У 1964 році Жан-Поль Сартр відмовився від Нобелівської премії з літератури, заявивши, що не хоче бути частиною «громадського інституту». Чому ж одна з найпрестижніших нагород світу для багатьох є символом «інституційності»? Які перешкоди стоять перед українськими письменниками на шляху до її здобуття?
З цими та іншими питаннями вирішила розібратися журналістка медіа Bestseller Наталя Ласкевич.
Нобелівська премія з літератури — одна з найпрестижніших письменницьких відзнак у світі.
Вона підносить твори на міжнародний рівень, значно розширює авдиторію автора, підкреслює його внесок у розвиток літератури. Значущою є також фінансова частина нагороди: розмір разової грошової виплати становить майже 1 мільйон доларів. Це робить Нобелівку третьою премією світу за розміром призового фонду.
Українська культура не є культурою західноєвропейської традиції, що переважає у виборі журі. Для отримання Нобелівки варто бути «зрозумілим» критикам західному світу, тож усе зводиться до внутрішнього контексту, який треба пояснювати не гірше, ніж творити. Така упередженість та консерватизм Нобелівського комітету обурює, та не дивує.
Звідси ключова проблема для українських авторів — переклади.
Журі переважно оцінює тексти германськими та скандинавськими мовами, часто ігноруючи менш поширені слов’янські, як-от українську. Якість перекладу впливає на сприйняття тексту і, відповідно, на оцінювання оригінального твору, тому єдине мірило для іншомовної інтерпретації та оригіналу просто неможливе. Важливою є і кількість цих перекладів. На жаль, англомовними чи франкомовними накладами сучасні українські тексти ширяться не часто.
Якщо в нас знайдеться свій лавреат Нобелівської премії — він мусить мати надзвичайно майстерних перекладачів (як от, наприклад, в Ольги Токарчук), приховане художнє «пояснення» власного тексту (як це робили деякі східні автори) та певну елітарність. Однак у такий спосіб письменник на ділі перетворюється на «громадський інститут».
Чи потрібна українському письменнику Нобелівка взагалі?
Такі міжнародні нагороди покликані підкреслювати внески авторів у світову літературу, проте наразі їхня актуальність невпинно зменшується. Що вже казати, коли середній вік лавреата Нобелівки — 70 років. Безліч талановитих творців просто не доживає до власного «моменту слави».
Натомість внутрішні конкурси не менш важливі, адже висвітлюють молодих письменників для локальної аудиторії. Так українські літературні премії сприяли популярності Любка Дереша, Сергія Жадана, Андрія Кокотюхи, Катерини Калитко та інших. Опираючись на цей перелік, маю логічний висновок: можливо, аби розвивати національну культуру, зберігаючи її ідентичність, українській літературі варто зосередитися на власних цінностях та конкурсах не менше, ніж на закордонних.
Журналістка: Наталя Ласкевич
Коректорки: Ангеліна Іванченко та Анна Ковбасенко
Дизайнер: Bogdan Goncharyuk
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
