Сьогодні українська нація стикається з великою демографічною кризою викликаною війною та страшним для нас минулим сторіччям. Демографічний стан є базовим для її соціально-економічного розвитку, бо державу населяють і творять її економіку живі люди. Люди — це найбільший капітал 21 ст.
За словами Лібанової (директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України), 6 мільйонів українців, які виїхали за кордон, і додатково 3 мільйони трудових мігрантів, що виїхали до війни, не повернуться в Україну в повному обсязі. Вкрай складно говорити про військові втрати, на яких стоїть гриф: “Секретно”.
Для початку слід розуміти, що забезпечення демографічних показників ключовим є стабілізація економіки та сталий розвиток, а цього неможливо досягти без втілення ідей економічної свободи. Це включає захист приватної власності та забезпечення верховенства права. Коли в підприємця можуть забрати чесно створений бізнес, постійно відбувається бюрократично-державний тиск, то про який довгостроковий розвиток ми можемо говорити? Коли існує економічна свобода, то підприємці створюють робочі місця та конкурують за працівників. В контексті євроінтеграції у нас відбувається вихід, хоч і не без труднощів на європейські ринки. Важливим для наповнення бюджету, в тому числі для соціальних витрат може стати подальша приватизація, яка в чесних умовах дасть ресурси для вирішення національних потреб.
Серед нині обговорюваних методів частина української інтелектуалів та спільноти пропонує масовий прийом населення з недостатньо розвинутих країн Африки та Ближнього Сходу, проте така політика, на наш погляд, нерозсудливою. Адже через це у Європі погіршилася криміногенна ситуація. Нерозсудлива міграційна політика привела до влади популістів у країнах Заходу, деякі з яких демонструють неадекватність. Чи потрібен нам український Дональд Трамп, чи поширення партій такого типу як “Альтернатива для Німеччини”? Також ми бачимо конфлікт між єврейськими та мусульманськими громадами. То чи потрібно в Україні додаткове джерело напруження. Наприклад, нещодавно ліберальні еліти Франція схвалили новий жорсткий імміграційний закон, який вже розкритикували за ультраправі норми. Проте ради справедливості, слід сказати, що в нашої держави немає стільки ресурсів, аби задовольнити потреби мігрантів, які не мають бажання працювати.
З іншого боку, залучення порядних, трудолюбивих працівників, які готові шанувати місцеве населення та дотримуватися законів можна вважати розумним.
Одним з напрямків може бути створення умов для залучення та переселення до України людей з більш розвинених держав, тих молодих підприємливих людей, людей з фермерським мисленням, які прагнуть починати свій бізнес, але не мають змогу купити її Європі чи Америці, бо потрібен великий стартовий капітал. Мета має бути такою: Україна — це Нове Ельдорадо. Це досить амбіційно, але саме такі цілі нам потрібно ставити для досягнення успіху.
Не забуваймо про повернення українців з-за кордону, а для цього створювати для умови для їх повернення. Ностальгія все-одно буде відігравати свою роль. До того ж українці країнах Заходу поки можуть генерувати капітал, який знадобиться для розбудови нашої країни та інвестицій.
У контексті демографічної політики важливим є забезпечення громадян власним житлом. Адже свій будинок — це джерело стабільності. Сім’ї з дітьми часто зустрічаються з труднощами при оренді. У цьому контексті корисним буде надання податкових пільг для людей, що взяли іпотеку. На додаток, варто розглянути кооперативний дух для житлового будівництва. Наприклад, у Норвегії існує Borettslag — це така форма кооперативного житла, яка є поширеним способом придбання оселі. Коли ви купуєте будинок у Borettslag, ви стаєте її акціонером. Там діють свої порядки статуту та внутрішнього розпорядку, спільний борг та спільні витрати.
Як показав Ернаст де Сото у свій відомі книзі “Загадка капіталу”, що головною різницею між розвиненими країнами і рештою світу полягає у тому, що в одних формалізовані права власності доступні для всіх громадян, а в інших гарантувати свої майнові права і продукувати капітал може лише невелика частина населення. Коли широкі верстви населення мають приватну власність та право на неї, тоді підприємливі люди можуть взяти кредит, наприклад, на розширення свого бізнесу і т.д. Приватна власність виступає у ролі материнського капіталу.
Важливою є зміна фіскальної політики. Вона має опиратися на кредо: дати життя прихильникам життя. Іншими словами, має відбуватися максимальне зниження податкового тягаря (прямого на опосередкованого) на родини, що мають дітей. Адже ці люди і так витрачають значні кошти на їх утримання. Вивільнені кошти йдуть знову в економічний колообіг. Кожен батько чи мати знає, що дитина хоче собі іграшки, ласощі та кишенькові гроші.
