“Чому я дію так?” - розгляд того, чому ми діємо так чи інакше у життєвих ситуаціях, природа цих рефлексів та як їх змінити

Місяць тому мене зацікавило те, чому ми автоматично бажаємо заперечити звинувачення, яке до нас направлене. Виправдане воно чи ні - ми одразу заперечуємо свою провину, неначе це рефлекс.

Думаючи про це все більше, я помітила, що це не єдиний такий рефлекс, який ми маємо. Тому, я почала активно шукати інформацію на наукових сайтах, читати праці, думки та висновки. Усі посилання є у Джерелах.

Тут, я коротко їх структурувала та подала, аби ви могли теж дізнатись. Присутні будуть Наукові пояснення та мої, вони будуть відокремлені, тому ви зможете прочитати саме те, що ви бажаєте.

Ремарка: мої ідеї та думки записані були до того, як я опрацювала статті, інколи вони можуть збігатись із науковими поясненнями, але не означає, що я копіюю їх. Дякую за розуміння.

Для зручності також використовуйте Зміст, аби знайти та вивчити той рефлекс, який саме вас цікавить.

Отож, почнімо.

Автоматичне заперечення провини

Опис

Моя версія:

Автоматичне заперечення провини - це поширений рефлекс серед суспільства, що полягає у неконтрольованому бажанні, а потім його здійсненні, заперечити провину, скеровану на особу, не зважаючи на факт того, чи обґрунтоване звинувачення, чи ні.

Наукова версія:

Автоматичне заперечення провини - це захисний рефлекс на стресові ситуації.

Чому виникає

Психологічний захист (механізм захисту від некомфортних почуттів)

Відчуття провини може бути дуже неприємним і болісним, тому для захисту від цього емоційного дискомфорту мозок може автоматично активувати механізм заперечення. Це є частиною психологічних захистів, що допомагають людині уникати або нейтралізувати тривогу або біль. Заперечення, зазвичай, є однією з перших реакцій на негативні емоції або внутрішні конфлікти, коли людина не готова або не хоче визнати свою провину.

Когнітивний дисонанс

Теорія когнітивного дисонансу, запропонована Леоном Фестінгером, стверджує, що коли людина вчиняє щось, що суперечить її переконанням або цінностям, це викликає внутрішнє напруження (дисонанс). Заперечення провини може бути спробою зменшити цей дисонанс і зберегти почуття самоповаги та впевненості в собі. Визнання провини означає визнання невідповідності своїм цінностям, що є неприємним і зазвичай спонукає до заперечення.

Еволюційний аспект

Інстинктивно ми прагнемо зберігати соціальний статус і уникати покарання. В еволюційному контексті, заперечення провини або виправдання своїх вчинків може бути способом захисту від потенційної загрози (соціального покарання, втрати підтримки або довіри). Мозок може автоматично шукати способи обґрунтувати свою поведінку для збереження соціальних зв'язків.

Нейропсихологічний аспект

У стресових ситуаціях вмикаються нейрохімічні процеси, зокрема вивільнення кортизолу (гормон стресу). Це може сприяти тимчасовій «замороженій» або автоматичній реакції, яка змушує людину уникати визнання негативного досвіду чи емоцій. Заперечення може бути механізмом зниження цієї стресової реакції.

Тобто, звертаємо увагу на:

• Теорії когнітивного дисонансу (Leon Festinger);

• Психологічний захист і механізми захисту (Anna Freud, Sigmund Freud);

• Стрес і нейробіологія поведінки (наприклад, роботи Джона Кея).

Одразу залишу Джерела, аби ви могли ознайомитись.

Когнітивний дисонанс:

• What Is Cognitive Dissonance Theory?

