго дня пані!
-доброго. щось бажаєте?
-так, можна будь ласка клубніки, отієї що з ферми?
-звичайно.
пані за прилавком була привітливою. у кожному кутку було багато горщиків із квітами. у той момент я задумалась про свою улюблену квітку, яка залишилась у кімнаті 12-ти річної Ему.
етап два - готування!!
перед мною найнебезпечніший ворог - тісто, та його ще зробити потрібно. яйця, цукор, борошно, розпушувач та щіпка ваніліну - моя головна зброя.
цей рецепт дала мені моя тітка, вона часто приходила у гості на вихідних із духмяною випічкою, що правда моїй мамі це не подобалось. тітка ніколи не
залишала вуличне взуття симетрично!
ба-бах, та коржі печуться. я швидко впоралась із родзникою на торті, а саме клубнікою, та вже через декілька хвилин, три години їзди і година готування стояли на столі, із запахом молочного крему.
-схоже я переборщила з кількістю молочних коржів.. - втикнувшись підборіддям у муку на столі, я бачила останні свої сили у куску тіста перед мною.
-це ти приготувала? - Тоя не соромлячись підійшов ззаді та втикнув свій палець у гору крему із велитенськими кусками клубніки.
-хи, тобі подобається?
-занесеш до мене у кімнату, оке?
-що? а як же обід, разом?
-стіл. брудний. - його палець із залишками крему вказував на проблему усіх стосунків Ему і Тої.
Розділ третій ☆
"тушені реберця і котики разом у кафе зжилися?!
або про те хто котик, а хто тушене реберце у цій історії"
22:00. місяць сяйвом покриває контури нічного, гучного і співучого міста.
в перше я познайомилась з Яньгуа коли мала шістнадцять. моя мама після розлучення знайшла молодого хлопчину із турції, його п'яним тягла вночі по вулицям Яньгуа, а той розспівував американський поп.
повітря центральної площі з фонтанами нагадують обурене лице мами, ту саму ніч американського попу в стилі турка і валізи.
та сьогодні поряд зі мною Тоя, і зустріч із подругою якою не бачила уже довгий час.
у перемішку із переживаннями були й очікування. мої руки спітніли, але я продовжила посміхатись.
-отже.. ось воно! -урочисто, руками я познайомила Тою із котячою кав'ярнею, на вивісці якої були оголошення "не красти котів, насолоджуватись сто процентовою кавою ношого закладу"
-я не здивований твоїм вибором.
зайшовши, там було на диво чисто. таким пізним вечорем котики відпочивають, відвідувачі спокійно насолоджуться їжею.
-куди ви дівате усіх цих пухнастих вночі? невже вони усі самі, а якщо їм самотньо?
-вибачте, шановна, чи можете ви сісти за свій столик?
я й не помітила, як не зайшовши у кав'ярню вхопилась за руку офіціантки.
-пішли. столик шістдесят чотири?
-так.. але звідки?
-ти засинаєш у поїздах із розблокованим смартфтном, тяжко не помітити
темношкіра американка, у зеленій одежі із книгою. помітити Мізукі було не важко
-привіт!!
-твої парфуми Ему все такі ж. я чекала цих обіймів.
-як тобі кафе яке я обрала?
-від тебе це було очікувано, але відколи ти знаєш нові місця у цьому місті?
-та.. згадала що колись бувала.
- а ти у нас Тоя? той що хлопець Ему?-американка, нахилила голову щоб розгледіти нового знайого за спиною подруги. -приємно познайомитися, називай мене Мізукі
-Тоя. - хлопець також протянув руку
-давайте сядемо, ви ж з дороги, напевно стомлені
-о, як ти права. я ще зовсім сонна.
-думаю смажені реберця тебе освіжать!
-що? о такій годині ще готують цю запашну мясну страву?
-так, оскільки ми у зоні залу, котики будуть спокійно спати біля каси та у кімнаті сну.
-ох, цікаво, чи можна зараз гладити їх, коли вони сплять?
-чому б тобі не запитати, Ему?
-та я вже розлякала усіх.
-тобто?
-тобто вона не встигши привітати, накинулась на одну із офіціанток - Тоя хоч і не розговорчивий, але промовчати про цю дурну ситуацію було неможливо
-це схоже на нашу Ему)
-перестаньте ви двоє, я просто піду та поглажу їх! - я різко встала я побігла у сторону головного входу.
-тож.. ти справді її хлопець - Мізукі посерйознішала, хоча відчувалась легкість її словах - насправді, я рада за Ему. вона ще маленька мрійлива блонинка із двома хвостиками. з такою Емою я познайомилась.
ковтнувши трішки заказаного мохіто, Мізукі склала руки та подивилась прямо у очі хлопцеві.
-насправді, незнаю чи це хороший час для зізнання.. - Тоя звично мямлив, але цього разу доволі чітко - я нічого не відчуваю до Ему. вона, просто людина що піклуються про мене.
-тоді, для чого ви дальше разом?
-я вже довгий час не можу отримати щось особливе, щось від чого моє серце запалає, а щоки почервоніють. я не впевнений чи це колись станеться поряд з Ему, але поки, мені так добре.
-огххх.. а я справді думала що у цієї малої в житті буде нормальний чоловік. я зрозуміла тебе.
-дякую, що послухала.
-хаха, не говори це з таким серйозним лицем. - Мізукі провела двома пальцями по нінчику стола - я піду принесу м'ясо.
—☆— від автора
велике дякую що прочитали! якщо помітили орфоргафічні помилки, будь ласка напишіть у коментарях які саме. наступні розділи будуть виходити. 🍷
