Сьогодні зустрів знайому, яка продає мобільні аксесуари в магазині свого чоловіка, і згадалося, як я колись працював на подібній посаді, допомагаючи своєму знайомому.
Епоха компакт-дисків та фотоплівок
У кого найбільше вільного часу? Звісно, у дітей та пенсіонерів. По переду мене чекали майже три місяці літніх канікул, тому питання чим зайнятися сьогодні було актуальним як ніколи. А коли тобі пропонують “спробувати себе у ролі продавця” ще й обіцяють за це грошей, то це звучить більш, ніж цікаво.
Це був невеличкий острівець в спальному районі при гастрономі, яких у 2000-ті було достатньо. Тримав цю точку знайомий мого знайомого. На щастя, в той перехідний період відкрити малий бізнес було легко: вже не було “бригадирів” з лихих 90-х, яким треба було “платити за місце”, але й не було цивілізованої оплати картою чи можливості купити щось онлайн з доставкою у найближчий поштомат. Це були часи готівки, компакт-дисків та плівкової фотографії. Чимось подібним торгував мій знайомий.
Втім, продаж комп’ютерних аксесуарів був лише частиною бізнесу — ви б бачили ту убогу вітрину, покриту пилом. Одразу було зрозуміло, що ту стару клавіатуру чи джойстик вже ніхто не купить і воно роками лежало як муляж... За день до нас прийшло кілька місцевих — якийсь дід, який хотів оцифрувати відеокасету, якісь підлітки за чистими CD дисками, а також жіночка, якій потрібно було встановити Windows на її комп’ютер вдома. З останньою ми домовилися зустрітися вже після роботи, бо я не міг просто так закрити магазин і піти до неї до дому коли мені заманеться.
Я досидів до кінця робочого дня і направився пішки в інший кінець району. Звичайний скромний будинок, старенький комп’ьютер і моя флешка з Windows XP Zver Edition яку мені колись записав знайомий, як “перевірений варіант”. За роботу я отримав тоді десь 100 гривень, але на той час це були шалені гроші, особливо, коли твої підліткові інтереси зводяться до пачки сухариків Флінт та банки Рево 😂
Я ще кілька разів виходив працювати в той острівець, але клієнтів було не багато. Якби не такі шабашки, то я б нічого й не заробляв. Бувало прийде якась бабця зі старою Нокією, щоб їй підібрали зарядний пристрій чи щось там в телефоні почистили. Щось робив задарма, за щось брав оплату, якщо клієнт був при грошах. Інколи приходили знайомі та зависали зі мною, хоча сидіти за прилавком (ще й без інтернету з кнопочним телефоном) — заняття для підлітка не з цікавих.
Але, це були ті самі “лампові” часи. Коли чувак, який вже знає як включити комп’ютер автоматично вважався гіком. Коли люди приходили до тебе в магазин не щоб щось купити, а тому, що ти “шариш, як це зробити”. З дитинства любив живе спілкування, і в цілому був людиною відкритою.
Кінець епохи і спроби вижити
Закриватися такі острівці почали ще забагато років до ковіду та війни. На зміну маленьким магазинчикам прийшли великі корпорації (хоча, і Аврора колись мала лише кілька магазинів). А потім почався масовий бум інтернет-магазинів, Розетка тепер продавала не тільки розетки. Влада взялася за малий бінес, вже торгувати електронікою за готівку в обхід касового апарату стало неможливим (дивуюся, як досі на одному з ринків Запоріжжя продають телевізори та дрібну побутову техніку, і судячи з того, що ці точки досі живі — хтось все це купує).
Чи зникли острівці з аксесуарами? Що ж, я не знаю, як в інших містах, але Запоріжжя просто майорить вивісками “оренда приміщень”, “продаж нерухомості”. З початком повномаштабної війни у місті закрилося більше, ніж половина бізнесів. Втім, магазини з мобільними аксесуарами є й по нині, і в одному з них працює моя знайома, продаючи чохли, захисне скло та зарядні блоки до мобілок. І коли є вибір замовити щось онлайн чи піти до неї, то я спочатку йду до живої людини.
В нас і самих вже три інтернет-магазини, але з фізичними складами та офісами, де можна цей товар “потримати у руках”. І я завжди вважав, що живе спілкування — це вже частина успішного продажу. На жаль, мої колеги-менеджери цієї думки не поділяють: їм набагато легше мовчки запакувати товар і надіслати його поштою, ніж тридцять хвилин витрачати на місцевого клієнта, який у результаті може нічого й не купити (або навпаки скупитися на кілька тисяч).
Якби я був власником саме магазину з аксесуарами при якомусь торговому центрі, то я б не сидів без діла: якщо жити лише за рахунок місцевих клієнтів, то далеко не підеш (і це показав досвід мого знайомого, який мав такий острівець в столичному ТРЦ, але закрив його бо вартість оренди була вище за прибутки).
Маючи подібний бізнес треба мати додаткові канали продажів: основний інтернет-магазин, який працює по всій Україні і за рахунок реклами щось продає щодня, дропшиппінг (це коли ти надсилаєш замовлення, які прийняли твої партнери), всілякі онлайн платформи та маркетплейси. Тоді, коли в тебе немає місцевих клієнтів, ти просто будеш пакувати посилки або виставляти товар на сайт. Ну і, звісно, сферу послуг теж ніхто не відміняв — можна не лише продавати комп’ютерні запчастини, а й робити обслуговування, чистку, ремонт техніки (якщо є досвід чи люди, які це зможуть робити за тебе).
Проблема більшості таких от малих бізнесів в тому, що вони намагаються жити стратегіями, які працювали у 2000х, але на сьогодні вже давно застаріли. Звісно, в них нічого не виходить і вони змушені закриватися.
В мене є знайомі власники магазину медтехніки. Щоб ви розуміли, вони в цьому бізнесі вже більше 30 років (!), але онлайн-магазин створили лише в 2022 році, коли стало зовсім туго. Бо тривалий час вважали, що їх аудиторія — це пенсіонери, які купують лише поруч з домом, і тільки офлайн.
Я створив їм сайт, але нічого не змінилося. Бо, виявляється, треба ще платити за рекламу в Google, всілякі комісії платіжним системам, за обслуговування сайту і так далі. Тобто мати інтернет-магазин — це суцільні витрати, як і з офлайн точкою. Тільки тут ти платиш за хостинг, а не за оренду приміщення, за рекламу, а не за вивіску.
Ті, хто не готові платити, не зможуть бути власниками успішного інтернет-магазину: присутність онлайн — це не менші витрати, ніж плата за фізичний магазин.
Замість висновків
Зараз мати просто сайт вже замало. Час вивчати ШІ та потрапляти в їх рекомендації. До нас одного разу прийшов клієнт, бо йому так порадив штучний інтелект. Для нас це було здивуванням і ми почали оптимізацію свого інтернет-магазину під ШІ.
В Китаї вже є вендінгові апарати, куди суєш телефон, а воно само клеїть захисну плівку чи скло. Правда коштує цей апарат 9 тисяч доларів і він ніколи не окупиться, але сама технологія вже є.
Тому, замість того, щоб жити минулим та смакувати тими безтурботними часами, треба зібратися з силами та освоювати нове. Життя — це рух.
