Коли ти займаєшся бізнесом у різних містах України, дуже швидко розумієш одну просту річ. Система влади у нас побудована таким чином, що у багатьох обласних центрах і малих містах чиновники у владі майже не змінюються десятиліттями. І це не просто спостереження, це явище з конкретними наслідками для громади, для бізнесу і для кожного мешканця.
Люди звикають до облич, які роками сидять у радах і виконкомах, і з часом виникає відчуття, що альтернативи немає. У багатьох містах влада не зазнає реальних змін навіть під час криз, навіть під час війни, а місцеві бюджети, регуляції й рішення все частіше ухвалюються під тиск певних груп інтересів, або навпаки під контроль одного ключового чиновника, який формально не має всієї влади, але фактично має над нею повний контроль.
Влада без нормальної опозиції це завжди концентровані рішення
Українське законодавство зараз не дозволяє проводити повноцінні місцеві вибори під час війни, і з цим важко сперечатися. Коли країна у стані бойових дій, логічно, що повноцінні виборчі кампанії та зміна влади можуть створити додаткові ризики для стабільності. Але з іншого боку, влада не може бути безальтернативною, вона має почути критику і мати конкурентну опозицію. Коли цього немає, будь-які рішення влади лише укріплюють статус кво і зміцнюють особисту владу чиновників, незалежно від того, чи вони ефективні, чи ні.
У таких умовах суспільство починає пристосовуватися до того, що скарга це непотрібна трата часу, відкритий діалог це небезпечно, а питання «чому саме так?» швидко замінюється на «ну так завжди було». Це відчуття безальтернативності підсилює цю замкнуту систему.
Приклад заборони самокатів у Здолбунові
Історія зі Здолбуновом добре ілюструє, як у малих містах чиновникам часто не подобається не сам сервіс, а сам факт, що бізнес зайшов без їх дозволу. У серпні–вересні 2025 року в місті з’явився наш шеринг електросамокатів, і реакція місцевої влади була показовою. Акцент робився не на безпеці чи правилах співіснування в міському просторі, а на тому, що бізнес почав працювати без погоджень і не пройшов через звичну для міста систему контролю. У результаті рішення ухвалювали люди, які роками перебувають при владі, і логіка була проста. Якщо ініціатива не контрольована, вона небажана.
Формально самокати пішли зі Здолбунова не через незаконну заборону, а через повну відсутність перспектив у такому середовищі. Поганий стан доріг, мінімальна інфраструктура і жорстка позиція міської влади зробили роботу сервісу економічно безглуздою. Цей кейс показує, що в подібних містах питання часто не в правилах чи безпеці, а в бажанні влади тримати під контролем будь-який новий бізнес, навіть якщо це означає втрату сервісів і можливостей для громади.
Нові правила щодо самокатів у Хмельницькій громаді
У Хмельницькій громаді тема регулювання електросамокатів виникла не на старті ринку і навіть не в перші роки його існування, а лише на шостий рік роботи шерингових сервісів у місті. Саме це вже виглядає показово. Заступник міського голови Микола Ваврищук публічно презентував власне бачення правил користування електросамокатами і фактично запропонував поділ міста на зони дозволу та заборони. Формально це подавалося як наведення порядку, але спосіб подачі одразу викликав питання, чому місто раптом вирішило регулювати те, що роками працювало без системних конфліктів.
Ще показовішим став формат так званого обговорення. Основна дискусія була перенесена у фейсбук, де аудиторія переважно складається зі старшого покоління, яке не є основним користувачем шерингових сервісів. Водночас в інстаграмі, де якраз і перебуває молодь, яка реально користується самокатами, коментарі були закриті, що фактично позбавило цю частину громади можливості висловити свою позицію. У результаті рішення обговорювалося без участі ключових користувачів сервісу, але з відчуттям формальної «публічності».
У практичній площині така вибіркова активність влади створює проблеми для бізнесу. Регулювання з’являється не як частина довгострокової транспортної політики міста, а як точкова ініціатива, запущена тоді, коли з’являється власний інтерес або політична доцільність. Це знову демонструє несистемний підхід, коли правила гри змінюються постфактум, а бізнесу пропонують адаптуватися до рішень, у формуванні яких він не брав участі.
Чому це важливо для громади
Місцева влада має право і навіть обовʼязок регулювати порядок у місті. Але тоді коли регуляція не підкріплена прозорою логікою, аргументами і відкритим діалогом з громадою та бізнесом, вона виглядає як бажання контролювати все і всіх. Це створює середовище, де:
рішення ухвалюються без аналізу наслідків;
бізнес не знає правил наперед і змушений адаптуватися до реактивних рішень;
соціальні групи, блогери, журналісти і активісти, які ставлять незручні питання, отримують репресивну реакцію замість відповідей;
опозиційні погляди сприймаються не як частина життя громади, а як загроза.
Це і є той самий феномен «царька», якого важко вигнати навіть тоді, коли всі бачать, що система не працює.
Влада без дискусії це не стабільність, а стагнація
Стабільність потрібна, але справжня стабільність завжди будується на діалозі. Коли люди можуть поставити під сумнів рішення, коли є конструктивна критика і можливість альтернативи, тоді рішення стають сильнішими. Коли влада не змінюється десятиліттями і немає здорової, конкурентної опозиції, тоді будь-яке рішення починає працювати на підтримку статусу кво, а не на розвиток громади.
І це не про політичні ігри. Це про розуміння того, що громада, яка не чує свого бізнесу, активістів, журналістів і мешканців, дуже швидко перетворюється на пасивного споживача рішень, які ухвалюються замість неї.
Що це означає для бізнесу
Підприємці, які працюють в таких громадах, наприклад у сфері шерингу, відчувають це щодня. Невизначені правила гри означають:
невідомі витрати на адаптацію до нових обмежень;
ризики штрафів і неповний доступ до ринку;
неможливість будувати прогнози, коли регуляції змінюються без обговорення;
відсутність чіткої політики щодо інфраструктури і розвитку мобільних сервісів.
Ми бачили це на прикладі регуляції самокатів у Хмельницькому і на ініціативах у Здолбунові, де міські рішення виглядають не стільки як створення правил, скільки як демонстрація контролю.
Я не вважаю, що місцева влада має бути без повноважень або що всі рішення мають ухвалюватися тільки через референдуми. Але влада має чути голос громади і бізнесу, має мати здорову опозицію і не боятися дискусій. Заборона критики, зневага до думки мешканців, бажання контролювати все це не крок до сильного міста, а крок до стагнації і відчуття безальтернативності, яке руйнує довіру.
Якщо громада не може поставити питання «чому саме так», і якщо відповідь влади лише «бо так вирішили», тоді це не демократія, це адміністративна диктатура без імені.
