– А ліжко велике? Достатньо м'яке, достатньо тверде? – запитував старезний кремезний дядько, чий лоб перестрів немало низьких стель.
– Так, – відповідала йому крихітна жінка за стійкою адміністратора.
– І більше двох вікон в кімнаті? Я хочу бачити і розкішний захід сонця, і всіх сусідів з тієї вбогої багатоповерхівки навпроти...
– Так, звісно. Але бінокль надаємо за окрему платню…
– А у спальній кімнаті встановлено будильник? Давайте одразу з вами узгодимо мелодію, яка гратиме щоранку – особисто мені до вподоби "The lion sleeps tonight", але я зрозумію очікувану відсутність музичного смаку у вас та інших мешканців цього готелю…
– Та годі вже, я тебе впізнала з моменту, як ти відчинив ці двері.
Жінка за стійкою адміністратора голосно зітхнула, а потім приязно посміхнулась відвідувачу.
– Вітаю тебе в Домі, Володарю, – вона простягнула руку і м'яко стиснула його пальці.
Приємні на дотик і знов молоді - шкіра, як і все інше, помітно змінювалась на очах, допоки Володар не перетворився в одну зі своїх попередніх людських форм.
– Нарешті я знов тебе зустріла.
В погляді її зелених очей з'явилась дрібка ніжності, з якою дивляться лише на найдорожчих в усьому Всесвіті.
Або на тих, хто відгукнувся у найтемніші часи і врятував твоє життя, хоча не мав цього робити.
– Ти й досі випромінюєш світло, Жінка з Ножицями, – Володар посміхнувся у відповідь.
– Темрява пасуватиме тобі більше, Меггі Белл. Впевнена, що хочеш і надалі втрачати дорогоцінний час?
Він торкнувся долонею її щоки – зморшки вже опановували свої нові володіння на цій темній шкірі, а в чорному волоссі ховались перші сиві пасма.
– Жодної втрати, Володарю, – Меггі Белл розсміялась, не звернувши уваги на ці натяки про старість. – Кожен мій день прожитий гідно, а інакше б не володіти мені оцим.
Вона опустила руку у виріз блузки і витягнула ланцюжок з кулоном у формі крихітних блискучих ножиць. В очах Володаря на мить з'явились зелені вогники і майже одразу згасли.
У Меггі не було жодних сумнівів, що цією зустріччю вона завдячує лише артефакту, що маскувався під прикрасу. Від цього їй стало трохи сумно і образливо одночасно, але натомість вона знов посміхнулась.
– Я не можу порушувати правила, Володарю, – востаннє спробувала Меггі Белл домовитись з істотою з Потойбіччя. – Мене покарають, ти це знаєш.
– Мені потрібні ці ножиці. Колись я пообіцяв, що допоможу, навіть якщо доведеться розірвати той вимір на шматки. Пообіцяв, як ти колись пообіцяла мені. І мені дуже шкода, Меггі, – промовив чоловік і простягнув долоню так швидко, що Жінка з Ножницями не встигла б повірити у цю брехню навіть якби забажала.
У ту ж мить, як ланцюжок перестав торкатись тіла Меггі Белл, вона прокинулась за сотні миль у великому м'якому ліжку, у затишному двоповерховому будинку.
– Ох і дивний сон мені наснився, Герберте, – сказала вона коту, який сидів на підвіконні і грався з в'язаною мишею.
