Цей текст я написав до повномасштабної війни, ще працюючи тренером. Але та як я понад два роки не викладаю і повертатись ніби не планую. І мова піде про таки тренерство, тобто роботу в спортивних залах, котрій я присвятив 6 років свого життя, а не міфічне тренерство особистісного розвитку, успіху чи тому подібне.
То що не так з тренерством?
Якщо у світі раптом зникнуть всі блогери, спортсмени, інфлюенсери, співаки та різного роду селеби — світ цього не помітить. Але якщо бодай раз на зміну не вийде бригада електриків — ви гівном кидатиметесь, сидячи без світла…
Давайте одразу і чесно. Тренер це далеко не найважливіша для соціуму професія. Це категорія розкоші та достатньо заможного суспільства. Так, ти можеш дозволити собі роботу з тренером — вважай себе міфічним заможним середнім класом. Але як би не було, це саме та професія, котру ти або любиш — або змінюй професію. Інакше ніяк.
Мав якось бесіду зі своїм товаришем і тренером за сумісництвом. Це й дало причини цьому допису. Так що не так з тренерством?
1. Рекрутство.
Вгадайте з чого часто складається реклама курсів тренерства в соцмережах? Методологія, анатомія, думаєте? Дідька лисого. Як втримати клієнта, як зробити, щоб клієнт не перейшов, як змусити клієнта платити більше за персоналки? Скорочено: як витягнути з людини бабло? Тобто, ти вже маєш знати робочі аспекти про які ти думаєш тобі розкажуть, а тебе будуть вчити продавати. Не здивуюсь, якщо туди вліплять цитати Белфорта й Форда.
2. Офіціант.
Мені пощастило не потрапляти в такі зали, проте є ціла категорія фітнес-клубів, де тренер не стільки тренує, скільки носить за клієнтом рушник і воду. Бо клієнт у нас з грошима, але без рук.
3. Не напрягай клієнта, бо людина прийшла відпочивати, а не напружуватись.
Це оте інтернетівське гівно з розряду: «зал замість тисячі психологів». Треба тобі психолога — йди до психолога.
Знаю і такі зали. Знаю тренерів котрі це ігнорують і правильно роблять. Буває, що не ігнорують. Ти приходиш в зал відпочивати – ти крадеш в сам у себе свій прогрес. Твій тренер це дозволяє – він не надає тобі оплачену тобою послугу. Влаштовує тебе таке? Ну ок, спихнеш потім на широку кістку і погану генетику.
4. Атмосфера.
До клієнтів це відношення не має. Але в кожному залі буде або: всі друзі/колеги, або: конкуренція за клієнтів. Стосовно мого місця роботи це однозначно був перший варіант. І це було видно, й давало результат. Клієнти так і казали: у вас як вдома.
Але є зали, де один персональний тренер з задоволенням відібʼє клієнта в іншого. Ще й в спину наговорить дурниць. Це непрофесійно і це абсолютно не етично.
Це нездорове місце роботи, і яке б красиве чи пафосне воно не було — не варто на нього навіть витрачати час. Нахіба цих нервів. І клієнтам теж не варто, тому що вони в такому випадку лише гаманці та зарплатня. Їх результат конкретно там вже нікого не хвилює. Переважно створення атмосфери залежить від адміністрації чи від керівництва. Бо риба гниє з голови.
5. Федерації.
Дуже багато федерацій це просто громадська організація і все. Просто взяли назву типу: федерація кросфіту Галичини (я не знаю, чи таке є, але не здивуюсь). Чи асоціація костоломів крав маги. Але то 9 з 10 ГО, хоча про це часто сказати забувають.
Нахіба робити такі ГО? Гроші. Збори, членські внески, можна продати франшизу. А де крутяться гроші, там будуть сварки, тому відбувається конфлікти, розірвання стосунків і, як наслідок — нові федерації. Якщо твої клієнти не планують брати участь в змаганнях — змісту вступати в щось таке немає жодного.
Про клієнтів я говорити не буду. То як пощастить. Або не пощастить.
Головне аби це подобалось. Бо як не подобається — в країні багато іншої роботи.
