- Один-два.
- … і вже чотири!
Чорний Кіт Мурчик відразу зникає з очей своїх господарів. Він вміє бігати так швидко, що навіть пильні очі не встигають за ним. І тільки яскраві відблиски його очей свідчать про його присутність.
Мурчик веселий і жвавий кіт. Але його бешкетницький норов захоплював його на цілий день. Він обожнював поцарапати диван та гратися з усім, що знаходилося біля його лапок. Іноді він так бігав, що змітав все і речі летіли в усі боки, а Мурчик кидався за ними, наче справжній мисливець!
Але найбільше Мурчик любить спілкуватися. Він постійно муркоче, виражаючи свої почуття. "Мяв" він казав, коли хотів погратися, а "Ма-ав" – коли прохав помилуватися. Він ніби знаходився в усіх куточках свого дому, весело мотаючи хвостиком і показуючи своє бажання спілкування.
Проте, у Мурчика була одна проблема – він боявся знайомства з незнайомцями. Він завжди ховався, коли когось нового бачив в своєму будинку. Він не міг здолати свою тривогу, навіть якщо йому ду-уже було цікаво познайомитися з іншими котиками.
Одного разу, коли Мурчик знову ховався від відвідувачів, йому на допомогу прийшли його старі друзі – Білка Соня та Пес Моня. Вони завтали в гості до Мурчика, бо давно вже не бачили його веселої мордочки. Вони знали про його проблему, але були впевнені, що можуть втілити план, який допоможе Мурчику подолати свої страхи!
Білка Соня та Пес Моня вирішили підійти до дверей Мурчикового будинку разом з дітлахами, які жили поруч. Вони знали, що Мурчик любить дітей, і вирішили використати це. Коли Мурчик побачив дітей, він спочатку заховався, але потім, згадавши, як весело з ними гратися, вийшов з-за кутка і почав обережно обнюхувати дітлахів.
Діти зраділи Мурчиковій увазі і весело з ним почали гратися. Вони годували його смаколиками, гладили його м'яку шерстку, а Мурчик відплачував їм своїм гучним муркотінням. Він відчував, як наповнюється радістю від спілкування з новими друзями.
Поступово, Мурчик відкривався перед дітьми все більше і більше. Він перестав ховатися, коли хтось незнайомий приходив до його дому. Він більше не кусався і не бігав як божевільний. Він навіть зміг вийти на вулицю, де знайшов нових друзів-котиків.
З кожним днем Мурчик ставав все більш впевненим і відкритим. Він вчився довіряти новим людям і котикам, ділитися своїми почуттями та дружити. Він більше не боявся зустрічей з незнайомцями, але залишався таким же веселим і лагідним котиком, яким був завжди.
Його господарі були дуже щасливі, бачачи зміни в Мурчику. Вони були вдячні його друзям – Білці та Псу, за те, що допомогли Мурчику подолати його страхи. Мурчик також був дуже вдячний своїм новим друзям і віддавав їм свою лагідність та вірність.