• Cognitive Dissonance

Психологічний захист:

• Defense Mechanisms In Psychology Explained (+ Examples)

• Denial as a Defense Mechanism

Еволюційний аспект:

• The biological evolution of guilt, shame and anxiety: A new theory of negative legacy emotions

• Caring and the Evolution of Guilt: A Biopsychosocial Approach to a Pro-Social Emotion

Як запобігти рефлексу

Моя версія:

Потрібно навчитись зупиняти себе перед відповіддю або реакцією, спитати себе чому саме я бажаю заперечити контрактне звинувачення і вже потім діяти більш спокійно та зважено.

Наукова версія:

Усвідомлення та самоспостереження

Перший крок — визнати, що заперечення є захисним механізмом, який може заважати об'єктивному сприйняттю ситуації. Психологи радять практикувати самоспостереження, щоб виявити моменти, коли виникає бажання заперечити провину. Це дозволяє зупинити автоматичну реакцію та обрати більш конструктивну відповідь.

Рефлексія та само питання

Психологи рекомендують такі запитання:

• Чи є в цьому звинуваченні частка правди?

• Що саме викликає в мене дискомфорт?

• Які емоції я відчуваю в цей момент?

Ці питання сприяють глибшому розумінню себе і ситуації.

Ведення щоденника

Записування своїх думок і емоцій допомагає краще усвідомити свої реакції та виявити повторювані шаблони поведінки. Це дозволяє з часом змінити автоматичні реакції на більш усвідомлені.

Пошук нової інформації

Іноді заперечення виникає через брак інформації або нерозуміння ситуації. Пошук додаткових фактів або альтернативних поглядів може допомогти зменшити дисонанс і прийняти реальність.

Зміна поведінки

Якщо ти виявляєш, що певна поведінка викликає в тебе дискомфорт або суперечить твоїм цінностям, спробуй змінити цю поведінку. Це допоможе зменшити когнітивний дисонанс і уникнути заперечення.

Додаткова література, для глибшого розуміння:

• A Theory of Cognitive Dissonance — класична праця Леона Фестінгера, яка детально описує теорію когнітивного дисонансу.

• Психологія Я та захисні механізми — Анна Фрейд розглядає різні захисні механізми, включаючи заперечення.

• Дари недосконалості — Брене Браун досліджує, як прийняття себе і своїх недоліків допомагає подолати почуття провини та сорому.

Опускаємо голову при виді жебраків, людей з інвалідністю, інклюзивних осіб, людей з вадами

Особисто я часто це спостерігаю серед людей, та й сама, буває грішу цим. Ця реакція не означає, що ви зверхні до таких осіб, або вважаєте їх інакшими тощо. Це природна реакція на те, що наш мозок не звик бачити, сприймати, аналізувати.

Опис

Моя версія

Коли ми бачимо осіб, які виходять за рамки нашого сприйняття природного, ми автоматично опускаємо голову або погляд, аби сховатись від них. Вважайте інстинкт “Я не бачу, а значить і мене не видно”.

Наукова версія

Опускання погляду при зустрічі з людьми з інвалідністю — це не просто випадковий жест, а глибоко вкорінена соціальна та психологічна реакція.

Чому виникає

Соціальна тривожність і дискомфорт
Багато людей уникають зорового контакту через соціальну тривожність або невпевненість. Це може бути пов'язано з відсутністю досвіду спілкування з людьми з інвалідністю, що викликає дискомфорт і бажання уникнути взаємодії.

Стереотипи та ейблізм
Ейблізм — це упередження та дискримінація щодо людей з інвалідністю. Він може проявлятися у вигляді уникання, жалю або надмірної опіки. Ці реакції часто є результатом соціального навчання та культурних норм, які підсилюють уявлення про людей з інвалідністю як "інших" або "менш здатних".

Модель уникання хвороб
Деякі дослідники вважають, що уникання людей з видимими відмінностями може бути еволюційною реакцією, спрямованою на уникнення потенційних загроз для здоров'я. Хоча це не має раціонального підґрунтя в сучасному суспільстві, така реакція може бути автоматичною.