Можна було б надавати гранти для початку бізнес-діяльності, соціального підприємництва чи відкриття кооперативу. Також можна коштом платників податків запускати спеціальні програми професійного навчання та підвищення кваліфікації для батьків, які підвищити їхню конкурентоспроможність на ринку праці. Корисним буде надання тренінгів з фінансової грамотності та управління бюджетом для батьків.
Варто розуміти, що у традиційному суспільстві мати багато дітей було раціональною стратегією, оскільки вони допомагали вести господарство. На старість діти забезпечували своїх батьків всіх необхідним, таким чином діяли соціальні зобов’язання у громадах. Аристотель говорив про те, що у багатодітні батьки були звільнені від багатьох повинностей, бо вони свою службу вже несуть. В ідеалі для демографічного буму нам потрібно формувати подібні умови. Звісно, працювати на фабриках дітей не потрібно зобов’язувати, але слід змінювати та покращувати умови життя українських родин, а також в кінці життя надавати пенсійну надбавку за народження та виховання дітей. А childfree хай живуть у своє задоволення та сплачують справедливі податки. Індивід має розуміти, що окрім нього самого улюбленого ще існує спільне, національне благо. Наші обов’язки породжують багато з наших прав. Чим більше у людини обов’язків, тим більше у неї маж бути прав, можливостей і пільг.
Для того, щоб родини народжували дітей слід обов’язково звернути увагу на підготовчу, шкільну та медичну сферу. Одним з цікавих варіантів є ваучерна практика. Це система при якій укладається контракт з державою, що гарантує громадянину право купувати курси навчання чи лікування, але без прямого перерахування людині грошей. Індивід вибирає собі той дитсадок, школу чи лікарню з якою хотів би мати справу. Це підвищує конкуренцію, а відтак ефективність. Це може бути як комунальна, приватна чи кооперативна власність. Тобто, надавати приватну ініціативу для людей, а не будувати школи та лікарні через державну систему.
Одним з контраргументів до цієї політики є те, що вона призводить до сегрегації суспільства. Проте і нинішня державна система мотивує до розділу нації, оскільки заможні верстви населення і так віддають дітей у приватні заклади освіти та медичного обслуговування. Можна, наприклад, збільшити суму ваучера для малозабезпечених і багатодітних родин. Ваучерна система освіти успішно працює у Швеції і Чилі.
Іншою проблемою сучасних відносин між підприємцем і родиною є те, що жінка може піти у декретну відпустку в будь-який момент. У підприємця виникає потреба в пошуку тимчасової заміни, навчанні нового працівника та реорганізації робочих процесів. Це може бути особливо проблематичним для малого бізнесу з обмеженими ресурсами. Через ці фактори деякі бізнесмени можуть неохоче приймати на роботу молодих людей, особливо жінок. Тому важливо, щоб держава надавала можливості для компенсації ресурсів, які витрачає бізнес, коли його працівники йдуть у декретну відпустку, особливо коли це стосується малого бізнесу.
Коли культура спрямована на виховання дітей, то і підприємливі люди займають цю нішу. Наприклад, відкривають просімейні заклади харчування та допомагають забезпечити дозвілля дітям.
Потрібно популяризувати сімейний спосіб життя та показувати переваги родин, які мають дітей. Організовувати публічні заходи, спрямовані на підвищення позитивного відношення до практики батьківства та великих сімей. Відкривати консультаційні центри для батьків та допомагати їм ставати більш відповідальними та свідомими.
В решті поширення ідеї здорового націоналізму у нас на порядку денному, адже патріот розуміє, що потрібно думати про майбутнє твоєї Батьківщини. Ми ж повинні наслідувати приклад італійських націонал-консерваторів на чолі із Джорджі Мелоні, яка в одній зі своїх промов сказала: “Ми хочемо повернутися італійцям націю, в якій бути батьком більше не вважається виходом з моди, а бути матір’ю розглядається не лише як особистий вибір, а суспільно визнана цінність”.
Отже, у демографічній політиці потрібно вести послідовну просімейну політику, поєднуючи ідейний запал та прагматичну політику, яка спрямована на досягнення економічної свободи. Усім нам потрібно розуміти, що для подолання викликів варто тиснути усім громадським суспільством на нашу владу. Окрім цього це питання має стояти і для філантропів, людей доброї волі, які мають ресурси. Арнольд Тойнбі писав, що цивілізації витворюються як реакції на різноманітні виклики, а кризи корисні тим, що змушують нації давати відповідь і рухатися вперед.
