Фантазійна антиутопія натхненна Кримом. І як зазначено в самій книзі — один із перших кроків назад, до нашого Криму.
Вступ
Спочатку звісно інтригує назва «Дім Солі». І напевно цілком зрозуміли, як сіль пов’язана з історією Криму.
Ще з півтори сотні років тому звичною складовою українського пейзажу були валки чумаків, що везли з Криму сіль. Сіль була валютою — твердою й певною, надійнішою за будь-які банкноти.
І хоч з першого погляду назва не привідкриває завісу про що сюжет, однак запевняю потім вона зіграє свою роль.
Я сподівалась прочитати, щось типу Колонії і тому напевне мені ця книга далась важко. Це точно не наукова фантастика і це точно не типова антиутопія. По моїм відчуттям це фантастична антиутопія з елементами містицизму.
І це точно не історія про Крим, це історія їм натхненна. І це варто розуміти перед прочитанням. Бо немає нічого гіршого за спотворенні очікування.
Загальна інформація
Автор - Світлана Тараторіна
Назва - «Дім солі»
Кількість сторінок - 560
Жанр - фантастична антиутопія
Суб’єктивна оцінка - 4/5 🦦
Про сюжет і персонажів
Історія розвертається в Кімерику, місцю яке спотворило горе і яке стало майже непридатним до життя. Найпростіше провести аналогію з Чорнобилем, тільки от радіація представлена у вигляді «суеру». Супер також викликає мутації, однак дещо швидше і химерніша, наприклад, якщо людина потрапила під купол ( а варто зазначити суер над місцем утворив певний купол ) то під його дією запросто може отримати другу пару рук чи хвіст на лобі. І від нього не захищають жодні маски і костюми, потрапити в Кімерик - вирок.
На початку книги ми знайомимось з головним героєм Талавіром, який мало, що пам’ятає з свого минулого. Спочатку нам розповідають про літаючу судмарину, яка зараз парить в повітрі, намагаючись зменшити вплив суеру і захиститись від здичавілих засолених знизу. Засолені це мешканці Кімерику, яких суер, за думкою жителів летючої фортеці, уразив до самого мозку. Тому вони більш схожі на тварин ніж на людей. Якщо говорити про мешканців судмарини то це палкі брати, які вірять в Двобога і намагаються дослідити дію суеру, щоб потім створити чи то ліки, чи то нову зброю ( Талавір серед них )
Талавір мало, що пам’ятає, крім того що він вірний брат і картини, яка щоночі йому сниться. Хоча вона викликає більше питань ніж відповідей.
Однак головного героя посилають на землю, до тих самих диких засолених і тоді все йде шкереберть. Засолені химерні, суер спотворив не тільки їх тіла, але і пам’ять. Уламки минулого іноді все, що залишилось про події до спалахів ( вибух, який створив суер ). Клаптики плакатів і залишки бомб, зруйновані будинки та залишки книг - майже все, що нагадує про минуле ( хоча скоріш дозволяє здогадатись )
Далі нас знайомлять з минулим Кімерику і деяких героїв і всю книгу ми з головним героєм намагаємось знайти причину спалахів, а разом і розібратись в минулому головного героя.
Думаю без спойлерів важко, щось ще сказати…
Однак тут буде багато легенд і багато історій. Багато фрагментів минуло і майбутнього, яке весь сюжет ми будем складати мов пазли.
Трохи роздумів
Мені ця книга далась важко, попри відносно невеликий розмір розтягнулась на 14 днів. Іноді ст здавалась вічністю. І так частково винна я, я очікувала іншого і просто не була готова. Також іноді описи химер збивають з пантелику, дуже не вистачає ілюстрацій, мозку просто не вистачає фантазії, а уявити що там точно є.
Хоча я б всеодно назвала книгу важкою, чисто для мене. Це не робить книгу поганою чи нудною, однак всеж 4/5.
Цитати
Бійся не Дешту, бійся жінок
На стінах досі висіли старі плакати з інформацією про те, що робити під час бомбардувань чи застосування хімічної зброї
Може, ми всі лише назви для чогось іншого. І памʼять наша - вигадка, а реальність - лише сон богині чи божевільного бога
Докази - сіль у воді віри
Люди минулого були нерозумними. Вони любили війну. Але вбивали не заради їжі! Вони хотіли отримати землю!
Ти бачиш красу природи, а я - землю, яку не цінували і зрештою знищили. Ностальгія - глевкий фундамент для нового. Ми сьогоднішні - не такі, якими були до Спалахів. Повернути себе неможливо. Жити минулим - значить ніколи не побачити майбутнього. Минуле треба відпускати
Кінець
В будь якому разі, від всього українського останій час вимагаєш бути не просто хорошим, а найкращим. Бо вже втомивсь від шароварщини і жартів на рівні блондинок. І ця книга чудовий приклад, що і українське може бути цікавим і новим, чимось до чого можливо, ще не готові і чимось чим можна надихатись.
Тому раджу всеж з нею ознайомитись і спробувати зрозуміти.
Нині, наприкінці 2022 року, Світлана Тараторіна пропонує нам свою візію майбутнього Криму. Хотів би помилитися, та, схоже, це перша за всі вісім років російської агресії спроба уявити, яким Крим буде... чи яким міг би бути, та, сподіваюся, ніколи не стане
📝
