Я вже так сильно сам себе заєбав, що може було б краще, якби мене не було.
Дисклеймер
Хоч і маю справжній діагноз, поставлений психіатром, я все одно вважаю це своїм провалом. Люди переживають набагато складніші події, ніж траплялися зі мною, мають набагато гірше минуле і піддаються набагато більшому стресу, але тим не менш зберігають позитивне ставлення до життя. Так, я знаю про нейрорізноманіття та з розумінням ставлюся до тих, хто стикнувся із депресією, адже в кожного своя історія та обставини. Але говорячи про себе зараз, на другому місяці вживання антидепресантів, моє переконання незмінне: я міг впоратися із цим сам.
Звідки
Моя бабуся завжди чогось боялася. Вся її сутність була про переживання і відсутність спокою. "Плакати хочеться" - цю фразу я чув від неї доволі часто та в моменти, коли плакати не мало б хотітися. Вона завжди була сумна. Постійно думала про погане і очікувала біди. Я рідко бачив її усмішку.
Роберт Сапольскі стверджує, що депресія є найнебезпечнішою хворобою, з якою можна зіткнутися. За його словами, вона така ж реальна як цукровий діабет. Сьогодні це четверта причина непрацездатності в США, і вона стає все більш поширеною. Однією з найбільш значущих передумов її виникнення він виділяє спадковість. Це значить, що якщо у вас в родині хтось переживав депресію, то імовірність вам нею захворіти вища, ніж в інших. Однак, це не означає, що ви точно нею захворієте. Просто, у вас більше шансів. Подразники, такі як, наприклад, стрес або психоделічні наркотики, на вас чинять більш негативний вплив. Подивіться собі це відео, де він детально про все це говорить.
В моєму випадку фактор спадковості був однозначно присутній, але і сам я неабияк посприяв розвитку цієї недуги. Мій спосіб життя в часи ранньої юності аж ніяк не був корисним ні для мого тіла, ні для розуму. Алкоголь, гімняна їжа, легкі (й не дуже) наркотики, порушення сну - буденний опис молодості багатьох людей. Так, це було весело. Але це давалося в кредит. Тоді ніхто не думав про повернення. Та й середовище, зрештою, залишило свій відбиток - жити в Україні саме по собі є випробуванням для психіки (і я це люблю). Мабуть, тут ще варто зазначити, що я ріс в хорошій сім'ї, де мене любили, не мав проблем з друзями та протилежною статтю, а також із законом. Той період був побічним ефектом "хорошого життя".
Далі доросле життя, яке, очікувано, не є пікніком на галявині з єдинорогами. Воно непросте для всіх, але деяким людям воно кладе вантаж своїх випробувань вже на доволі розхитану та нестабільну психіку. Зазвичай неможливо відслідкувати момент, коли ти посипався. Я свій пропустив.
Що в мене
Мій діагноз: клінічна депресія середнього ступеня важкості та обсесивно-компульсивний розлад. З останнім я живу з дитинства, лише прояви регулярно змінюються або з'являються нові. Як ми разом з лікарем визначили, депресія ходила зі мною кілька років, але за останній рік стрімко посилилася. Я завжди ставився до психологів та психотерапевтів скептично. Декілька одиночних походів лише утвердили мій скепсис. Хоча, відверто кажучи, моє ставлення і зараз не дуже змінилося. Мені пощастило знайти хорошого терапевта, але перед тим довелося походити по "заробітчанах", які просто тягнули з мене гроші питаннями "як ваш тиждень?", хоча я й озвучив їм конкретні запити. Тож не очікуйте, що ви натрапите на порядного та кваліфікованого спеціаліста з першого разу. В наші дні ця професія дуже модна.
Терапевтка на першому ж сеансі сказала, що мені варто проконсультуватися з психіатром. До цього я чув це лише від близьких людей, тож успішно ігнорував. Власне кажучи, терапевтку також проігнорував. Панічні атаки, регулярні сонні паралічі та цілковиту ангедонію також не брав до уваги - "час такий, пройде". Звернутися до лікаря вирішив після двох моментів. Перший: з'явилася суїцидальна думка. Спочатку я з неї сміявся, але вона вперто не минала і набирала все більш раціонального вигляду. Другий: почалися епізоди дереалізації.
На колесах
З психіатром історія схожа - не треба очікувати, що вам зразу трапиться професіонал, якому на вас не наплювати. Вони такі самі лікарі. А лікарі - такі самі люди. А люди майже завжди в сраці мають інших людей. Одначе мені знову пощастило, і для знаходження доброї лікарки знадобилося всього лиш три спроби. Тоді ж я отримав свій діагноз та рецепт на антидепресанти. Для мене це було і залишається особистим фіаско. Я не можу прийняти, що для того, аби дати раду з власною головою, мені знадобилися препарати. Однак я стараюся про це не думати. Закинувши першу таблетку я сказав собі: "Може це все і справді могло бути по-інакшому, але вже є так як є".
Насправді, тема антидепресантів потребує окремої публікації, тож тут я не буду вдаватися в деталі. Скажу лише, що мені стає краще. Сон нормалізувався, настрій поліпшився, з'явилися думки про хороше. Деколи стає сумно, і тоді приходить думка самовільно випити більшу дозу. Це відголоски моєї ранньої юності та історій з речовинами. На щастя, вдається цю думку прогнати.
Чому я це пишу
Депресію деколи називають чумою 21 століття. Це надто трагічне перебільшення, як на мене, але вона справді стає все більш поширеною.
