Арбалет перевіряв пости біля бункера. Вільна зміна споряджала магазини і стрічки для кулеметів. Досвідчені бійці готувались замінити вартових. Раптом у навушнику прозвучало:
— Двоє сталкерів. Один поранений. За ними зграя псів.
— Мутантів відстріляти. Сталкерів пропустити.
Арбалет повернувся до зміни:
— Контроль. Ми не знаємо, хто це.
Бійці взяли ворота під перехресний вогонь. Кулемети з веж продовжили вогонь і відігнали сліпих псів. Останні особини зникли за очеретами. В браму ввалилися два тіла. Один у потяганій «Зорі», інший — в армійському бронекостюмі четвертого класу. Арбалет здивовано підняв брови. В одинаків така броня була рідкістю.
— Що з ним? — спитав начальник охорони, вказуючи на сталкера в армійському бронекостюмі.
Сталкер, важко дихаючи, сів на землю. Хвилину переводив подих.
— Хімії надихався. Обблював мене всього. Допоможете?
Арбалет підкликав двох бійців:
— До Папуги його!
Лікаря почали називати Папугою після того, як його так назвав Арт кілька місяців тому. Бійці мовчки підхопили сталкера і пішли в бункер.
— Хто такі? Що шукаєте? — Арбалет глянув на того, що залишився.
Сталкер підвівся. Судячи з вигляду, спина і ноги боліли сильно.
— Йдемо до Лісника. Треба в Рудий ліс. Дякую за допомогу.
— За допомогу з професором розберешся.
— Та ми заплатимо, без проблем.
Арбалет усміхнувся:
— Купони твої непотрібні, мужик. Ми виглядаємо так, ніби нам бракує грошей?
Сталкер почухав потилицю. Дійсно, фігню зморозив. Значить, буде робота.
— То пустите мене до професора?
Арбалет щось дивився в КПК.
— Пустимо. Тільки зброю заберу.
Пазур — це були вони — слухняно здав зброю. Його завели до професора. Сахаров робив якісь розрахунки. Піднявши очі, показав сталкеру на стілець. Пазур терпляче чекав. За кілька хвилин Сахаров викликав лікаря. Прийшов Артем.
— Що з пацієнтом?
— Хімічне отруєння, кілька рваних ран на нозі, забої, вивихнута рука.
— Які засоби витрачені?
— Дві дози сироватки, антидот, рани зашиті і оброблені вашою маззю. Вивих вправлений. Пацієнт під загальною анестезією. Пробуде в такому стані ще добу. Будити не рекомендується, може бути больовий шок.
Сахаров кивнув і показав на двері. Лікар вийшов. Професор нарешті звернув увагу на сталкера перед собою.
— Комплекс заходів, вжитих для порятунку і лікування вашого товариша, коштує сорок п'ять тисяч купонів.
Пазур напружився. Такої суми в них не було. Сахаров зрозумів це з його вигляду. Але і купони його не цікавили. А от використати сталкера він шансу змарнувати не міг.
— Тому, поки ваш товариш піде на поправку — трохи попрацюєте, — продовжив професор. — Нічого надскладного, і все в межах Янтаря.
— Що треба буде зробити?
— Вам треба відпочити. Поспіть кілька годин. І пізніше зайдете до мене.
Пазура провели в медблок. Вигляд Капота під крапельницею змусив усвідомити, що доведеться робити те, що кажуть. І щось підказувало, що все буде не так просто. «Треба було йти через Бар», — промайнула запізніла думка...
Арта розбудив поштовх у бік.
— У нас гості. Тихо, — ледь чутно прошепотів Бродяга.
Арт безшумно підвівся. Ніч була відносно тихою. Бродяга через вікно показав уздовж дороги. Арт роздивився чотири фігури, які похідним порядком наближалися до них. Мітки в КПК були червоні. Хто це? Вояки?
— Одного — живим. Я беру, — прошепотів Бродяга.
Сталкери розділилися. Сквад був усе ближче. G36 Арта виплюнула дві бронебійні кулі з затримкою у дві секунди. Дві фігури звалилися навзнак. У ту саму мить неймовірно гучний постріл СВУ Бродяги розворотив голову третьому. Лідер скваду пустив чергу в бік пострілу, але запізно. Бродяга виринув із темряви прямо перед ним. Коротка сутичка закінчилась болісним кидком і різким ударом. Бродяга стягнув пластиковими стяжками руки й ноги суперника і потяг його в хату.