Як запобігти рефлексу

Наукова ідея:

Усвідомлення та самоспостереження
Перший крок — визнати свої упередження та автоматичні реакції. Звертай увагу на моменти, коли відводиш погляд, і запитуй себе: "Чому я це зробив(ла)?".

Освіта та інформування
Дослідження показують, що особистий контакт і спілкування з людьми з інвалідністю сприяють зменшенню упереджень і страхів. Чим більше ми дізнаємося про досвід інших, тим легше нам сприймати їх як рівних.

Зміна культурних норм
Замість того, щоб вчити дітей "не дивитися" на людей з інвалідністю, важливо пояснювати їм, що всі люди різні, і це нормально. Таке виховання сприяє розвитку емпатії та прийняття.

Думка про поганий сценарій, при роздумі про новий досвід

Гадаю, ви часто могли помітити за собою, що як тільки думаєте про те, аби спробувати щось нове, ваша перша думка це “А що, якщо не вийде?”.

Опис

Моя версія:

Цей рефлекс заважає нам навіть почати будувати план на спробу, тобто, ми думаємо про план Б, навіть не продумавши план А. А це створює певний хаос у нашій голові, що призводить до опускання рук та відчуття “застою” у розвитку.

Наукова версія:

Думки про найгірший сценарій блокують нас ще до початку дії, — це класичний приклад когнітивного викривлення, відомого як катастрофізація. Це автоматичне мислення, яке змушує нас фокусуватися на найгірших можливих наслідках, навіть якщо ймовірність їхнього настання мінімальна.

Чому виникає

Еволюційна звичка — інстинкт виживання

Наш мозок запрограмований звертати більше уваги на можливі загрози, а не на позитив. Це ефект негативності: у дикій природі краще передбачити небезпеку, ніж проґавити її. Катастрофізація — це надмірне застосування цього механізму до сучасних, вже не фатальних ситуацій (типу "а що, якщо я осоромлюсь на співбесіді?").

Досвід дитинства та виховання

Діти, яких критикували, ігнорували або які мали батьків із тривожними патернами, частіше виростають з переконанням, що «щось точно піде не так». Якщо у тебе з дитинства "усе має бути ідеально", мозок автоматично підказує страшні сценарії як спосіб уникнути сорому чи болю.

Травматичний досвід

Якщо колись сталося щось справді болісне (невдача, розрив, публічний провал), мозок може створити шаблон: «щоб не було так, як тоді — треба бути готовим до гіршого». Це — захисна реакція, але вона заважає жити повним життям.

Когнітивні викривлення

Люди з тривожними розладами або депресією часто мають вкорінене викривлене мислення — типу "все або нічого", "всі подумають, що я нікчема", "якщо щось не вийде, значить я невдаха". Це типові когнітивні викривлення, які створюють ґрунт для катастрофізації.

Інформаційне перенавантаження і соцмережі

Новини, драми, погані новини — це все те, що алгоритми соцмереж просувають першим. Якщо щодня споживати контент про катастрофи, поразки та фейли інших — мозок автоматично бере це за норму, формуючи тривожне очікування майбутнього.

Невизначеність + низький контроль

Ми боїмося того, чого не розуміємо і не можемо контролювати. Катастрофізація — це спроба накинути контроль на хаос, навіть якщо той контроль ілюзорний. Це: "якщо я передбачу провал, він не буде таким болючим".

Як запобігти рефлексу

Усвідомлення негативних автоматичних думок
Перший крок — помітити, коли виникають негативні думки. Ведення щоденника думок може допомогти виявити повторювані шаблони та зрозуміти їхнє походження.

Когнітивна реструктуризація
Це техніка, яка допомагає ідентифікувати, розуміти та кидати виклик неефективним автоматичним думкам, замінюючи їх більш раціональними та позитивними. Цей процес може призвести до змін в емоціях та поведінці, зрештою змінюючи основні переконання.

