Дана інформація є неекспертною з наявністю власних суб’єктивних роздумів. Всі використані джерела та матеріали подані в кінці посту та в гіперпосиланнях.
Здавалося б, відповідь на питання «Чому все корейське таке популярне?» лежить на поверхні. К-поп як Прометей приніс Європі та США вогонь цікавості до культури Південної Кореї, еге-ж? Це щось нове і цікаве для вже звикшого до всього світу, на тому і все, що тут ще можна думати? Молоді хлопці та дівчата своїм талантом і ідеальними образами заполонили увагу авдиторії. Але це все далеко не так просто і не так лінійно.
Звісно, викидати з поля зору той факт, що корейська, як і загалом азійська культура для нас як європейців є досить і досить специфічною і тому викликає підвищену цікавість ні в якому разі не можна. Проте існує ще декілька базових і важливих аспектів, на які не звернено увагу, але які є основними тригерами неймовірної популярності всього з префіксом «К».
З чого все почалося?
А все почалося з 90-х ― початку 2000-х років. Саме в той час з’явився феномен Халлю (한류, Hallyu), або Korean Wave. Це був просто бум, корейський кінематограф заполонив азійських глядачів та став одним з найбільш трансльованих на телебаченні. Винуватцем банкету став серіал «Winter Sonata», який настільки полюбився публіці. І понеслося ― любі та добре відомі BTS, BLACKPINK, зростаюча популярність корейської кухні і сучасної культури (отут дуже спірний моментик, який буде обговорено у постах пізніше), естетики і т.п. Чим далі, тим більше розростався цей вже світовий гігант, ставши абсолютним лідером, за яким слідкують не тільки у Європі та США, але тепер і на Сході, у Латинській Америці та Австралії.
От цей феномен Халлю якраз і був початком всього, що ми маємо наразі. І буде багато розмов про те, що Korean Wave не дуже вже й Korean, що першовідкривачем азійської культури і «прабабкою» Халлю стала Республіка Китай, але я не можу з цим до кінця погодитися. Бо в даному випадку у популяризації азійської естетики були всі три країни, ― Китай, Японія та Корея, ― брали рівноцінну, або краще сказати, сепаровану участь, адже це досить широкий спектр, і кожна культура зокрема має світовий розголос. Я би навіть насмілилася назвати це рівномірним розподілом популярності, але who knows.
І от ми дійшли до того самого неоднозначного фрагменту біографії Korean Wave ― а наскільки вона взагалі правдива і самобутня? Складна ситуація, скажу вам так.
У праці «Korean Street Fashion as Truly Popular Culture» автори висловили думку, що
K-pop та інші комерційні, корпоративні утворення в економіці найкраще описати як звичайну симуляцію природних, популярних культурних утворень…
Тобто, Korean Wave, кажучи грубо, була стимульована штучно. Загалом в цьому немає ніякої проблеми, і катастрофічного нічого не відбувається і не відбулося, та й це геть не грає ролі, адже більшість субкультур є так чи інакше монетизовані у капіталістичному сьогоденні. Проте для мене це змінило картину сприйняття корейської культури.
Явище Халлю і теперішня популярність всього корейського є прогнозована і синтезована в переважній більшості владою Кореї та правлячими верхівками, тобто є top-down. К-поп і К-драми не є органічними для корейського суспільства, стиль життя та одягу не є відображенням хоча б шматочка дійсності, в якій жили (а може, й досі живуть) корейці.
Звісно, після більше 20-ти з гаком років існування саме такої Кореї, якою ми її бачимо зараз, суспільство всередині країни адаптувалося до тих незвичних і чужих для нього реалій, що раптом набули іншого характеру в далеких 2000-их, і нове покоління цілком можна вважати дитиною тогочасних формацій. Проте варто пам’ятати, що це все не органічний розвиток корейського соціуму.
Причини?
Якщо це все було так незручно і незвично, якщо корейське суспільство мало інший вигляд до Korean Wave, чому це відбулося? Відповідь проста: політика. Саме перші люди держави прийняли рішення надати саме таке спрямування розвитку корейської масової культури. Сакральний префікс «К» перед галузями розважальної, харчової та фешн індустрії є сакральними всюди, окрім батьківщини. Проста комерційна складова і величезний вплив керівників держави на абсолютно всі аспекти життя всередині країни зробили з чийогось тепер тендітного спогаду про юні (або дорослі) роки частину економіки. І несправедливим буде ігнорувати той факт, що саме буква «К» попереду дала мільярдні прибутки Кореї.
Але як би не ти не було, наскільки б не виявилася корейська культура споживацькою і спрямованою тільки на будування сильної економіки, але все у світі крутиться наколо капіталу. І я схильна поважати та розглядати як цікавий, нехай і до коріння свого штучний, феномен Халлю. Лідери країн роблять те, що роблять, і в даному випадку, це було навіть дуже якісно. Проте нам не треба забувати, що всередині всіх індустрій працюють всього лише люди, прості люди, які є рушійними коліщатками капіталістичної машини. Ні айдоли, ні ікони моди та кіно не можуть стати дияволами з ангольськими личками лише тому, що вони частина феномену, створеного спеціально для західної публіки. І моя думка така ― так, популярність і теперішній вигляд корейської культури більше бренд, аніж дійсність, проте це не завадить мені продовжувати любити тих артистів та культурних діячів, які доклали свої руки до формування моєї особистостості і подарували незабутні моменти щастя. А далі ― вибір за вами.
Джерела:
https://www.korea.net/AboutKorea/Culture-and-the-Arts/Hallyu