— Прибери їх з дороги! — він показав рукою на трьох убитих.
Сталкер мало не поплатився. Один із двох був ще живий. Блискавична реакція врятувала від ножа в стопу. Він відстрибнув, вибив ніж і з силою наступив на горло бійця. Хрускіт кадика поставив крапку.
Арт мовчки затягнув у кущі тіла. Обшукав їх. Патрони, медицина, їжа. Нормально приготувались. Сіро-білі комбези. Раніше не бачив таких. Чимось схожі на комбез Бродяги. Хто вони? Що тут роблять? Ну, скоро дізнаємось. Ламання пальців добре змушує говорити... Сталкер зайшов у хату.
— Ну що тут? Хто вони?
Бродяга досліджував КПК полоненого.
— Розвідка «Моноліту». Щось шукають.
— «Моноліт»? Як вони сюди потрапили?
— З Мертвого міста.
Арт підвищив голос:
— Ти знав, що вони там! Чого не сказав?
— Здогадувався. Не знав. Все, не баклань. На, вколи йому в ногу.
Бродяга дав якийсь шприц.
— Що це?
— Розбавлений адреналін. До тями його приведе.
— Допитувати я буду!
— Спробуєш. Тільки не скаже він тобі нічого.
— Подивимось.
Арт, не думаючи, штрикнув полоненого в ногу. За пів хвилини той повільно розплющив очі.
— Ти мене чуєш? — спитав його Арт.
Погляд полоненого був порожній. Він дивився в одну точку. Їх ніби і не помічав. Арт вліпив йому долонею по обличчю.
— На мене дивись!
Ніякої реакції. Ні болю, ні страху. Нічого. Взагалі. Сталкер підвівся.
— Може, йому пальця зламати? — спитав Арт.
— Це нічого не дасть. Вони контролюють відчуття так, як ніхто. Хоч на ремені його ріж.
— Так а що з ним робити?
Замість відповіді Бродяга схилився над полоненим:
— Брате. Це Моноліт тебе направив цією дорогою? Скажи мені, брате, що ви шукаєте? Що Моноліт хоче знайти?
Ніякої реакції. Боєць мовчав. Бродяга підвівся.
— Дохлий номер. Вколоти б йому щось...
Арт через зуби відповів:
— Взяти де це «щось»? І чи допоможе?
Відповіді не було. Полонений тим часом зачепив стяжку на руках за шапку цвяха, що стирчав із підлоги. За кілька непомітних рухів йому вдалося порвати пластик. Рвучким рухом він обірвав стяжку на ногах, підхопився і кинувся на Арта. Колишній морпіх відреагував, заблокував випад і перекинув монолітівця через себе. Але той не розгубився. Він відштовхнув Арта ногами, підхопився і стрибнув у вікно.
Бродяга вихопив пістолет, але вистрілити не встиг. Монолітівець із розгону вскочив у «трамплін», що був у кількох метрах біля хати. Направлена в бік хутора аномалія стиснула тіло і з силою швиргонула його назад. Боєць пролетів кілька метрів і з хрустом розмазався об дерев'яну стіну хатини.
— Твою дивізію! І що тепер робити? — Арт був дуже злий. Він повернувся до Бродяги. — Ну, говори щось!
— А що сказати? Мертве місто зайняв «Моноліт».
— А дівчина де?
— Скоріш за все, там.
Бродяга показав КПК Арту. Останнє повідомлення було від Сестри із завданням знайти стежку в Рудий ліс.
— Та щоб тебе! Думаєш, Сестра — це вона?
Бродяга знизав плечима:
— В «Моноліті» ніколи жінок не було. Думаєш, це випадковість?
— То йдемо туди!
Арт від думки, що Ліра близько, перестав раціонально мислити.
— Ні. Ти смерті шукаєш? Там не один сквад. Ми не знаємо, що там. А от Лукаш, думаю, знає. І нам варто скласти йому візит ввічливості.
— З чого ти взяв?
— Бо з його боку було б дурістю не наглядати за територією, з якої вибили мерків. І не збирати там трофеї. Чи ти вважаєш Лукаша дурнем?
— Та ні.
— Саме так. Його люди були там. Тому він щось знає.
— То йдемо до них на базу?
Замість відповіді Бродяга повісив снайперку на плече і повернувся до Арта.
— Ходімо, Ромео. Здохнути ще встигнеш...
