У що ми віримо, те і бачимо. Теорія формує дані. З даних ми будуємо переконання, кожен у своїй голові.
Мозок кожного із нас працює за однаковим принципом. Проте чомусь одним людям легше повірити, наприклад, в існування Бога, а іншим це здається нісенітницею. Або ж хтось з нас вірить у прибульців та навіть стверджує, що бачив у небі «літаючу тарілку». А інші натомість можуть привести логічні пояснення таким «явищам». Більшість людей не чують голоси, у них немає видінь, однак у всіх нас мозок має ту ж саму нейронно-хімічну структуру, як у пророків, які бачили видіння та чули голоси. У чому ж тоді справа?
Незважаючи на відмінності в наших віруваннях, принципи їх формування залишаються однаковими. Спершу у нас формується певна думка на рахунок чогось. І часто ця думка співпадає з віруваннями людей, які нас оточують. Ми й самі часто не помічаємо, як переймаємо погляди інших на світ та вважаємо їх своїми. І це цілком нормально. Так от, після сформування думки чи переконання, ми автоматично починаємо шукати підтвердження цьому у навколишньому світі. Не важливо у що ви вірите, а в що ні, у всіх це працює абсолютно однаково.
Наші переконання зменшують коло кругозору. Адже все починає зводитись до того, щоб підтвердити свою правоту. Ми підсвідомо звертаємо увагу на те, що повʼязано за нашими віруваннями. І так само, не помічаючи того, відкидаємо те, що ставить нашу думку/ точку зору під сумніви.
Саме тому переконати інших людей у своїй правоті буває фактично неможливо. Навіть якщо ви приведете мільйон аргументів та пояснень чому ви думаєте саме так. Адже коли ми сфокусовані на одному, нам буває важко помітити щось інше, навіть якщо це прямо перед нами. Ну і звичайно хто ж захоче визнати що він не правий? Чомусь більшість вбачають в цьому слабкість замість точки росту та можливості подивитись на світ по-іншому.
Ще у першому своєму довгочиті я писала, що світ кожного з нас це сукупність наших вірувань, принципів, поглядів на життя на переконань. Адже вони визначають що ви будете бачити, а що буде виповзати з вашого поля зору. І саме так працюють наші позитивні та негативні установки. Правда більшість навіть не знають про їх наявність, адже це закладено в підсвідомому. А копатись там буває дуже болючим процесом, так само як і визнання своїх так званих мінусів та слабкостей. Але зараз не про це.
У людській природі закладено прагнення до стабільності та безпеки. І часто це вимагає контролю та певних знань. Тому як тільки зʼявляється щось не зовсім зрозуміле, або щось виходить з-під контролю, людям властивий інстинктивний пошук патернів для відновлення контролю над ситуацією, навіть якщо вони ілюзорні. Ми несвідомо шукаємо звʼязки там, де їх може не бути. А як ми вже знаємо, хто шукає, той обовʼязково знаходить. І як тільки люди виявляють щось (іншими словами, знаходять звʼязок між А і Б), вони продовжують збирати докази і підтвердження причино-наслідкового звʼязку, не беручи до уваги ймовірність інших можливих пояснень. Тому часто події, які памʼятають люди, рідко відповідають тим, які відбувались в реальності. Призма нашого сприйняття може значно змінити дійсність у нашій голові та памʼяті.
Однак не всім людям притаманне «викривлення реальності в голові». Точніше, у когось це проявляється гостріше, а у когось набагато рідше. Причиною цьому є допамін, іншими словами наркотик віри. Люди з високим рівнем допаміну знаходять сенс/взаємозвʼязок в співпадіннях і вбачають значення і закономірності там, де їх немає. Тому грань між креативним генієм, який знаходить нові патерни, здатні змінити світ, і божевільним або параноїком, який бачить патерни всюди і не може вибрати серед них важливий, є дуже тонкою.
Система сприйняття і мозок, який аналізує її дані, знаходяться під впливом уже сформованих переконань. Тому багато що і з того, що відбувається перед нашими очима, може бути невидимим для мозку, зосередженого на чомусь іншому. І саме це допомагає будь-яким переконанням ще сильніше закорінитись у нашій голові.
