4 квітня. Я дочитала “Маленьку книгарню щастя” Дженні Колган. Неймовірно легко читається. Просто на одному подиху. В мене давно не було такого, щоб я прямо-таки не могла встояти від бажання почитати. Після цієї книжки ще більше закохуєшся в книжки, розумієш, що це не просто хобі. Думаю твори авторки гарно підійдуть тим, хто хоче чи намагається вийти з нечитуна.
На жаль бібліотечні книжки мають лише один мінус, їх треба повертати. А як же мої улюблені моменти? У мене є певна спорідненість з головною героїнею: ми обидві закохані у книжки, я відчуваю її проблеми… Ще з присвяти стало ясно, що книжка мені сподобається, хоча це не присвята, а радше звернення до читачів, стало ясно, що книжка мені зайде. Це вже 2 книга 2024 в якій сюжет крутиться навколо книг, та й взагалі сама авторка фанатіє/живе книжками. Такий вайб має ще “Пляжне чтиво” Емелі Генрі. Взагалі це класно коли ти читаєш книжку про книжки з розумінням того факту, що авторка живе книгами та показує це у своєму творі.
Я дуже задовлена але й сумна. Сумую, бо погуглила й дізналася, що книжка має 2 частину, якої в бібліотеці немає. Що цікаво: якби я не погуглила, то вжитті б не подумала, що книжка має продовження, вона здається повністю завершеною, хепі енд і все таке. Хоча авторка дуже майстерно водила нас за носа добру половину книги. За це їй подяка. В такі моменти, я просто насолоджувалася тим, що в анотації не було ніяких спойлерів, а майстерно продуманий сюжет вражає. Особливо цікаво було коли ти вже розумієш, що з одним хлопцем нічого не вийшло. В такі моменти виникає думка: “Може той буркотливий фермер не просто гвинтик сюжету. Так він не виражає своєї симпатії, але якщо б він не грав ролі, то і не з’являвся б так часто”. І я виявилася права…
