У фільмі «Кит» протагоніст попрохав написати щось щире, від серця. Взяла цю ідею звідти.
Зневірилась. Ось слово яке описує стан тепер, якнайкраще. Не те щоб це не стало особисто для мене якогось роду одкровенням, однак раніше залишилося лише сміливими ідеями маленької, однак критично-мислячої дівчинки, зараз же це натомість стає очевидним, що світ вбачає проблеми лгбт-спільноти лише там де це бустить комерційний успіх, а людське життя для світу нижче за персональний антропоцентричний комфорт. Раніше необхідно було разом, так було ефективніше, тепер розвинутому світу просто(читай тупо) продуктивно водиночку, а те що хтось відстав проблема виключно того хто власне і відстав, саме тому заклики до глобал віледж нашого Зе такі марні і деколи звучить настільки абсурдно.
Але то далеко не найстрашніше, а найстрашніше наступне: абсолютна більшість українського суспільства, кенселячи всіма силами все радянське, жодним чином не може усвідомити таку помітну і ядовиту силу його присутності у собі самому. Ось це хтось мені за замовчуванням повинен і щось змінить/врятує тебе за тебе самого; нездатність взяти відповідальність і за той факт, що ми українці винні у тому, що історія з війною взагалі стала можливою. Позиція «ми — молодці», хоча до певної міри і важлива, однак лише для підняття бойового духу і з цим варто незаграватися, бо що точно важливіше так це те, що дана «позиція» привносить ще і можливість маніпулювати населенням і безперешкодно сіяти тотолітаризм, де більшістю, що так впевнено вважає себе правою з легкістю можна маніпулювати.
Щоби змінити треба не заперечувати, а 1)усвідомити що ми зробили не так і як саме не так себе поводили, 2)закцентувати на цьому свою власну увагу, та 3)прийняти це та змінити, причому підійти до цього повільно та звісно з розумом. Бо швидкі зміни ніяк не можуть бути якісними, найймовірніше штучно створений ковід зʼявився і зник однаково раптово; а перейти сьогодні на українську за три доби означає так само за три доби повернутися до, на жаль, такої звичної багатьом російської(обережно, метафора).
Справжні зміни глибокі, вони потребують часу. Кількість переходить у якість, а для цього необхідний час і вміння визнавати свої власні помилки. А цього якраз і вчить західний культ персони як вільної, незалежної особистості, що здатна стати частинкою європейської культури індивідуалізму. Спочатку зміни всередині а потім ззовнішні, саме це і може зробити абсолютно кожен українець в незалежності від статі, віку і коштів задля перемоги над рашиським злом, світовою байдужістю і власним нерозумінням хто все ж таки я?.
Тримаймо стрій! Бо нас все ще чекає багато різноманітної роботи звичайно в першу чергу над собою, але почати все ж потрібно з визнання своїх помилок і розуміння що світ справедливий, а перекладання вини(читай:зони відповідальності) на когось не допоможе, а зробить тільки гірше. І тоді в, сподіваюся, в осяжному майбутньому ми заслуговуватимемо гідної влади, складу суспільства і позиції на світовій арені.
