або Чи така вже погана ця ваша прокрастинація? Пропоную поглянути на цей концепт під дещо іншим кутом, пригадати що ми уже знаємо завдяки нейронауці та Ньютону.
Прокрастинація сьогодні це саме той ворог, що може об’єднувати народи, популяції а чи пак усіх людей на планеті з звичною усім нам назвою Земля. Це уже, здається, закріпилося у свідомості: прокрастинація — хвороба з якою необхідно боротися. Хоча чи дійсно правильно сприймати щось, окрім власної вдачі, характеру (Стоїки схвалюють) як винятково позитивне чи негативне?
“ прокрастинація буває активною,
іноді помічаєш це на рівні почуттів і сенсів,
такий підхід до справ нестерпний,
але так вабить різнобарвною простотою акцентів
не забувай зупинятися, віддаватися справам, подіям,
не чекай, поки життя вже однозначно не відповідатиме найпастельнішим твоїм мріям
забудь про розради у вигляді не менш важливих справ,
вони проковтнуть тебе так, заради забав
ціль не в тому, щоб вдаватися до продуктивності, лиючи її через край,
варто би уже знати, де починається й, що не менш важливо, закінчується
поставлених траєкторій розвитку рай”
З точки зору ж нейробіології мозку просто потрібен час, щоб продумати та проплачувати майбутні дії, іншими словами запустити дефолту мережу мозку або просто поблукати. Саме тому існують правдоподібні легенди про раптові геніальні думки, відомі нам ще з часів середньої школи, як то “Еврика” Архімеда, Ньютонівське яблуко або табличка Менделєєва.
Звичайно це не означає що головний біль від безперервного гортання Tik-Tok_у і наростаючи тривога, провокована відчуттям втрачених можливостей, зробить з тебе Ейнштейна. Просто потрібно пам’ятати, що буквально кожна річ, від читання научпопу до амфетаміну з опіатами — є наркотиком, а баланс у всьому — є саме тим ключем до щасливого життя, якого суспільство культу продуктивності намагається тебе позбавити.
