За першими дверима був світ безколірний.
І марно там вдивлятись у небесну блакить, перебирати пальцями зелену траву чи милуватись розмаїттям квітів.
Там чорне – смуток і раптова втома, й там біле – спокій і відсутність спогадів; там побувати може кожен, але чи зможе повернутись?
Та й чи варто повертатись взагалі?
За другими дверима чекала холодна темна пустеля, вкрита ковдрою з кісток і гілок. Оголені дерева завмерли, викривлені, немов у спробі захиститись від раптового удару.
Вбачати можна покарання в цьому місці, та байдуже усім – чи ти спокутуєш гріхи свої, чи може хочеш просто гнити до Всесвіту останніх днів?
За третіми дверима ховався прохід у чиїсь мрії – повсякденні і таємні, довгоочікувані і ті, що легко забувались.
Сьогодні там розквітали трояндові кущі, в яких товстий кіт тицяв лапкою в'язану мишу, ховаючись від серпневого сонця. Сьогодні там лунала музика – з весілля, яке дивом сталось, там сміх лунав дитячий і дорослий. Закохані там шепотіли одне одному обіцянки незламні.
Там можна лише спостерігати за чужим, про власне навіть мріяти не варто. Не мріяти у світі мрій – яка іронія, еге ж?
Четверті двері відчинялись для тих, кого не чути і кого не бачать. Хто промовляє в надії і замовкає у розпачі. Минає час – і все зникає, немов змите морською хвилею з пісочних берегів.
Там тіні йдуть, не знаючи шляху, бо його більше не існує – якби ж то слухали вони, але ж надія вмирає останньою.
За п'ятими дверима панувала темрява, що без жалю і роздумів поглинала все довкола. Здавалось, що вона жива і дихала, що в ній ворушились створіння страхітливі.
Але навряд вони б говорили з дівчиною-підлітком, правда?
– Зарано.
– Що? – вона перелякано скрикнула і озирнулась. – Хто тут? Попереджаю – я в домі не сама.
– Але ж ти не в домі, Сем, – заперечив голос, що йшов прямісінько із темряви. – Тобі зарано тут бути.
" – Де тут? – Саманта здивувалась. – Цих дверей раніше не було тут, вони вперше мені наснились…"
– Засинай, – почула вона перш ніж темрява пролізла їй в голову і розчинилась усередині.
Тієї ж миті Сем розплющила очі.
В її світі був ранок – тепле сонце вже лоскотало променями дівоче обличчя.
Від стін її кімнати потягнулись довжелезні лапи з велетенськими пазурами, схопили і відчинили двері. Саманта вилізла з ліжка і за кілька хвилин опинилась у коридорі.
Нові двері виявились справжніми. На ручці висіла табличка з написом:
“Дівчиську вхід заборонено. Замала ще”
