Пам’ятаю, у моєму місті в дитинстві у парку були криві дзеркала. Тоді викривлені зображення здавалися смішним атракціоном. Сьогодні ж таким дзеркалом став екран нашого телефона, але тепер це вже не виглядає так смішно. Люди почали вірити, що картинка в Instagram чи TikTok — це єдина істина. Ми звикли до ідеальних фільтрів та «бездоганних» тіл, але що ж насправді за цим ховається і чи розуміємо ми всю глибину цієї проблеми?
Я вперше стикнулася з цим тиском ще в ранньому підлітковому віці. Коли тобі 12-13 років, ти бачиш у стрічці ці відретушовані обличчя та ідеальні тіла, і як ще не повністю сформована людина, починаєш шукати недоліки в собі. Довгий час я страждала на акне і мала комплекси щодо цього. Найдивніше те, що в реальному житті я ніколи не стикалася з булінгом, мене ніхто не ображав через мій вигляд, і я справді не розуміла: чому ж тоді я соромлюсь? Лише нещодавно я зрозуміла: це було саме через соцмережі. Ти заходиш в Instagram чи TikTok, а там у всіх ідеальна шкіра, ніби не існує жодного нюансу. Це створює ілюзію, що ти – одна така "неправильна”.
Соцмережі нав'язують стандарти, які стають основою для комплексів, і якщо моя ситуація з акне — це більше естетична проблема, то існують значно серйозніші та небезпечніші вимоги до зовнішності. Сьогодні в TikTok масово існують акаунти, які відкрито пропагують розлади харчової поведінки ( далі РХП). Коли я проводила ресерч для цієї статті та аналізувала подібні відео, щоб надати приклади, то переважна більшість такого контенту була російськомовною. Я не хочу поширювати цю мову, тому не буду вставляти тут приклади цих відео, проте можу точно сказати — їхній вплив на підліткову аудиторію катастрофічний. Але для розуміння повної картини, варто знати, що там відбувається: на фоні худорлявих моделей з’являються маніпулятивні написи в стилі «хочеш їсти — просто подивись на них» або «краще я відчуватиму перемогу та буду худою, ніж з’їм зайву шоколадку».
І це справді величезна проблема, адже зараз РХП — це найсмертельніша у світі психічна хвороба. Коли підлітки споживають цей контент, а батьки не завжди контролюють, що саме їхня дитина робить в інтернеті, ідеальна картинка в телефоні починає повільно руйнувати самооцінку.
Найстрашніше стає тоді, коли хвороба стає приводом для хайпу та збирання охоплень. Яскравий тому приклад — кейс української блогерки Аліни Липницької. Дівчина має явну, небезпечну для життя анорексію, яку видно неозброєним оком.
Як зазначає сама Аліна, вона важить менше 30 кілограмів. І замість того, щоб допомогти людині або хоча б не підтримувати її блог і не просувати такий контент, на Аліні активно хайпляться відомі українські блогери, такі як Русалонька.xl чи Олена-Крістіна Лебідь. Вони постійно знімають із нею відео, стовідсотково розуміючи, що контент із такою людиною принесе їм перегляди. Вони знають: люди почнуть дискутувати, писати гнівні чи жалісливі коментарі, і це виб’є відео в рекомендації.
Та, напевно, найжахливіше в цій ситуації те, що Аліну запросили як спікерку до однієї з київських шкіл. На щастя, батьки, медіа та соцмережі вчасно підняли цю тему, але сам факт того, що це стало можливим, лякає.
На щастя, ми самі можемо обирати, у яке дзеркало дивитися. На противагу деструктивному культу виснаження, в Україні з’являються блогери, які вчать медіагігієні. Одним із таких прикладів є Дарина (Dorinella).
Її контент — це протилежність від цифрової дисморфії. Дарина показує життя в реальному тілі, без масок та спроб сховати те, що є природним. Це дає зрозуміти, що щастя, стиль та успіх не залежать від розміру на етикетці. Чим більше «нормальних», живих тіл з’являється у нашій стрічці, тим швидше ми вчимося відрізняти здоров’я від виснаження, а щирість —від вдавано ідеальної картинки.
Найголовніше, запам’ятайте: цифри на вагах, ідеальна шкіра чи тіло без розтяжок не визначають те, якою ви є людиною. Ваша цінність не вимірюється об’ємом талії чи кількістю лайків під фото. Справжня перемога над цим «кривим дзеркалом» у кишені починається тоді, коли ми знаходимо сміливість відкласти телефон і дозволити собі бути справжніми.