Україна завжди лідирувала в кількості ментальних розладів на європейському контенті. Причин для цього в нас предостатньо: історичні травми, бідність, безперервний стрес, а зараз повномасштабна війна, спрямована на цілковите винищення нашого народу. Поруч із цим маємо майже нульовий рівень психоедукації та стигматизацію психічних відхилень, коли люди в занепаді воліють радше промовчати, аби не чути, які вони невдячні слабаки і як вони розкисли і он подивися, наскільки іншим жити зараз гірше, а ти ниєш.
Що стосується безпосередньо наслідків війни, то в 2022 році ВООЗ вже прогнозувало, що у недалекому майбутньому близько 15 млн українців потребуватимуть психологічної підтримки, із них 3-4 млн - медикаментозного лікування. Як думаєте, скільки з цих людей звернеться по допомогу? Скільки з них визнає, що мають проблему? А скільки взагалі припустить це в свої голові?
Як і масове біженство, неліковані ментальні розлади, мають віддалені наслідки для суспільства і держави. Це робить їх ще більш небезпечними, бо на них не звертають увагу, поки проблеми від них не стають явними. Але тоді зазвичай вже надто пізно, аби щось виправити.
Людина в депресії - слабка і пасивна. Це стан, в якому ти не бачиш сенсу абсолютно ні в чому. У тебе немає емоцій та почуттів, ти майже ні на що не здатен, а інші люди викликають лише бажання відсторонитися. В якийсь момент думка про усунення самого себе з цього театру абсурду починає ставати найбільш змістовним зі всього, що приходить в голову. Якщо з цим нічого не робити, часто ця думка переходить в дію. Це зачіпає вже не тільки саму людину, але і її близьких. Каскадно це може призвести до травмованого і морально занепалого суспільства. У нас і так проблем предостатньо, і очікується ще більше. На цю варто звертати увагу і вирішувати вже зараз.
Тож попри сором перед самим собою, я вирішив написати цей текст і визнати, що у мене є проблема. Привернути до цього вашу увагу. Я часто чув фразу: "Ти не самотній, не залишайся з цим сам на сам". Мало що видавалось мені більш безглуздим, ніж ці слова. В такому стані ти насправді почуваєш себе як ніколи самотнім, і ти з цим сам на сам. Та на першому сеансі з терапевткою (вже тою хорошою) я почув іншу фразу: "Що б ти зараз не відчував і не думав про себе і про майбутнє, яким би безглуздим воно все не здавалось - цьому треба чинити спротив. Це тепер твоє найголовніше завдання". Мабуть, це були найпотрібніші слова, які я міг тоді почути. Сподіваюся, цей текст стане для вас чимось схожим. Ви справді не самі. Але ніхто, крім вас, цього не здолає.
Чого точно не робити
Тут розкажу вам трохи про граблі, на які напоровся, щоб ви їх оминули, або хоча би були готові:
Психоделіки та ейфоретики. Я мав епізоди з цими речовинами вже будучи в стані депресії, але ще не усвідомлюючи проблеми. В результаті: кошмарний бед-тріп від грибів та найглибша серотонінова яма, в якій мені довелося побувати. Трава також впливає негативно, особливо на сон (так-так, уявіть собі).
Алкоголь. Зловив себе на тому, що чим сумніше ставало, тим більше я пив. Бо тоді ставало веселіше. Небезпека в тому, що будучи тверезим ти все частіше думаєш про алкоголь, бо твій мозок знає, що тоді стане легше, і він не думає про довготривалі наслідки. Тому я старався обмежувати себе, відколи то зрозумів, і вам також раджу. Не скажу, що мені й зараз це добре вдається, але я стараюсь.
Бажання закритись в собі. Маючи і без того соціопатичні схильності, мені дуже хотілося перестати комунікувати з будь-якими людьми в принципі. Але так теж стає паскудніше. Говоріть з близькими, не соромтеся признатися їм, що вам погано. Я був здивований, як навіть зовсім не близьким людям, може бути не похуй. Зрештою, як і тим, що деяким близьким абсолютно байдуже. Але так є з людьми. Якщо близьких у вас немає, то може підіть і знайдіть собі таких. Це не просто і потребує часу, то могло б відволікти вас від печальки.
Не переставайте займатися фізичною активністю. Я ось бігаю. Змусити себе продовжувати під час занепалого стану було майже неможливо. Я біг і думав: "Якою ж хуйньою ти займаєшся, Юра". Позаяк, після пробіжки ставало трішечки краще, хоч і ненадовго. Часто я повторював собі: "Нехай життя й справді немає сенсу, але жити його жирним і стрьомним буде ще гірше". Якщо ж нічим не займаєтеся, то хоча б ходіть гуляти щодня. Але як тільки виздоровієте, то почніть займатися.
Ну і останнє: як би там не було, ви не можете почуватися херово безперервно. Деколи стаються епізоди полегшення, і навіть може бути трохи радісно. В такі моменти може здатися, що це неправильно і так почуватися не можна, бо ви ж більше не здатні відчувати щось добре. Але ні, здатні, і в цьому нема нічого хибного. Коли воно приходить, постарайтеся максимально на тому сфокусуватися і відчути цю приємність. Це також трохи підтримує кукуху.
Памʼятайте і не сумнівайтеся - цей стан мине, і життя знову стане приємним. Зверніться по допомогу як можна швидше.
P. S.: Якщо ця публікація якось вам відгукнулася і ви хотіли б поділитися своїми думками, то не соромтеся написати свій відгук. Якщо ж ви маєте знайомих, кому цей текст міг би бути корисним, то перешліть їм його. Окрім цього, я планую написати ще декілька постів на тему ментального здоровʼя, зокрема про обсесивно-компульсивний розлад, з яким сам борюся, і антидепресанти. Тож буду вдячний за вашу підписку на розсилку та поширення в соцмережах, аби це змогло прочитати побільше людей.