Уявне експонування
Це метод, який передбачає ментальне протистояння своїм страхам, що допомагає зменшити тривожність. Наприклад, уявлення найгіршого можливого результату та розробка плану дій у такому випадку може зменшити страх перед невідомим.

Ресурси, для додаткового опрацювання:

• The Anxiety and Phobia Workbook — практичний посібник з вправами для подолання тривоги та фобій.

• The Feeling Good Handbook — книга, яка допомагає розпізнати та змінити негативні думки.

• Тривога і страхи. Як їх подолати — українське видання, що пропонує стратегії боротьби з тривогою.

Сприйняття більшої ваги, як проблеми

Довго нам кажуть, що більша вага, ніж та, що вказана лікарями, як норма - небезпечна. Естетично люди не сприймають животики, більші тіла.

Сама я людина, яку ви можете назвати товстою. Чи означає, що не образа? Зовсім ні. Товстий - стан тіла. Так як і худий, м’язистий, округлий, плаский.

То, чому ж у нас виникає автоматична думка, що товста людина - виключно нездорова або проблемна людина? Давайте розбиратись.

Опис

Наукова версія:

Суспільство автоматично асоціює більшу вагу з проблемами чи нездоров’ям, — це глибоко вкорінене упередження, відоме як стигма ваги або фетфобія.

Чому виникає

Історичні та культурні корені

Фетфобія має глибокі історичні корені, пов’язані з расизмом та колоніалізмом. У 19 столітті західні суспільства почали асоціювати стрункість з моральною чистотою та самоконтролем, тоді як більша вага стала символом "дикості" та "недисциплінованості", особливо щодо темношкірих жінок.

Медичні упередження та проблеми з BMI

Індекс маси тіла (BMI) часто використовується як єдиний показник здоров’я, хоча він не враховує м’язову масу, генетику чи інші фактори. Це призводить до того, що люди з більшою вагою автоматично вважаються нездоровими, навіть якщо вони мають нормальні показники здоров’я.

Стереотипи та соціальні упередження
Людей з більшою вагою часто стереотипізують як лінивих, безвольних або некомпетентних. Ці упередження присутні в освіті, на роботі, у медичних закладах і навіть у міжособистісних стосунках.

Вплив медіа та культури дієт
Медіа постійно просувають ідеал стрункості як еталон краси та успіху. Це створює тиск на людей відповідати цим стандартам і сприяє виникненню фетфобії.

Наслідки

Психологічні наслідки: Стигма ваги пов’язана з підвищеним ризиком депресії, тривожності, розладів харчової поведінки та зниженням самооцінки.

Погіршення якості медичної допомоги: Люди з більшою вагою часто стикаються з упередженим ставленням з боку медичних працівників, що може призводити до недооцінки або ігнорування їхніх скарг, затримки в діагностиці та лікуванні.

Соціальна дискримінація: Стигма ваги може призводити до дискримінації в освіті, на роботі та в особистому житті, що обмежує можливості та знижує якість життя.

Як запобігти рефлексу

Освіта та підвищення обізнаності: Розуміння історичних, культурних та медичних аспектів фетфобії допомагає розпізнати та кинути виклик власним упередженням.

Критичне мислення щодо медіа: Аналізуйте медіа-повідомлення та рекламу, які просувають нереалістичні стандарти краси, і ставте під сумнів їхній вплив на ваше сприйняття тіла.

Підтримка інклюзивності: Сприяйте створенню середовища, де люди різних розмірів тіла відчувають себе прийнятими та цінними.

Зміна мови: Використовуйте нейтральну та поважну мову при обговоренні тем, пов’язаних з вагою, уникаючи образливих термінів та стереотипів.

Я можу передбачити коментарі “Але є ж товсті люди, які товсті через їжу!”. Так, є. Але, хіба нам має бути важливо, чому вони товсті? Ні. Це їх справа. Оскільки, їх тіло - їх діло.

