“Просто почни”.
Цю фразу ми чуємо звідусіль, читаємо всюди, бачимо постійно. Кожен, хто починає вчити вас жити, стимулює вас до дії. До початку. До народження.
Та ми складаємо руки, з думками, що ми не здатні до звершень, до яких прагнемо. Ми глибоко переконані - у нас немає й можливості стати тим, ким хочемо. Ми просто народились не у тій родині. Ми просто не схильні до цього. Це просто не наше. Не моє. Вам ніколи не стати тією людиною.
Ці переконання мені знайомі, як то кажуть, до болів. Читаючи мої роздуми, у вас, можливо, могло скластись враження, що я особа, яка здатна на великі звершення. Що я розумію багато чого, можу багато що і тим паче стану тією, якою бажаю. Я теж так інколи думаю. Але я помиляюсь.
Дуже корисно бути заземленою людиною, дивитись на світ реальними очима, а не крізь гарні кольорові лінзи. Так, це боляче - сонце змушує плакати, кольори не такі яскраві та й атмосфера не така естетична. Але, це реальне, різне, живе і зовсім не цілісне. Як і я.
До чого увесь цей монолог? Я веду до того, що ви маєте припинити бажати бути неймовірною людиною. Бо ви вже неймовірні. Натомість нам варто почати бути людиною.
Що таке бути людиною? На моє переконання, це жива істота, яка висловлює думки, переживає емоції, робить помилки, набирається досвіду, робить висновки, розвивається, стає краще. Але ви скажете - “Стривай, але я вже людина!”. Дійсно?
Коли ви востаннє давали собі переживати емоції, не стримуючи їх? Коли ви висловлювали свої думки чесно, в очі? Коли ви востаннє давали собі зробити помилку? А набирались досвіду? Робили висновки? Розвивались? Коли ви востаннє жили?
Я думаю, що деяким з вас (і мені також) буде важко відповісти на деякі з цих питань. І те, що ми задумались над цим - вже крок до того, аби бути людиною.
Важливо розуміти - ніхто не дасть вам покрокову інструкцію, як стати краще, як бути тим, ким хочеш. Бо це не гра, у якій є способи проходження. Наше життя - це один великий суцільний важкий досвід. І воно ж, життя, є єдиним способом отримати цей досвід.
Вас, мабуть, зацікавив заголовок довгочиту. У цих трьох символах є важливе правило, яке ви маєте пам’ятати.
Крок дорівнює прогрес.
У моїй голові це звучало пафосніше, зізнаюсь. Але, простота цього вислову ще раз підкреслює важливість бути заземленим, бути реальним, бути живим.
Раніше я, як і багато хто, сказав би вам - “Просто почни”. Та зараз, я глибоко переконана - це фігня. Просто почати? І що далі? Почати щось робити, це не те саме, що робити поступові кроки до фінішу.
Я можу зробити одне присідання і сказати, що я почала займатись спортом. Хіба ні? Технічно, я не брешу, я ж почала! Те, що я не повертаюсь до цього, це вже зовсім інша історія. Головне ж почати, так?
Ні.
Якщо ви задумаєтесь над тим, скільки ви почали всього у своєму житті, спираючись на це правило, то можете втратити рахунок цих справ. Чому так стається?
Гадаю, ми надто переконані на явищі початку. Ми забуваємо про лінію. Про прогрес. Про фініш.
Ви слушно можете заперечити, сказавши, що якщо ми не почнемо, то й кроків не буде. І, раніше я б погодилась. Але повернімося до того, що ви можете почати. Але не обов’язково продовжити.
Наведу власний приклад, аби розуміння сенсу “Зробити крок” здавалось вам більш зрозумілим і показало цю відмінність від “Просто почати”.
У свої 20 років я маю досвід заробляння коштів. Я намагалась знайти цей досвід раніше, але саме теперішня робота дає мені найкращий досвід, з того, що я мала.
Кошти дали мені можливість купувати книги, які я давно хотіла прочитати. І ось, вчора, я придбала книгу “101 есе, які змінять ваше мислення”. У мене з’явилась ідея - читати книги в голос, кажуть, корисно для усвідомлення прочитаного та пам’яті. Особисто я бачу ще й можливість розробляти своє мовлення, яке в мене порушене було через депресію.
Але водночас, я давно горіла ідеєю озвучки. І, на цю мить, мої намагання йшли вниз. Та ось, я вирішила записувати аудіокниги. Я знаю як це зручно - особливо, коли ти не маєш коштів на покупку книги. Знайшов потрібне відео в Ютуб і слухаєш.
Я сьогодні записала вступ. Він був на 3 сторінки. І я пишаюсь цим кроком. Мені було соромно, ніяково, важко. Читати вголос? Записувати це на мікрофон? Хах, та я й мріяти не могла про таке. Але я змогла.
Я зробила крок.
Я не просто почала. Я не робитиму це щодня, зовсім ні. Але я й не маю змушувати себе робити це щодня. Я маю час, я маю можливість. Я маю бажання. Тому, я робитиму кроки, поступово, потроху. І дійду кінця.
А якби я просто почала? Хм, навряд чи я б мала фініш. Бо, йти ви можете до кінцевої точки. А почати… Що почати? Де ваша кінцева точка? Яка вона? Який сенс початку?
Бігуни біжать з точки А, до точки В. Вони біжать з початку, так. Бо знають, де саме той фініш.
Маю надію, що ці роздуми для вас все ще мають сенс. Головна мета цього довгочиту (мабуть, цього разу це дійсно довгочит), аби ви зробили крок. А, аби зробити крок, вам треба фініш. Відзначте його. І йдіть собі.
Годі починати.