Так само, я не маю права вказувати вам, що ви маєте робити з ісвоїм тілом. І ви не маєте права вказувати мені, що я маю робити зі своїм. Ми ж самостійні та унікальні люди, живімо власним життям. :)

Тіло — це лише один аспект людини, і воно не визначає її цінність, здоров’я чи можливості. Сприйняття людей через призму поваги та розуміння допомагає створити більш справедливе та інклюзивне суспільство.

І ні, ця частина не пропагує ожиріння. У чому різниця, спитаєте ви? Гайда розбиратись.

Розберімося: більша вага ≠ ожиріння

То в чому головна різниця?

Більша вага — це просто зовнішність.
Людина може мати великий розмір одягу, але чудові аналізи, здорове серце, активний спосіб життя. Це не діагноз.

Ожиріння — це медичний стан, який може потребувати корекції способу життя, а іноді — медикаментозного лікування, але тільки за згодою і бажанням самої людини.

Візуально ти не визначиш, чи людина має проблеми зі здоров’ям. Так само як не скажеш по фото, чи вона щойно пережила втрату, має депресію, чи в неї хвороба щитоподібної.

❗️Не плутати:

Я вважаю, що це було важливо пояснити та розібратись, оскільки у нашому суспільстві все ще гейтять за вагу (якою б вона не була). З цим стикаються люди худі, товсті, навіть анорексики.

Йдемо далі!

Розмовляє “грубим” голосом, використовує дивний сленг, “дурно” сміється - значить бидло

Звучить грубо. Але це існує. Я особисто жила таким мисленням певний час, але, на ща стя, вже давно не маю таких думок.

Опис

Наукова версія:

Суспільство автоматично асоціює грубий голос, сленг чи "дурне" сміх з низьким інтелектом, — це глибоко вкорінене упередження, відоме як стигма мовлення.

Чому виникає

Стереотипи та соціальні упередження
Людей з певними акцентами, голосами або мовними звичками часто стереотипізують як менш інтелектуальних або менш компетентних. Ці упередження присутні в освіті, на роботі, у медичних закладах і навіть у міжособистісних стосунках.

Вплив медіа та культури
Медіа часто зображують персонажів з грубими голосами або сленгом як негативних або комічних, що підсилює упередження в суспільстві.

Соціальні та культурні фактори
Використання сленгу або певного стилю мовлення може бути ознакою належності до певної соціальної або культурної групи, що може викликати упереджене ставлення з боку інших.

Наслідки

Психологічні наслідки: Стигма мовлення пов’язана з підвищеним ризиком зниження самооцінки, тривожності та соціальної ізоляції.

Погіршення якості комунікації: Люди можуть уникати спілкування або змінювати свій стиль мовлення, щоб уникнути упередженого ставлення, що може призводити до втрати автентичності та самовираження.

Соціальна дискримінація: Стигма мовлення може призводити до дискримінації в освіті, на роботі та в особистому житті, що обмежує можливості та знижує якість життя.

Як запобігти рефлексу

Освіта та підвищення обізнаності: Розуміння соціальних та культурних аспектів стигми мовлення допомагає розпізнати та кинути виклик власним упередженням.

Критичне мислення щодо медіа: Аналізуйте медіа-повідомлення та рекламу, які просувають стереотипи щодо мовлення, і ставте під сумнів їхній вплив на ваше сприйняття.

Підтримка інклюзивності: Сприяйте створенню середовища, де люди з різними стилями мовлення відчувають себе прийнятими та цінними.

Зміна мови: Використовуйте нейтральну та поважну мову при обговоренні тем, пов’язаних з мовленням, уникаючи образливих термінів та стереотипів.

Мені здається, що це вже традиція, що я раз на місяць викладаю довгочит. :)

Все-таки багато опрацьовую книг та статей, аналізую та структурую.

Це допомогло мені пропрацювати деякі власні рефлекси. Якщо помічу щось ще, обов’язково опублікую. Я маю ще матеріалу та думок, чернеток.

Дякуб, що прочитали, поділіться власними роздумами, цікаво почитати.